Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: Словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів

СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА (СЛОБОЖАНЩИНА)

Історично-географічна область у північно-східній частині України. Займала територію Харківської, Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також південно-східну частину Воронезької, південь Курської та більшість Білгородської областей Російської Федерації. Територія Слобідської України була заселена людьми ще в добу раннього палеоліту (стоянка біля села Яремівки Ізюмського району Харківської обл.). Кам'яні знаряддя пізнього палеоліту виявлено в Богодухівському, Балаклійському та Ізюмському районах. Знайдено також поселення часів неоліту та бронзового віку, досліджувалися пам'ятки скіфів, черняхівської культури, поселення сіверян 8-9 століття. З кінця 9 ст. територія Слобідської України увійшла до складу Київської держави; з 11 ст. належала до Чернігівського, пізніше □ Переяславського та Новгород-Сіверського князівств.

Монголо-татарська навала, а згодом татарські напади на кілька століть перетворили освоєні землі в безлюдне Дике Поле. Протягом 15 - першої половини 16 ст. ця територія знову почала заселятися українськими селянами і козаками з Лівобережної та Правобережної України. У середині 16 ст. територія Слобожанщини потрапила під владу Московського царства.

Основну масу переселенців становили козаки, селяни, духовенство, які тікали від польської шляхти. Поселення, що засновувалися українськими переселенцями, називалися слободами (звідси назва «Слобідська Україна»). В 1638 в Чугуєві оселилося близько тисячі учасників національно-визвольного повстання на чолі з гетьманом Я. Остряницею. У 1652 р. переселенці з Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з полковником І. Дзиковським заснували Острогозьк та створили перший і найбільший у Слобідській Україні Острогозький (Рибинський) полк.

Переселенці безоплатно володіли певною кількістю вільної землі (право займанщини), за ними зберігалися козацькі привілеї і самоврядування. Всі 5 слобідських полків - Охтирський, Харківський, Сумський, Ізюмський та Острогозький поділялися на сотні, яких у 1734 було 98. Полковник і полкова старшина - обозний, суддя, осавул, хорунжий, 2 писарі Охтирський, Харківський полки підпорядковуються київському, а Ізюмський і Острогозький становили полкове управління. Сотенне управління здійснювали сотник, отаман, осавул, хорунжий і писар. Адміністративними, судовими, військовими, фінансовими справами в полках керували полковники, в сотнях □ сотники. Козацька старшина обиралася на козацьких радах.

За сприяння братства розвивається освіта. В 1732 в чотирьох полках Слобідської України діяли 124 школи. У Харківському колегіумі навчалося близько 500 учнів. У Слобожанщині жив і творив Г.Сковорода. Засновані в другій половині 17 ст. як фортеці Харків, Суми, Охтирка, Острогозьк перетворилися у 18 ст. у торгово-ремісничі центри. Тут виникли Охтирська тютюнова, Глушківська суконна та ін. мануфактури. В Харкові та Сумах діяли великі ярмарки. У 1731-33 рр. для захисту кордонів Російської імперії від турецько-татарських нападів зусиллями козаків лівобережних і слобідських полків та посполитих селян було споруджено систему укріплень □ Українську лінію.

Царська адміністрація з самого початку створення слобідських полків намагалася втручатися у їхні внутрішні справи і обмежувати автономію. У сер. 17 ст. слобідські полки підпорядковано Розрядному приказу, а з 1688 р. □ Великоросійському відділу Посольського приказу. 3 1718 р. Охтирський, Харківський полки підпорядковуються київському, а Ізюмський і Острогозький □ воронезькому військовому губернаторові. З 1726 р. козацькі полки Слобідської України передано у відання Військової колегії, в кожному полку створювалась регулярна рота. В 1732 р. указом цариці Анни Іоанівни козацькі полки перетворено в армійські, полковників названо прем'єр-майорами, ліквідовано право займанщини, запроваджено подушний податок, заборонено вільний вихід з Слобідської України імператриця Єлизавета Петрівна в 1743 р., скасувавши указ 1732, відновила автономію Слобідської України, однак зобов'язувала утримувати там 4 армійські полки.

