Історія України - Основні дати, події, коментарі

ТЕМА 21. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1991-2008 РР.)

24 серпня

1991 р.

Проголошення Верховною радою УРСР Акта про незалежність   України, який мав бути підтверджений всенародним референдумом 1 грудня. «За» проголосувало – 346; «проти» – 1. Створення самостійної української держави проголошувалось на основі права на самовизначення народів, передбаченого статутом ООН та іншими міжнародно-правовими актами. З моменту проголошення незалежності чинними в Україні були тільки Конституція, закони, постанови уряду та інші законодавчі акти республіки. Територія України оголошувалась неподільною і недоторканою. Акт 24 серпня відкрив нову еру в історії України.

30 серпня

1991 р.

Указ Президії Верховної Ради України «Про заборону діяльності Компартії України» на підставі висновків Тимчасової слідчої комісії про підтримку керівництвом КПУ державного перевороту.

 

4 вересня

1991 р.

Підняття над будинком Верховної Ради України синьо-жовтого прапора.

12 вересня  1991 р.

Ухвалено закон «Про правонаступництво України», яким наголошувалося, що на території України діють лише ті закони й акти УРСР, які не суперечать законам України, ухваленим після проголошення Акта про незалежність.

 

17 вересня  1991 р.

Внесення змін і доповнень до Конституції – назву УРСР замінено на Україна.

20 вересня 1991 р.

Ліквідовано КДБ, на його базі утворено Службу Національної Безпеки України (СНБУ) (з 25 березня 1992 р. замінено назву на СБУ). Очолив Є. Марчук.

8 жовтня

1991 р.      

Закон «Про громадянство», визнав громадянство як невід’ємне право людини.

Було реалізовано т. з. «нульовий варіант» – громадянство України  гарантувалося кожному, хто на момент набуття чинності Закону проживав на її території та не був на той час громадянином іншої держави.

 

4 листопада  1991 р.

Ухвалено Закон «Про державний кордон України».

 

 

1 грудня

1991 р.

Проведення Всенародного референдуму на підтвердження Акту незалежності України. Обрання президента України. В референдумі взяли участь 32 млн. чол. (84% всіх виборців), майже 29 млн. (95,35%) підтвердили Акт про незалежність України (навіть у Криму проголосувало 67,5% громадян і 54,1% з них підтримали ідею незалежності України). Звичайно було б ілюзією вважати, що 90,35% громадян України за короткий час стали свідомими самостійниками. Основна маса проголосувала з надією на покращення свого життя в незалежній Україні. Внаслідок волевиявлення народу народилася самостійна Українська держава. Водночас з референдумом уперше в історії українського народу всенародно обрався на альтернативній основі Президент України. Із шести кандидатів (Л. Лук’яненко, В. Чорновіл, В. Гриньов, П. Табурянський, Л. Кравчук, І. Юхновський) у першому турі переміг Л. Кравчук, набравши 61,59% голосів.

2 грудня 

1991 р.

Початок міжнародного визнання України. Першими незалежність України визнали Польща і Канада (2 грудня). 3 грудня – Угорщина, 4 грудня – Латвія, Литва, 5 грудня – Росія, Болгарія, Хорватія, Болівія, Аргентина, 25 грудня – США. За грудень 1991 року Україну визнали 68 держав. До кінця 1992 року – 132 країни.

2 грудня

1991 р.

Полк зв’язку 13-ї армії (командир полку Вілен Мартиросян) підняв синьо-жовтий прапор, а 23 грудня першим присягнув на вірність Україні.

5 грудня

1991 р.

Верховна Рада прийняла звернення «До парламентаріїв і народів світу», в якому наголосила, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним.

6 грудня

1991 р.

Верховна Рада ухвалила Закон «Про збройні сили України», яким заборонялося застосовувати їх без рішення Верховної Ради для виконання завдань, не пов’язаних з обороною держави. Першим міністром оборони став  К.Морозов.

7-8 грудня  1991 р.

Представник України (Л. Кравчук), Росії (Б. Єльцин), Білорусії (С.Шушкевич) в Біловезькій Пущі підписали акт денонсації союзного договору 1922 року, і прийняли рішення про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

12 грудня  1991 р.

Указ Президента України «Про утворення Державного митного комітету України».

20 грудня  1991 р.

Спеціальна заява Верховної ради України із категоричним запереченням можливості перетворення СНД на державне утворення.

21 грудня  1991 р.

Зустріч лідерів 11 незалежних держав колишнього СРСР (окрім Грузії, Литви, Латвії та Естонії) в Алма-Аті – було підписано протокол за яким держави на рівноправних засадах проголосили себе засновниками СНД.

25 грудня

1991 р.

М. Горбачов заявив про свою відставку з поста Президента СРСР.

