МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ГРУШЕВСЬКИЙ Михайло Сергійович (1866—1934) — історик, літературознавець, публіцист, політичний, громадський і державний діяч, Голова Української Центральної Ради. Народився в м. Холм (нині на території Польщі). По закінченні Київського університету (1890) провадив дослідницьку роботу в наукових установах Львова і Києва. Одночасно брав участь у громадському житті: один з організаторів Української національно-демократичної партії в Галичині (1899), засновник Товариства українських поступовців (1908). У 1914 був арештований і засланий до Симбірська. 7 березня 1917 обраний Головою Української Центральної Ради. За гетьмана П.Скоропадського перебував у підпіллі, з 1919 на еміграції (Відень, Прага, Берлін, Женева, Париж). У 1923 обраний дійсним членом ВУАН, у 1924 повернувся в Україну. Очолював кафедру історії України, історичний відділ ВУАН. У 1929 обраний академіком АН СРСР. У 1931 арештований ДПУ і звинувачений у керівництві "Українським національним центром" та в антирадянській діяльності. З кінця 1930 по 1934 був примушений працювати у Москві. Помер 25 листопада 1934 у Кисловодську. Похований на Байковому кладовищі в Києві. Грушевський — автор багатьох ґрунтовних праць із всесвітньої та української історії, головними з яких є "Історія України-Руси" у 10 томах і 13 книгах (1898—1936), "Нарис історії українського народу" (1904), "Ілюстрована історія України" (1911); п'ятитомна "Історія української літератури" (1923—1927) та ін. Перу Грушевського належать численні статті, рецензії, літературні та драматичні твори. Будучи представником народницького напряму в українській історіографії, Грушевський піднявся до розуміння ролі держави як гаранта розвитку нації. Національні інтереси він ставив вище за будь-які інші мотиви політичної діяльності. До недавнього часу наукова спадщина Грушевського була заборонена. Нині вона перевидається і стає загальним надбанням.

Я.Калакура