Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УКРАЇНА наприкінці XVII — у XVIII столітті. Культура України у другій половині XVII-XVІІI ст.

Література

Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих поетів. Це О.Митура, К.Сакович, К.Зіновіїв, Г.Сковорода. Тут навчався Іоаникій Галятовський, який був одним із найталановитіших українських вчених другої пол. XVII ст. Його публіцистичні твори та підручники з риторики відігравали важливу роль у навчанні й вихованні студентів Київської академії.

Колишній учень академії Інокентій Гізель, який згодом став її професором і ректором, відомий як письменник. Його перу належить велика праця «Мир с Богом человеку» (1669). Твір пройнятий гуманізмом, повагою до простої людини.

Глибокий слід в українській літературі залишили твори представників полемічної літератури Г.Смотрицького, С.Зизанія, Х.Філалета, Острозького Клірика, М.Смотрицького, З.Копистенського, анонімна «Пересторога» , в якій дано гідну відповідь на звинувачення католицьких та уніатських авторів, обґрунтовано право українського народу на власне релігійне і культурне національне життя.

Наприкінці XVII ст. на Закарпатті з полемічними творами виступив М.Андрелла. Релігійна полеміка з католицизмом та уніатством відображена в літературі другої пол. XVII ст. (Л.Баранович, І.Галятовський, Ф.Сафанович, В.Ясинський). Ораторсько-проповідницьку прозу розвинув К.Ставровецький (Транквіліон), автор «Євангелія учительного...» (1619) і «Перла многоценного» (1646).

В кінці XVI — на поч. XVII ст. зароджується драматургія у формах декламацій і діалогів, призначених для виконання в братських школах. У віршах про події Національно-визвольної революції 1648— 1676 pp. «Висипався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому...», «Українонько, матінко моя» оспівано перемоги над польською шляхтою. Під впливом народної пісенності розвивалася лірична поезія.

Надзвичайно різноманітна літературна спадщина XVIII ст. Активно розвивається мемуарна та історична проза, що висвітлює події недавнього минулого. Виникають козацькі літописи — своєрідні історико-літературні твори, в яких поряд з історичними даними містяться різноманітні фольклорні матеріали, народні оповідання, перекази, легенди тощо.

По свіжих слідах історичних подій писався літопис Самовидця, в якому йдеться про події 1648—1702 pp. Відомий козацький літописець Григорій Грабянка є автором великого історичного твору літописного характеру (1710) про визвольну боротьбу українського народу сер. XVII ст. Український старшинський літописець Самійло Величко — автор літопису, який датований 1702 р. і охоплює історичні події в Україні з другої пол. XV до поч. XVIII ст. У літописі обґрунтовується визвольна боротьба українського народу 1648 — 1676 pp., славиться Б.Хмельницький як політичний діяч і видатний полководець. Величко вперше в українській історії та літературі вживає поняття «Україна» і «український народ» як територіально і національно усталені категорії.

Цікавим літературним явищем культури України XVIII ст. була творчість мандрівних дяків — учнів духовних шкіл, які ходили в села «на пропитаніє». Вірші мадрівних дяків мали бурлескний характер, проте у них крізь сміх, народний гумор пробивалися соціальні мотиви.

У XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література, що була кроком вперед, порівняно з бурлескною літературою. Значна кількість сатиричних віршів спрямована проти експлуататорів. У них викривалися несправедливість і хабарництво судей, сваволя панів, пияцтво і зажерливість попів. З'явилися історичні вірші, в яких описувалися події, що хвилювали сучасників, зокрема Національно-визвольну революцію 1648 — 1676 pp. Видатне явище в українській літературі другої пол. XVIII ст. — творчість мандрівного філософа, мислителя і просвітителя Григорія Сковороди, життя і думи якого пройняті протестом проти кріпацтва. У байках (зб. «Басни харковскія», 1769—1774), філософських трактатах і притчах, тематично різноманітній поезії (зб. «Сад божественних пісень», 1753—1785) він показав себе співцем свободи, критиком вад сучасного йому суспільства. «Мой жребий з голяками» — це не порожня фраза, а зміст життя великого поета-гуманіста, який болісно відчував трагізм життя покріпачених народних мас і виступав з критикою феодального суспільства.

Із середини XVIIT ст. прискорився перехід до нової української літератури, в якій міцніли елементи класицизму, сентименталізму, просвітительського реалізму. В літературу все активніше проникала розмовна українська мова. Вона в кін. XVIII ст. здобула перемогу над старою українською літературною мовою. Підтвердженням і живим втіленням цього є мова поеми І.Котляревського «Енеїда».

Тоді в українській мові почали формуватися нові функціональні стилі, дуже вплинула на літературну мову усна народна творчість. Проте в умовах соціального і національного гноблення, що його зазнавав український народ, українська мова піддавалася різного роду обмеженням, її витісняли із важливих сфер суспільного життя.