Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: Словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів

СЛОВ'ЯНИ - спільнота, яка належала до індоєвропейського етносу, її прабатьківщина - Балкани, Подунав'я (так вважали П. Шафарик, Б. Рибаков, О. Трубачов та ін.). Наріжним каменем балканської (дунайської) теорії походження слов'ян було твердження літопису «Повісті минулих літ».

У питанні про історичне походження слов'ян склалися дві основоположні теорії: міграційна і автохтонна. Остання визнає слов'ян відносно постійними жителями заселеної ними території з давніх часів (можливо, з II тис. до н.е.), Варто зазначити, що нині крайні автохтоністські чи міграціоністські погляди врівноважуються.

На основі узагальнення нагромадженого археологічного матеріалу українські науковці розробили нову концепцію слов'янського етногенезу, яка поєднує елементи теорії автохтонності й теорії міграційності. Базовим в ній є положення про поетапність і тривалість формування слов'янського етносу шляхом інтеграції його з іншими етнокультурними групами: балтами на Півночі, іраномовними племенами на Півдні, германцями на Заході, фракійцями на Південному Заході.

У період Великого переселення народів (III-VI ст. н.е.) хвилі кочовиків витіснили подунайців у північному напрямку, і в результаті кількасот літніх переміщень склалися три гілки слов'ян: північно-західні - словени, південні - склавени (чи склавини) і східні - анти. Останні дійшли до середнього Подніпров'я і злилися з місцевою людністю - нашими пращурами. Культурно-етнічна консолідація слов'ян послужила генетичною основою державотворення, а державність була рушієм етнічної, культурної, господарської інтеграції населення. «Повість минулих літ» називає 14 міжплемінних союзів східних слов'ян. Історики Б. Греков, В. Мавродін, Б. Рибаков, Л. Черепній та інші висунули теорію про єдину давноруську народність. Ця ж ідея стала провідною в «Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954 рр.)», схвалених ЦК КПРС.

Український історик М. Брайчевський не поділяв такого твердження. На його думку, Русь у плані етнічному складала єдність не абсолютну, а відносну, поліетнічну, географічно-історичну. «Поза сумнівом, - вважає М. Брайчевський, - ядром у формуванні української народності був полянський лісостеп; російської - верхів'я Дніпра, Оки і Волги; білоруської - область дреговичів і полочан».

Східні слов'яни досягли значних успіхів у економічному розвитку. Відбувались соціальні зміни в суспільстві. З глибокими соціальними змінами і були пов'язані етнонаціональні та етнополітичні зрушення.

Зараз слов'яни - найбільша в сучасній Європі група споріднених народів (їх чисельність - майже 300 млн. чол.), яка охоплює східних слов'ян (українців, білорусів і росіян), західних слов'ян поляків, чехів, словаків, лужичан), південних слов'ян (болгар, сербів, хорватів, словенців, македонців, чорногорців і боснійців).