У 1749 р. козакам заборонено не лише покидати Слобідської України, а й залишати свої полки. Маніфестом Катерини 28.7(8.8.). 1765 р. слобідські козацькі полки були ліквідовані, а замість них створювались Харківський уланський, Сумський, Острогозький, Охтирський та Ізюмський гусарські полки. Козаків позбавлено давніх привілеїв і перетворено на військових обивателів, змушених платити подушний податок. Козацька старшина могла вийти у відставку або, вступивши у регулярні полки, змінити свої чини на армійські. Полковники, що особливо відзначилися в битвах, отримували звання полковника, обозні □ прем'єр-майора, судді □ секунд-майора, осавули, хорунжі і сотники - поручника; козацькі старшини, що не брали участі в бойових діях, отримували звання чином нижче.

На території Слобідської України в 1765 р. була створена Слобідсько-Українська губернія з адміністративним центром у Харкові, до складу якої увійшли Ізюмська, Охтирська, Острогозька, Харківська та Сумська провінції. Згідно з переписом у 1773 р., у Слобідсько-Українській губернії проживало понад 660 тис. чоловік, в т.ч. 390 тис. військових обивателів, 226 тис. державних і поміщицьких селян. У 1783 підпомічники прирівняні до державних селян. У 1780 р. Слобідсько-Українська губернія була ліквідована і, за винятком Острогозької провінції, увійшла до складу Харківського намісництва. В 1796 р. замість Харківського намісництва відновлено Слобідсько-Українську губернію, до якої включено також Куп'янський повіт Воронезького намісництва.

Харківську губернію з центром у Харкові. Харківська губернія складалася з 11 повітів: Харківського, Богодухівського, Сумського, Валківського, Старобільського, Вовчанського, Охтирського, Зміївського, Ізюмського, Куп'янського, Лебединського. У Харківській губернії близько 60% земель перебували у поміщицькій, державній і монастирській власності. Найбільші землевласники - Харитоненки, Кеніги та ін. 36% селянських господарств були безземельними. В 1817 р. понад 17 тисяч державних селян і військових обивателів Харківського, Ізюмського, Зміївського повітів приписано до військових поселень, що стало причиною повстань.

Після аграрної реформи 1861 р. швидкими темпами розвивалися ринкові відносини. У кінці 19 століття Слобожанщина з виробництва промислової продукції посідала одне з провідних місць в Україні. Тут налічувалось понад 900 промислових підприємств. Споруджено великі підприємства транспортного машинобудування - Харківський і Луганський паровозобудівні заводи, на яких до 1900 р. побудували 233 паровози. У 1884 р. відкрито Катерининську залізницю, що з'єднала Донбас з Криворіжжям. Організовувалися іноземні акціонерні компанії (заводи сільськогосподарських знарядь Гельферіх-Саде і Мельгозе у Харкові та ін.).

На початку 19 століття Слобожанщина стала центром українського національно-культурного відродження. У 1805 р. у Харкові було засновано перший на українських землях у складі Російської імперії університет. За перші 50 років свого існування вищу освіту в університеті здобуло 2800 чоловік. З 1816 по 1819 рр. у Харкові видавався перший в Україні масовий популярний журнал «Украинский вестник» (заснований Євграфом Філомафітським), який започаткував друкування наукових матеріалів українською мовою. У 1834 в Харкові видано «Малоросійські оповідання» Г.Квітки-Основ'яненка, якого називали «батьком української прози». У Слобожанщині діяв український поетичний гурток «Харківських романтиків» (Амвросій Метлинський, Левко

Боровиковський, Олександр Корсун та ін.), видавалися альманахи «Молодик», «Український альманах», «Сніп» та ін., в яких публікувалися твори П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, М. Костомарова, Я. Щоголева.

У Харкові виходили фольклорна збірка І. Срезневського «Запорожская старина» (1833-38 рр.) і була опублікована стаття І. Срезневського «Взгляд на памятники украинской народной словесности» - перший друкований публічний виступ на захист української мови. Розвідками з української історії та історії українського письменства розпочав свою наукову діяльність у Харкові М. Костомаров. У 1810-40-х роках з'явилися перші праці з історії Слобідської України зокрема, І. Квітки «Записки о слободских полках с начала их поселения до 1766 г.» (1812); Г. Квітки-Основ'яненка - «Історико-статистичний опис Слобожанщини», «О слободских полках», «Украинцы», «История театра в Харькове»; І. Срезневського - «Историческое изображение гражданского устроения Слободской Украины». Церковну історію Слобожащини досліджував архієпископ харківський Філарет.

