Історія України: Словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів

«ГРОМАДИ» - осередки української інтелігенції культурницького та суспільно-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX - на початку XX ст. Громади не мали уставних програм і не були чіткими організаційними структурами, вони лише згуртовували найбільш активну, національно свідому інтелігенцію та студентство. З 1859 р. громади діяли в Полтаві, Києві, згодом - у Харкові, Одесі, Чернігові, Єлисаветграді. Вони об'єднували студентів, учителів, молодих учених; серед них були такі відомі пізніше діячі національно-культурного руху, як П. Чубинський (автор пісні- гімну «Ще не вмерла Україна»), майбутній мовознавець П. Житецький, Т. Рильський (батько видатного поета), Б. Познанський, О. Левицький. У зв'язку з «Громадою» було 200-300 чоловік. «Громадівці» проводили культурно-просвітню роботу, засновували недільні школи з українською мовою викладання, видавали популярні брошур читали лекції. Царський уряд, занепокоєний діяльністю громад, ліквідував недільні школи (1862 р.), заборонив видання науково-популярної та релігійної літератури українською мовою (Валуєвський циркуляр 1863 р.), здійснив арешт найактивніших «громадівців», загальмувавши на певний час культури, національний рух. Проте «Громади» відновилися у 70-х роках у різних міста України та за її межами. Активними «громадівцями» у Києві були: В. Антонович, Ф. Вовк, П. Житецький, М. Драгоманов, М. Лисенко, в Одесі - Л. Смоленський, О. Андрієвський, Д. Овсяніко-Куликовський, у Полтаві - Д. Пильчиков у Єлисаветграді - брати Тобілевичі (І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський) та інші.