МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО — українські козаки, які мешкали південніше дніпровських порогів. За досить короткий період запорозьке козацтво виробило власну суспільно-політичну структуру — кіш — і стало значною військовою силою. Військово-адміністративним центром запорозьке козацтво була Січ. Запорозьке козацтво становило "товариство" — громаду, яка поділялася на курені, що об'єднували вихідців із певних місцевостей. З часом на зайнятих ними землях козаки утворили своєрідну республіку — Запорозьку Січ. Запорожці були активними учасниками народного визвольного руху. Одночасно вели тривалу боротьбу проти турецько-татарської агресії, відіграли значну роль у протидії уніатству і католицизму, надавали матеріальну допомогу українським культурно-освітнім центрам. На Січі Б. Хмельницький формував повстанську армію, яка розпочала Визвольну війну українського народу. У XVIII ст. царський уряд крок за кроком знищує запорозьке козацтво. В 1775 за наказом Катерини II була зруйнована Січ, а Запорозьке Низове військо ліквідоване. Після загарбання Північного Причорномор'я і ліквідації Кримського ханства російський уряд виселив частину запорожців на Кубань, інші втекли на територію Османської імперії, де заснували Задунайську Січ.

В.Щербак



[А] [Б] [В] [Г] [Д] [E] [Є] [Ж] [З] [I-Ї-Й] [K] [Л] [M] [H] [O] [П] [P][C][T][У][Ф][X][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я][Всі]