 

 

10 січня

1991 р.

На території України введено в обіг купони багаторазового використання, що започаткувало вихід України із рубльової зони і перший крок до переходу до власної національної валюти. Запровадження національної валюти в умовах галопуючої інфляції прирекло б її на прискорений обвал.

16 січня

1991 р.

Затвердження гімну України «Ще не вмерла Україна» (музика М Вербицького, слова П. Чубинського).

28 січня

1992 р.

Затвердження державним прапором України національного прапора синьо-жовтого кольору.

19 лютого

1992 р.

Затвердження золотого тризуба на блакитному тлі малим гербом України.

5 березня

1992 р.

Закон України «Про запровадження інституту представників президента», як найвищих посадових осіб виконавчої влади – голів місцевої державної адміністрації. Інститут Представників Президента певною мірою зміцнив виконавську вертикаль влади, разом з тим почалися тертя з головами обласних і районних рад, відносини між якими не були законодавчо врегульованими. Представників Президента скасували в 1994 році.

5-6 травня 1992 р.

Верховна Рада Кримської автономної республіки проголосила Акт про державну самостійність республіки Крим і прийняла Конституцію, яка фактично проголосила вихід Криму із складу України. Розпочалася тривала і складна боротьба із кримським сепаратизмом. 9 липня 1993 року Державна Дума Росії прийняла безпрецедентну постанову «Про статус міста Севастополя», якою надала йому статус міста російської Федерації. Рада безпеки ООН на прохання України визнала це рішення не сумісне з принципами статуту ООН і констатувала, що воно не має юридичної сили. Найбільшим каменем спотикання в українсько-російських відносинах став Чорноморський флот. В червні і серпні 1992 року Л. Кравчук і Б. Єльцин на зустрічах у Криму досягли домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом терміном на 5 років. Згодом, скориставшись величезним боргом України за постачання російських енергоносіїв, Росія поставила ультиматум і Л. Кравчук підписав протокол, що Україна віддає свою частину флоту за погашення боргу, тепер весь Чорноморський флот разом з інфраструктурою буде використовуватися Росією за певну компенсаційну оплату для України. Ситуація з Кримом ще більше загострилася після обрання в січні 1994 року Президентом Криму проросійськи налаштованого Ю. Мєшкова, котрий видавав укази, відверто спрямовані на конфронтацію з Києвом, порушуючи закони України. 17 березня 1995 року  Верховна Рада України відмінила дію Конституції Криму і цим самим відносини поступово перейшли у правове поле.

Червень

1992 р.

Прийнято Закон «Про обєднання громадян», що стало правовою базою для творення нових політичних партій в Україні.

Жовтень

1992 р.

Відставка уряду В. Фокіна та формування уряду Л. Кучми.

Червень-липень 1993 р.

Страйк донецьких шахтарів, до якого приєдналися трудові колективи інших галузей промисловості. Поряд з економічними страйкарі висунули і політичні вимоги. Як результат – дострокові вибори до Верховної Ради і президента України в 1994 році.

Червень

1993 р.

Відновлення діяльності КПУ. У Донецьку відбувся з’їзд, першим секретарем КПУ обрано П.Симоненка. КПУ офіційно зареєстрована Мінюстом у жовтні 1993 року.

Літо 1993 р.

Розкол у народному Русі України. Частина рухівців відійшла від більшості В.Чорновола, створила Всеукраїнський Рух на чолі з Л. Скорик та М. Поровським.

2 липня

1993 р.

Ухвалення Верховною радою «Основних напрямів зовнішньої політики України». Головні принципи:

1) послідовність, рівноправ’я, взаємоповага;

2) невтручання у внутрішні справи інших держав;

3) виключення територіальних домагань щодо інших держав;

4) визнання пріоритетів м/н права;

5) без’ядерний статус.

Вересень

1993 р.

Верховна Рада задовольнила прохання Л.Кучми і звільнила його від обов’язків прем’єр-міністра. Уряд очолив Л.Кравчук, виконання обов’язків прем’єр-міністра покладено на Ю.Звягільського.

Січень 1994 р.

Підписання Президентом України, США, Росії в Москві тристоронньої заяви та угоди щодо ліквідації ядерної зброї в Україні. Після розвалу СРСР, 15% його ядерного потенціалу перебувало на території України. 176 міжконтинентальних балістичних ракет та близько 3 тис. одиниць тактичної ядерної зброї, тому Україні стала третьою після США та Росії за ядерним потенціалом. Ще в Декларації про суверенітет Україна проголосила свій намір стати без’ядерною державою. Але роззброєння потребувало великих коштів, приблизно 2.8 млрд. доларів, плюс стільки ж коштував уран і плутоній, що містився в ракетах. Росія відмовилася платити за вивезене ядерне топливо, що загальмувало процес ядерного роззброєння. Підписання тристоронньої угоди в Москві було наслідком досягнутого компромісу. США і Росія надавали Україні гарантії безпеки, та фінансову і технічну допомогу для демонтажу ракет, а ще Росія мала надати Україні компенсацію у вигляді поставок низько збагаченого урану для потреб атомних станцій.

