Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Основні дати, події, коментарі

ТЕМА 6. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ В (ХIV-XVI СТ.)

1. ЗАГАРБАННЯ ГАЛИЧИНИ ПОЛЬЩЕЮ

1340 р.

Перший похід польського короля Казимира III на Галичину. Поляки захопили Львів, але не змогли втримати і повернулися назад.

1349 р.

Другий похід Казимира III – захоплення Галичини і Волині, окрім Луцької землі, але в боротьбі з литовським князем Любартом (Дмитром) поляки втратили Волинь.

1350 р.

Договір між Польщею і Угорщиною, за яким Галичина залишається у довічному володінні Казимира, а після його смерті, вразі відсутності сина – спадкоємця, вона переходить його племіннику Людовіку Угорському (як врешті і польська корона).

1370 р.

Смерть Казимира III і перехід Галичини під зверхність Людовіка Угорського, який у 1372 р. передає її у   володіння своєму родичеві сілезькому князю Володиславу Опольському з титулом «управителя Руського королівства». Цей період характеризується засиллям в Галичині німців, поляків, угорців. Галицьке боярство остаточно втратило свій політичний вплив і зосередилося тепер виключно на захисті своїх майнових інтересів.

1382 р.

Смерть польсько-угорського короля Людовіка, польською королевою стає його молодша донька 13-річна Ядвіга, яка 1387 р. повертає Галичину до Польщі і вона буде перебувати в її складі до 1772 р. (до першого поділу Речі Посполитої).

1430 р.

Едлінським привілеєм галицькі бояри урівнювалися в правах з польською шляхтою, при умові зречення батьківської православної віри і прийняття римокатолицизму. На думку М. Грушевського «…маса руського боярства потонула в польському шляхетському морі».

1434 р.

В Галичині все було переведено на польський лад:

Запроваджено польський судовий та адміністративний устрій, шляхетську самоуправу, польську мову як урядово офіційно.

2. ЗАХОПЛЕННЯ МОЛДАВСЬКИМ КНЯЗІВСТВОМ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ

1359 р.

Новостворене Молдавське князівство захопило Північну Буковину (т.зв. Шипінську землю). Це спричинило невдоволення Польщі і вилилося у похід проти Молдавії, який закінчився невдало. В 1514 р. Молдавське князівство (а в його складі і Півн. Буковина) стало васалом Туречини.

3. БОРОТЬБА ЗА ЗАКАРПАТТЯ

Ще в XI ст. Угорщина захопила Ужгород, Мукачево, Хуст та ряд інших міст Закарпаття, до XIII ст.. все Закарпаття та придунайські землі увійшли до складу Угорського королівства, згодом князь Лев Данилович відвоював частину Закарпаття, яке пізніше знов було втрачено.

1526 р.

У битві під Мохачем турки розбили угорську армію, в наслідок чого відбувся поділ Угорщини на 3 частини. Закарпаття було поділене між Семиграддям (Мукачеве, Берегове та інші) та Австрією (Ужанський комітет). Надовго закарпатські землі стали ареною безперервної боротьби.

4. ПЕРЕХІД УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (ЧЕРНІГОВО-СІВЕРЩИНИ, НАДДНІПРЯНЩИНИ, ПОДІЛЛЯ ТА ІН.) ПІД ВЛАДУ ВЕЛИКОГО ЛИТОВСЬКОГО КНЯЗІВСТВА

1357-1358 рр.

Литовський князь Ольгерд зайняв Чернігово-Сіверщину

1362 р.

Під владу Литви перейшов Київ, Переяслав. З 1352 по 1395р. київським князем був син Ольгерда – Володимир. Саме він зробив гербом-символом Київської землі зображення архістратига Михайла  на червоному щиті.

1362 р.

Битва між литовцями та монголо-татарами на р.Сині Води (ліва притока р.Південий Буг), яка закінчилася розгромом золотоординців і відкрила ВЛК шлях до приєднання Поділля та інших українських земель.

1385 р.

Кревська унія (союз) між Польщею та Литвою, яка була оформлена як шлюбна угода-одруження литовського князя Ягайла з польською королівною Ядвігою. Ягайло стає польським королем (коронований у Кракові під іменим Владислав II). За це він мав приєднати до Польщі на віки віків ВЛК, прийняти християнство за католицьким обрядом і охрестити за цим обрядом все литовське населення «від мала до велика».

1392 р.

За угодою в м.Остров  (Польща) Ягайло змушений був визнати свого двоюрідного брата Вітовта Великим князем Литовським, що зупинило процес інкорпорації Литви до складу Польського королівства.

1392 – 1430 рр.

Вітовт проводить політику централізації ліквідувавши Київське, Подільське, Новгород-Сіверське, Волинське князівства та передавши управління ними  власним намісникам.

1399 р.

