УКРАЇНА наприкінці XVII — у XVIII столітті. Культура України у другій половині XVII-XVІІI ст.

Архітектура і будівництво

Архітектура й будівництво у другій пол. XVII ст. в Україні продовжували розвиватися на місцевій, самобутній народній основі. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якого характерними були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. Сірієць архідиякон П.Алєппськии згадував, як вони з антіохійським патріархом Макарієм їхали Україною в сер. XVIII ст.: «Перебуваючи перед цим у неволі та рабстві, тепер козаки живуть у радощах, веселощах та на волі, спорудили соборні церкви, створили благоліпні ікони, чесні й божественні іконостаси та хоругви... Церкви одна від одної величніші, кращі, гарніші, вищі та більші; іконостаси, тябла й ікони одні від одних кращі й досконаліші, навіть сільські церкви одна від другої краща».

На селі і, значною мірою, в містах як будівельний матеріал використовували переважно дерево. Саме з дерева будувалися хати селян, міщан, козаків, часто й будинки козацької старшини, сільські церкви. У містах найчастіше споруджували будови з цегли й каменю: гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, монастирі, церкви. Якщо на Правобережжі міста майже не розвивалися, то міста Лівобережжя й Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Новгород-Сіверський, Батурин (у ньому з 1669 по 1708 р. перебувала гетьманська резиденція), Харків, Суми, Старо-дуб та інші, інтенсивно розбудовувалися.

Одним з найяскравіших періодів у архітектурному будівництві було XVIII ст. Глибоко самобутня українська барокова архітектура цього часу виразно проглядається у Покровському соборі у Переяславі — Хмельницькому (1704 — 1709), Покровській церкві у Києві (1766), Преображенській церкві у Великих Сорочинцях на Полтавщині (1732), а також Ковнірівському корпусі у Києво-Печерській лаврі (1744 — 1745) будівничого Степана Ковніра.

Велику увагу приділяють зведенню громадських будівель, ратуш з високими вежами і багатим декором (ратуша у Бучачі на Тернопільщині (1751) архітектора Б.Меретина), житлових будинків та палаців козацької старшини, вищого духівництва (Кловський палац у Києві (1752 — 1756) архітектора П.Неєлова, будівництво закінчив С.Ковнір). Дуже поширене будівництво церков, монастирів, дзвіниць, келій, духовних навчальних закладів.

Постав ряд ансамблів — Почаївська лавра (XVII — XVIII ст.), колегіум у Кременці (1731 — 1743) архітектора П.Гжицького, собор св. Юра у Львові (1746 — 1762) архітектора Б.Мєретина, що позначені рисами пізнього бароко. У 20 — 50-х роках XVIII ст. в архітек-турі зріс вплив народних елементів, прийомів і стилів російського зодчества, зокрема у творчості В.Растреллі (Андріївська церква (1749— 1753), Марийський палац (1750-1755) у Києві).

У взаємозв'язку розвивалися дерев'яна і кам'яна архітектура в культовому будівництві. У дерев'яній архітектурі, зокрема, виділяється кілька регіональних шкіл: волинська, галицька, подільська, гуцульська, буковинська.

З кін. XVIII ст. архітектура розвивалася в стилі класицизму, що поєднував геометричну чіткість і раціо-нальність з античністю. Провідне місце тоді зайняло містобудування. За розробленими планами будували нові міста, торгові й військові порти на Чорному морі: Херсон (1778), Севастополь (1784), Миколаїв (1788), Одесу (1794).

У садибах великих землевласників у сільській місцевості виникли своєрідні типи палацової архітектури: маєтки Шидловського в Мернику на Харківщині (1776 — 1778) архітекторів П.Ярослівського, О.Паліцина; Рум'янцева-Задунайського в Качанівці на Чернігівщині (70-ті роки XVIII ст.) архітекторів І.Бланка, М.Мосципанова; палац К.Розумовського в Батурині на Чернігівщині (1799— 1803) архітектора Ч.Камерона. У садово-парковому мистецтві відчувається перехід від регулярного планування, т. зв. французьких парків, до ландшафтного — парків англійських («Софіївка» в Умані на Черкащині (1796—1805) інженера Л.Метцеля).