Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКОГО ПАНУВАННЯ — масовий опір, викликаний загрозою втрати українським народом етнічної самобутності, політичною колонізацією з боку варшавського уряду, дискримінацією та утисками українських міщан, селян, православного духовенства, примусовим насаджуванням католицтва та уніатства.

Початком війни було захоплення у лютому 1648 повсталими козаками Запорозької Січі й проголошення Б.Хмельницького гетьманом. її головною рушійною та керівною силою виступило козацтво. Активну участь у війні взяли селянство, міщанство, частина дрібної шляхти й нижче православне духовенство. Верхівка ж духовенства проявляла хитання і непослідовність у захисті національних інтересів. Переважна більшість шляхти, незалежно від віросповідання, й верхівка уніатського духовенства виступали на боці колонізаторів. Визвольна війна спрямовувалася на розв'язання таких головних завдань: знищити польське панування; створити незалежну соборну Українську державу; ліквідувати велику й середню феодальну власність на землю, фільварково-панщинну систему господарства, кріпацтво й утвердити козацький тип господарства. Зважаючи на такі зміст, цілі й характер боротьби, її можна вважати справжньою національною революцією. Перший етап війни (лютий 1648 — серпень 1657) характеризувався найбільшим розмахом національно-визвольної та соціальної боротьби. Повсталими здобуто блискучі перемоги під Жовтими Водами й Корсунем у травні 1648, у різні райони України Б.Хмельницьким розіслані козацькі загони, іде інтенсивне руйнування польських і становлення українських державних інституцій. Одночасно розгортається селянська війна, спрямована на ліквідацію існуючого ладу, виборення особистої свободи й права власності на землю.

Після перемоги під Пилявцями (21—23 вересня 1648) українська армія зробила похід спочатку до Львова, а пізніше продовжила його до Замостя. У першій половині 1649 оформлюється національна державна ідея, яка полягала у створенні незалежної соборної України. Однак на той час обставини змусили Б.Хмельницького після перемоги під Зборовом (15 серпня 1649) погодитися на укладення договору (18 серпня), що передбачав обмежену автономію Козацької України (територія Брацлавського, Київського й Чернігівського воєводств) у складі Речі Посполитої. Після поразки козаків під Берестечком (28 червня — 10 липня 1651) гетьман змушений підписати Білоцерківський договір (28 вересня), який звів автономію Української держави нанівець. Лише внаслідок перемоги під Батогом (2 червня 1652) Козацька Україна здобуває незалежність. Проте через нестачу власних сил козацький уряд пішов на утворення в березні 1654 конфедеративного союзу з Росією. Робиться нова спроба домогтися возз'єднання українських земель у межах національної держави. Восени 1655 було визволено Західний регіон, але через протидію Швеції та агресію Криму Б.Хмельницький змушений був відступити. За обставин зближення Росії з Польщею український уряд взяв курс на створення коаліції з Трансильванією та Швецією. Смерть великого гетьмана 6 серпня 1657 не дала йому довести справу до кінця. Гетьманом стає його син Юрій, що відкриває шлях до утвердження володарювання династії Хмельницьких.

Другий етап (серпень 1657 — січень 1667) визначався різким загостренням соціально-політичної боротьби й посиленням втручання сусідніх держав у внутрішні справи України. Усунення Юрія від влади І.Виговським і згортання новим гетьманом соціально-економічних перетворень спричинили громадянську війну, в яку втручається Росія. У відповідь гетьман пішов на укладення 16 вересня 1658 Гадяцького договору, за яким Козацька Україна під назвою "Велике князівство Руське" поверталася до складу Речі Посполитої зі старими соціально-економічними відносинами. Хоча Виговський і завдав росіянам поразки під Конотопом (9 липня 1659), але через невдоволення козацтва він був змушений повернути владу Ю.Хмельницькому.

Через намагання Москви скасувати незалежність України Переяславським договором від 27 жовтня 1659 Ю.Хмельницький 17 жовтня 1660 підписує угоду з Польщею на умовах Гадяцького договору, за винятком статті про створення Руського князівства. Розкол козацтва у ставленні до договору змушує Ю.Хмельницького на початку 1663 зректися влади. Гетьманом обирається П.Тетеря. Тим часом за сприяння Росії на Лівобережжі в червні 1663 обирається окремий гетьман — І.Брюховецький. Після невдалої спроби за допомогою поляків підпорядкувати своїй владі Лівобережжя Тетеря втрачає владу (1664). В серпні 1665 гетьманом на Правобережжі стає П.Дорошенко. Тим часом Росія і Польща за спиною України домовляються про її розподіл (Андрусівське перемир'я 1667). На третьому етапі (січень 1667 — вересень 1676) П.Дорошенко продовжує боротьбу за возз'єднання Української держави. У червні 1668 він добивається возз'єднання Козацької України і свого обрання її гетьманом (І.Брюховецького було вбито козаками). Однак унаслідок російських інтриг у 1669 Лівобережжя відокремлюється в осібну Гетьманщину. За таких обставин П.Дорошенко для реалізації своїх планів пішов на прийняття в 1669 турецького протекторату, що спровокувало війну Туреччини з Польщею.

Після невдач польського війська у жовтні 1672 укладається Бучацький договір, за яким Козацька Україна мала залишитися "в старих кордонах". Однак, розчарувавшись у політиці султана, П.Дорошенко почав шукати порозуміння з урядами Росії та Речі Посполитої. Тим часом за допомогою Росії лівобережний гетьман І.Самойлович у 1674 опанував Правобережжя й домігся на Переяславській раді проголошення себе гетьманом обох боків Дніпра. Боротьба між різними силами в Україні загострюється, від воєнних дій дедалі більше страждає мирне населення. На осінь 1676 становище П.Дорошенка стає критичним, і він складає гетьманські повноваження. Одночасно на Правобережжі ліквідуються українські державні інституції. Визвольна війна завершується.

Наслідки війни виявилися трагічними: незважаючи на величезні жертви (Правобережжя втратило понад 90% населення), українському народові не вдалося домогтися створення незалежної соборної держави. Історичне значення війни полягало, по-перше, у збереженні на терені Лівобережної України держави, що зуміла проіснувати у складі Російської імперії ще майже 100 років; по-друге, у створенні ' могутнього імпульсу для формування української нації, розвитку національної культури й самосвідомості, традицій збройної боротьби за незалежність; по-третє, в закріпленні назви "Україна" за витвореною державою, а назви "українці" за її етнічним населенням.

В. Степанков



[А] [Б] [В] [Г] [Д] [E] [Є] [Ж] [З] [I-Ї-Й] [K] [Л] [M] [H] [O] [П] [P][C][T][У][Ф][X][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я][Всі]