Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України: Словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів

УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА - керівний орган, який було проголошено в ніч 3-4 березня 1917 р. як український громадсько-політичний орган. У перші місяці було визначено її основні гасла, розроблено стратегію і практику їх втілення в життя, а відповідно оформилася внутрішня структура, склався перший список членів Ради, висунулися керівники, утворився апарат, сформувалися фракції. З найпомітніших подій цього періоду відомо дві: повернення 13 березня до Києва М. Грушевського та Всеукраїнський національний конгрес 19 квітня 1917 р.

Національний склад Центральної Ради: українці, яким належало 75% мандатів, решта - національні меншини; соціальний склад - із 798 мандатів більше половини (471) мали Всеукраїнські ради військових, селянських та робітничих депутатів. Радянська історіографія визначала Центральну Раду як однорідну контрреволюційну буржуазну інституцію, тоді як документи свідчать, що до її складу в різні періоди входило 19 політичних партій: українських, російських, єврейських, польських, 17 із них називали себе соціалістичними. Найбільше представництво у Раді мали фракції партій українських есерів та есдеків.

На основі пропорційності між фракціями, які складали Велику Раду, формувалась Мала Рада. Найбільше місць у Малій Раді (14) мали УСДРП і УПСР. Більшість з найвідповідальніших політичних рішень ЦР було прийнято Малою Радою (І, III, IV Універсали, Конституцію УНР та ін.).

Виконавчим органом УЦР був Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком. Діяв він від 28 червня 1917 р. до 11 січня 1918 р. У липні 1917 р. визнаний крайовим органом влади в Україні. В січні 1918 р. IV Універсалом він був перетворений на Раду Народних Міністрів УНР.