Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (кінець XVIII — XIX століття). Суспільно-політичне та економічне становище в кінці XVIII — першій половині XIX ст.

Промисловий розвиток

Один з найважливіших показників розкладу феодально-кріпосницької системи і формування індустріального суспільства в першій пол. XIX ст. — дальший розвиток промисловості. Настав початковий етап промислового перевороту. Засновували машинобудівні заводи, що постачали промисловості і сільському господарству машини, робочі механізми, вдосконалені знаряддя, а також парові двигуни. У 1825 р. налічувалося близько 6 550 промислових підприємств (без винокурень), а в 1860 р. — вже близько 22 330, тобто їх число зросло більш як у 3,5 раза. Водночас зменшувалася кількість вотчинно-кріпосницьких підприємств. Проте в дореформений період поміщики зберігали панівне становище в таких найпоширеніших галузях промисловості, як горілчана і цукрова. У 20-х роках XIX ст. в Україні виникли перші цукроварні, а в середині століття їх уже налічувалося майже 200. Разом зі зростанням кількості цукрових заводів відбувалося їх технічне удосконалення. Усі вони були розташовані в Лівобережній та Правобережній Україні. Провідне місце в цукровій промисловості належало Київській губернії.

У 1860 р. в Україні налічувалося близько 20 суконних фабрик капіталістичного типу. Дев'ять з них розміщалося в посаді Клинці на Чернігівщині.

У дореволюційний період в Україні існувала металургійна і кам'яновугільна промисловість. Проте перша з них, базуючись на болотній руді Полісся, занепадала. На поч. XIX ст. потужність невеликих копалень у Донбасі, на яких застосовували працю державних та поміщицьких селян, була дуже незначна. Вони давали лише кілька десятків тисяч пудів вугілля на рік. До 1860р. видобуток вугілля тут набрав уже промислового характеру і становив 6 млн. пудів. За кількістю видобутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в імперії.

Разом зі зростанням промисловості зароджувалося робітництво. З кін. XVIII ст. до 1861 р. кількість промислових робітників (без робітників ґуралень) в Україні зросла з 10 до 115 тис. Крім того, близько 25 тис. робітників працювало в ремісничих майстернях та майже 70 тис. — на водному транспорті. Неухильно збільшувалася кількість вільнонайманих робітників, частка яких у 1861р. становила 54 %.

Розвиток промисловості та сільського господарства зумовив дальше поглиблення суспільного поділу праці, господарську спеціалізацію окремих районів Росії, у т. ч. й України. А це, у свою чергу, сприяло дальшому розширенню внутрішнього ринку, розвиткові внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Реалізацію і купівлю товарів здійснювали через мережу ярмарків та базарів, яких наприкінці 50-х років в Україні налічувалося 12 тис. (з них 1786 великих і середніх).

Важливу роль у ярмарковій торгівлі відігравали купці, чисельність яких протягом 1816— 1859 рр. збільшилася з 18,2 до 104 тис. Зросли суми зосереджених у їхніх руках капіталів. Купецтво України за національним складом було неоднорідним, більшість становили росіяни. Поряд з ними виростали українські капіталісти, серед них — брати Яхненки, зять одного з них — Симиренко. У сер. XIX ст. купці-каліталісти володіли вже понад 90 % заводів. Але все ж економічний розвиток України порівняно з Росією проходив повільніше. Причиною цього була колоніальна політика царського уряду, який вважав Україну ринком збуту для російської промисловості й не допускав вільного розвитку її продуктивних сил.