Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України: Словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів

ПЕТРУШЕВИЧ ЄВГЕН ОМЕЛЯНОВИЧ (1863 - 1940 рр.) - державний і політичний діяч, один із керівників української революції 1917-1920 р. Народився в сім'ї священика у м. Бузьку на Львівщині. Освіту здобув у Академічній гімназії у Львові і на правничому факультеті Львівського університету. Доктор права. У 1907-1918 рр. - посол до австрійського парламенту, заступник голови, в 1917-1918 рр. - голова Українського парламентського представництва. З 1910 р. - депутат галицького сейму. У

1914-1918 рр. - член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. 19 жовтня 1918 р. як президент Української Національної Ради проголосив створення ЗУНР. 4 січня 1919 р. обраний президентом Західноукраїнської Національної Ради (фактично - президентом ЗУНР). Після проголошення 22 січня 1919 р. Акта злуки УНР і ЗУНР став членом Директорії УНР. 9 травня 1919 р. політична ситуація змусила Українську Національну Раду оголосити Є. Петрушевича диктатором Західної області УНР. Директорія, не визнавши законність цього акта, вивела Є. Петрушевича зі свого складу. Політичні суперечності, що виникли між С. Петлюрою і Є. Петрушевичем щодо союзу УНР з Польщею, змусили останнього виїхати за кордон, до Відня. У серпні 1920 р. Є. Петрушевич очолив т. зв. Уряд диктатора в екзилі, головною метою якого стало відновлення політичної незалежності ЗУНР дипломатичними засобами. 15 березня 1923 р. після рішення Ради послів Антанти про передання Галичини Польщі уряд Є. Петрушевича припинив свою діяльність. У 20-х роках Є. Петрушевич перейшов на позиції радянофільства, однак після краху політики українізації відмовився від подібних поглядів. Помер у Берліні (Бойко О. Історія України. - К, 2002. - С. 350.).