МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА (УАПЦ) — форма українського православ'я, незалежна від іноземних релігійних центрів. Закон УНР про автокефалію підписано 1 січня 1919, але внаслідок зміни політичної влади він не був реалізований. 14—30 жовтня 1921 відбувся Перший Всеукраїнський православний церковний собор, на якому обрано власну ієрархію, затверджено канони та устрій УАПЦ (формація 1921). Першим митрополитом-фундатором її став В. Липківський. Головні засади УАПЦ — автокефальність, соборноправність, національність, незалежність від світської влади. Мала демократичний характер, прагнула поновлення давніх українських звичаїв. У богослужінні вживала українську мову. Зазнавала постійних утисків від державної влади. 28—29 січня 1930 на Надзвичайному соборі УАПЦ її було примушено "саморозпуститися". Майже всі її єпископи, більшість священиків і тисячі вірних були знищені.

Вдруге УАПЦ відновилася в роки німецької окупації (формація 1942), причому хіротонії УАПЦ формації 1921 не були визнані. Це призвело до розколів (Ашаффенбурзький церковний з'їзд 28 серпня 1947) і взаємної боротьби в умовах еміграції. Третє відродження УАПЦ оформилося на соборах 20 жовтня 1989 у Львові та 5—6 червня 1990 у Києві, де вперше в історії українського православ'я було обрано патріарха — Мстислава Скрипника. На об'єднавчому соборі 25—26 червня 1992 утворилася Українська православна церква — Київський патріархат. За півроку відновлено й УАПЦ.

С.Білокінь



[А] [Б] [В] [Г] [Д] [E] [Є] [Ж] [З] [I-Ї-Й] [K] [Л] [M] [H] [O] [П] [P][C][T][У][Ф][X][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я][Всі]