Страшна поразка литовських військ від монголо-татар на р. Ворскла. Армія Вітовта фактично була знищена. Загинуло багато воєвод, бояр, як напише літопис «…князей именитих 74 … костью падоша».Ця поразка зупинила просування литовців у напрямку Чорного моря.

1401 р.

Віленська унія, за якою Вітовт ставав довічним правителем Литви, але визнавав васальну залежність від Польщі. Після смерті Вітовта землі Литовського князівства мали перейти під владу польського короля.

1410 р.

Грюнвальдська битва в якій польсько-литовська (в її складі і руські загони) армія вщент розбили Тевтонський рицарський орден хрестоносців.

1413 р.

Городольська унія знов повертає Литві статус окремого політичного організму з власним Великим князем. Що важливо, державна окремішність Литви мала бути збережена і після смерті Вітовта виборами нового Великого князя. За литовськими панами католицького віровизнання закріплювалися їх маєткові права, але видавати своїх доньок вони мали право лише за католиків. Проблемним для православних (а це переважно українці) виявився пункт угоди, за яким «від іменування на всі вищі уряди на Литві і від участі в раді ВЛК усувалися всі не католики». Отже в більш-менш толерантне міжрелігійне співжиття українців з литовцями вбивався клин релігійного протистояння, що мало прикрі наслідки.

1440 р.

Поновлення Київського удільного князівства за литовського князя Казимира. Останнім київським князем був Симеон Олелькович. З його смертю 1471р. Київське князівство остаточно було ліквідовано (Волинськеостаточно ліквідовано 1452р.) і правління було передано литовському воєводі.

1447 р.

Привілеєм Казимира феодали отримали право судити власних підданих.

1529 р.,

1566 р.,

1588 р.

Три Литовських статути – кодифікований звід законів феодального права, що містив конституційні положення державного устрою, зводи цивільного та карного права, і у підсумку об’єднав всі землі князівства в єдиний правовий простір. Статути закріплювали численні привілеї, жалувані грамоти та деякі елементи звичаєвого права. ІІ Литовський статут 1566р. реформував усю систему органів влади: 1) шляхта урівнювались в правах з князівсько-магнатською аристократичною верхівкою;  2) запроваджувалися загально-шляхетські виборні суди (до цього магнати підлягали тільки безпосередньому суду Великого князя); 3) витворювалась система повітових сеймів з регулярними загальними (вальними) сеймами, на яких шляхта мала можливість впливати на механізм управління державою (до цього він зосереджувався в руках 50-60 магнатських родів).1588р. – ІІІ-й Литовський Статут юридично оформив кріпосне право ( прикріплення селян до землі та перетворення їх на власність феодала). Це було завершення процесу закріпачення розпочатого сеймовою постановою 1573р. (т. зв. артикулами Генріха Валуа, першого виборного короля Речі Посполитої).

1557 р.

Аграрна реформа «Устава на волоки» («Волочна паміра»), яка скасувала право власності вільних селян на землю, земля належала тепер лише державі, або шляхті, а селянам вона надавалась у користування. Поняття «община» замінювалось поняттям «наділ». Всі землі було переміряно і поділено на волоки – ділянки у 30 могів (21,3 га). Кращі землі зводились в одну велику площу і відавалися під фільварк (панський маєток (хутір), який виробляв все більше продукції для продажу). Селянські волоки розташовувалися на гірших окраїних землях. Примусово запроваджувалась трипільна система землеробства. Руйнувалась общинна система землекористування, зміцнювалась феодальна залежність(вводилась 2-денна панщина). Повинності тепер відбували окремі селянські двори («дими»). Для обробітку одної волоки у фільварку притягалися селяни з 7-ми волок. Одночасно зростали натуральні та грошові повинності.

1569 р.

Люблінська унія між Польщею і Литвою. Згідно з нею:

1)  Польське королівство та Велике князівство литовське об’єднувались в єдину державу – Річ Посполиту;

2)  спільний король, якого обирала шляхта на конвокаційному сеймі;

3)  спільні сейм і сенат;

4)  єдина грошова одиниця;

5)  спільна зовнішня політика;

6)  право набувати землі для польської шляхти в Литви і для литовської в Польщі.

Разом з тим ВЛК зберігало певну автономію маючи власну судову систему, закони, військо, місцеве управління, тощо. До ВЛК входили лише Берестейщини та Пінщина, а переважна більшість українських земель тепер перебували в складі Польщі: Східна Галичина, Волинь, Поділля, Київщина, частина Лівобережної України. Ці території поділялися на воєводства Волинське,Подільське, Брацлавське, Київське, Руське(сх. Галичина), пізніше, після 1618р. – Деулинського перемиря між Польщею та Росією, Чернігівське, частина українських земель входила до складу Бєлзького воєводства.