МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

КУЛЬТУРНИЦТВО — культурно освітній рух XIX — початку XX ст., діячі якого вважали просвітницьку роботу найдійовішим засобом піднесення освітнього рівня населення і зміцнення національної самосвідомості; а також система заходів, спрямована на активізацію формування й консолідації нації. Культурництво представлене переважно інтелігенцією з достатньо розвинутим національно-патріотичним почуттям, яка надавала перевагу культурно-освітньому струменю національного руху перед політичним. Як і в інших слов'янських країнах у період формування нації, культурництво в Україні виступало організуючим чинником і розвивалося у двох напрямах. Представники першого займалися вивченням історії України, збереженням мовних та літературних традицій хоча б у мінімальному обсязі, аби не викликати нарікань з боку влади. Цей напрям рельєфно виявився у діяльності певної частини громадівців та гуртка журналу "Киевская старина". Другий напрям мав радикально-національне спрямування, його діячі всіляко намагалися протиставити українську стихію великоросійській як рівноправний культурний тип, боролися за створення умов для культурно-національного розвитку. Культурники обстоювали невід'ємне право українців на вільний розвиток своєї мови, літератури, театру, освіти, спрямовували зусилля на подолання негативних проявів антиукраїнської політики російського царизму. На початку XX ст., особливо завдяки деяким демократичним завоюванням революції 1905—1907, культурно-освітні діячі отримали більш широкі можливості для розвитку української преси, організації "Просвіт", клубів, бібліотек, українізації школи. Але поступово культурницька діяльність виявила свою безперспективність. Від неї почали відходити молоді сили, віддаючи перевагу політичній боротьбі з метою об'єднання радикально-національної течії з соціал-демократизмом, тобто надання культурницькому рухові політичного характеру.

Н.Шип



[А] [Б] [В] [Г] [Д] [E] [Є] [Ж] [З] [I-Ї-Й] [K] [Л] [M] [H] [O] [П] [P][C][T][У][Ф][X][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я][Всі]