Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ПЕРВІСНА ДОБА І ПЕРШІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. Формування державотворчих традицій

Сармати

Отже, у III ст. до н. є. могутня колись Скіфія занепадає й поступається своїм місцем новим пришельцям зі Сходу — войовничим сарматам (савроматам). До складу сарматського об'єднання входили військово-політичні союзи племен язигів, роксоланів, сираків, аорсів, аланів.

Масове переселення кочових сарматських племен із заволзьких степів на територію Північного Причорномор'я починається з кін. II ст. до н. є. На рубежі нашої ери вони повністю освоюють степи між Доном і Дніпром, іноді проникаючи аж до Південного Бугу та Дунаю. З І ст. до н. є. античні автори називали ці території вже не Скіфією, а Сарматією. Нова держава, являючи собою воєнізоване суспільство, відігравала важливу роль на міжнародній арені. її царі то робили набіги на скіфів Таврійського півострова, то разом з ними воювали проти понтійського царя. Постійні походи здійснювались і на римські провінції. Давньоримський історик Тацит писав про сарматів, що «коли вони з'являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору». Тому для захисту від них Рим змушений був побудувати вздовж Дунаю укріплення.

З наявних даних про сарматів випливає, що за своїм зовнішнім виглядом, способом господарювання та приналежністю до іраномовної групи вони нагадували скіфів. Майже завжди сарматів характеризують як сильних, жорстоких і невблаганних ворогів. Один сучасник їх описував так: «Вони високі на зріст, вродливі й світловолосі, а лють в їхніх очах вселяє жах».

Основу господарства переважної більшості сарматських племен становило кочове тваринництво. Вони розводили овець, велику рогату худобу, коней. У перші століття нової ери частина населення перейшла до осілості й займалася землеробством та ремеслом. Особливо вражає у сарматів та велика роль, яку відігравали в їхньому суспільстві жінки. Переказуючи легенду, за якою сармати походять від союзу амазонок зі скіфами, Геродот повідомляє, що сарматські жінки жили, як колись амазонки: вони полювали верхи, брали участь у війнах нарівні з чоловіками, а також одягалися як чоловіки. Жодна сарматська дівчина не мала права виходити заміж, «поки вона не вб'є якогось ворога». Дані археології свідчать, що сарматських жінок часто ховали разом зі зброєю і що вони нерідко виконували функції жриць.

Майже 600 років сармати наводили жах на античний світ, але у III ст. н. є. їхньому володарюванню в українських степах настав кінець. Спершу нищівного удару їм завдали ґоти — германські племена, які просунулися з Північного Заходу, а в другій пол. IV ст.. н. є. їх добили гуни — нові кочівники, що з'явилися у степовій Україні з Центральної Азії. Частина сарматів відійшли в гори Північного Кавказу і Криму, а частина залишилася на місцях кочовищ, ставши одним з етнокультурних компонентів черняхівської культурної спільності.