УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (кінець XVIII — XIX століття). Початки національного відродження

Кирило-Мефодіївське товариство

У 40-х роках XIX ст. на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції. Виникають таємні політичні організації, члени яких прагнули не тільки звільнення селян від кріпацтва, а й національної свободи України. Першою такою організацією було Кирило-Мефодіївське товариство, засноване в січні 1846 р. в Києві. Воно увібрало в себе цвіт української думки, людей, які мали величезний вплив на хід українського відродження. Тут були історик Микола Костомаров, тоді професор Київського університету, талановитий письменник і громадський діяч Пантелеймон Куліш, професор Микола Гулак, видатні етнографи Опанас Маркевич і Василь Білозерський, який згодом відіграв помітну роль в українському громадському житті, й ряд інших. Усього кількість кирило-мефодіївців становила майже 100 братчиків. Окрасою товариства був геніальний поет Тарас Шевченко. Виданий у 1840 р. в Петербурзі перший збірник його поезій «Кобзар» відразу здобув Шевченкові широку літературну славу й мав надзвичайний вплив на пробудження української національної свідомості.

Програмні ідеї Братства було викладено в «Книзі Битія Українського Народу» («Закон Божий» ) і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М.Костомаров, та у «Записці», написаній В.Білозерським. Вони, зокрема, передбачали: 1) створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; 2) побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі шляхом здійснення низки реформ; 3) скасування самодержавства, кріпосного права та станів, встановлення демократичних прав і свобод для громадян; 4) зрівняння в правах усіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури, освіти тощо.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало недовго, воно не встигло вийти з підготовчої стадії і розгорнути практичну роботу. Уже на поч. 1847 р. його членів було заарештовано, вивезено до Петербурга й там суворо покарані. Тільки через десять років, після смерті царя Миколи І, який особисто затвердив судові вироки, члени братства змогли повернутися до літературної і громадської діяльності. Але значення братства було величезним. Його ідеї та програма надовго визначали головні напрями українського національного відродження.

Незважаючи на всі свої зусилля, царський уряд був безсилим перешкодити зростанню національно-визвольного руху в Україні, відвернути крах кріпосної системи, що назрівав.