У другій половині 19 ст. науковими дослідженнями в галузі українського мовознавства та етнографії займався професор Харківського університету О. Потебня та його учень М. Сумцов, працювали видатні історики Д. Багалій, Петро та Олександра Єфименки.

З другої половини 1850 рр. на Слобожанщині розпочалося активне політичне життя. У 1856 р. група студентів Харківського університету на чолі з Я. Бекманом, М. Муравським, П. Єфименком і П. Завадським організували таємне політичне товариство. Члени товариства в журналах «Свободное слово» і «Гласность» піддавали критиці самодержавний устрій, вимагали звільнення селян із кріпацтва, створили кілька недільних шкіл, у яких вивчалися твори Т. Шевченка. Товариство було розгромлене в 1860 р.

У середині 1860 рр. у найбільших містах Слобідської України активно діяли громади, які займалися національно-культурним просвітництвом. Влітку 1891 р. харківські студенти І. Липа, М. Базькевич та студенти Київського університету В. Боровик, М.Міхновський створили таємну організацію Братство тарасівців. У 1897 р. у Харкові виникла таємна Українська студентська громада, членами якої були Д. Антонович, М. Русов, О. Коваленко та ін. Подібні студентські громади діяли в Києві, Полтаві, але за чисельністю (100 членів) харківська була найбільшою.

У січні 1900 р. на зборах студентських громад Харкова створено першу в Підросійській Україні політичну партію - Революційну українську партію. На поч. 1880-х рр. у Харкові діяв військовий гурток «Народної волі», а на початку 1890 рр. виникли перші марксистські гуртки. У 1898 р. створено харківський комітет РСДРП.

Після Лютневої революції 1917 р. розпочалося нове піднесення національного руху на Слобожанщині. 29.4.1917 р. у Харкові відбувся губернський український з'їзд. З'їзд створив Українську губернську раду (голова - Рубас), яка однією з перших визнала Українську Центральну Раду як законний представницький орган українського народу. В 1917 р. відбулися українські з'їзди в Острогозьку, Валуйках та ін. містах. У Харкові українська молодь створила організацію під назвою «Українська національна сотня». Культурно-просвітню працю на слобідських землях вели осередки товариств «Рідної школи» та «Просвіти». Серед провідних діячів українського руху в Слобідській Україні у цей період були Д. Багалій, М. Сумцов, С. Тимошенко, М. Ничипоренко, Є. Сердюк, Д. Ткаченко, Г. Хоткевич та ін.

Вже на початку грудня 1917 р. на землі Слобожанщини вторглися більшовицькі війська під командуванням В. Антонова-Овсієнка. У грудні 1917 р. бої між частинами Української Центральної Ради та більшовицькими військами Раднаркому відбувалися у Сумах, П'ятихатках, Куп'янську, Вовчанську. 9-10.12. 1917 р. українські війська у Харкові були розбиті, влада перейшла до рук більшовиків. 11-12 (24-25). 12.1917 р. у Харкові на першому Всеукраїнському з'їзді рад було проголошено утворення радянської «УНР», Центрального виконавчого комітету (голова - Є. Медведєв) та першого більшовицького уряду в Україні - Народного Секретаріату. У січні 1918 р. за вказівкою В. Леніна створено маріонеткову Донецько-Криворізьку Радянську Республіку з центром у Харкові. У грудні 1919 р. на Слобожанщині було остаточно встановлено більшовицьку владу.

У 1925 р. Харківську губернію було ліквідовано. У 1918, 1920, 1922, 1924-25 рр. уряд УСРР неодноразово ставив питання про розмежування з РСФРР території Воронежчини і Курщини. У 1927 р. ЦК КП(б)У просив передати Україні ті слобідські території, де українці становили більшість і жили компактно. З такими ж проханнями зверталися у Москву збори багатьох повітів Слобожанщини. Згідно з переписом 1926 р., на землях Слобожанщини, розміщених у РСФРР, чисельність українців на суцільно-українських землях становила 64,2% від усіх жителів, на змішаних (українсько-російських) територіях - 14,1%.

Після проголошення незалежності України національно-культурне життя українців на землях Слобожанщини, що входять до складу Росії, поступово відроджується. Відкриваються недільні українські школи, працює Товариство української мови, налагоджено контакти з українським посольством у Москві, громадськими і культурно-освітніми організаціями в Україні.