 

3 лютого

1994 р.

Підписання Україною в Брюсселі документів щодо участі в програмі НАТО «Партнерство заради миру». Це був перший крок України до співробітництва з НАТО.

23 березня  1994 р.

Підписання в Брюсселі угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом, що стало першим кроком України на шляху інтеграції в Європу.

 

27 березня  1994 р.

Вибори до Верховної Ради України. Вибори відбувалися за мажоритарним законом з системою абсолютної більшості, на багатопартійній основі. У виборах взяли участь 32 партії, з яких 14 здобули право бути представленими у парламенті. У голосуванні взяли участь лише 75.6% виборців. В першому турі було обрано лише 338 депутатів із 450. ще 56 депутатів було обрано під час другого та третього туру, а в 44 округах тричі вибори визнавалися такими, що не відбулися через неявку виборців. Склад депутатського корпусу був таким:

25% - набрала КПУ; 5.9% - РУХ; 5.3% - селянська партія; 4.1% - Соціалістична партія; незначну кількість депутатів представляли інші партії – УРП, КУН, УХДП, ПДВУ та інші. 170 депутатів були позапартійними.

Головою верховної Ради обрано лідера СПУ О. Мороза.

16 червня

1994 р.

Верховна Рада затвердила премєр-міністром В. Масола, який уже був головою Ради Міністрів в 1987-1990 роках і пішов у відставку під тиском студентського голодування.

Червень-липень 1994 р.

Дострокові вибори Президента України. У першому турі (26 червня) ніхто з семи кандидатів не набрав 50%+1. У другий тур (10 липня) вийшло двоє, які набрали найбільше голосів: Л. Кравчук (37.7%) і Л. Кучма (31.2%). Переміг Л. Кучма – набрав 52.14%, а Л.Кравчук 45.06%. Особливо вагому перемогу Л. Кучма здобув в Донбасі, Криму, в південних областях України, оскільки його передвиборча програма включала надання російській мові статусу офіційної, відновлення братерських відносин з Росією тощо.

Вибори 1994 року завершили перший етап становлення незалежної України.

Червень

1995 р.

Замість В. Масола головою уряду призначено Є. Марчука.

8 червня 

1995 р.

Укладання конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України, який розмежував компетенції виконавчої та законодавчої влади до часу, поки не буде затверджена Конституція України.

9 листопада 1995 р.

Прийняття України до Ради Європи. Україна стала 37-м членом цієї авторитетної організації, це дало можливість брати участь у виробленні спільної політики держав Європи.

Травень

1996 р.

Призначення П. Лазаренка прем’єр-міністром України.

28 червня

1996 р.

Прийняття конституції України. Конституційний процес проходив з великими труднощами і тривав 5 років. Україна була останньою з республік СРСР, яка не мала нової Конституції. Дві спроби зрушити з місця конституційний процес – винесення на всенародне обговорення у 1992-1993 роках двох варіантів проекту Конституції – закінчилися невдачею: Верховна Рада не затвердила жоден з них. Безкомпромісна позиція прихильників збереження радянської системи – з одного боку, та прибічників парламентської чи президентської – з іншого боку, остаточно загальмували конституційний процес, внаслідок чого залишалася чинною Конституція УРСР 1978 року, до якої було внесено понад 200 поправок. Конституційний договір 8 червня 1995 року створив умови для активізації процесу. «Яблуком розбрату» серед депутатів стали 5 пунктів: 1) розподіл повноважень між гілками влади; 2) проблема приватної власності; 3) державна символіка; 4) статус російської мови; 5) статус Республіки Крим. Було створено 5 узгоджувальних комісій і Спеціальна депутатська комісія на чолі з народним депутатом М. Сиротою, долаючи величезні труднощі, комісія узгоджувала думки різних фракцій, партій у кожній спірній статті Конституції. У знамениту «конституційну ніч» (з 27 на 28 червня) Основний Закон України було прийнято. 28 червня – день прийняття Конституції проголошено державним святом.

Прийняття Конституції України завершило процес становлення політичної системи держави, як єдиного цілісного організму.

2 вересня

1996 р.

Грошова реформа. Введення на території України національної валюти – гривні. В ході реформи відбувся обмін купоно-карбованців з розрахунку 1 гривня=100 000 купоно-карбованців. (В 1994 році в обігу з’явилася 500-тисячна купюра купоно-карбованця, але її реальна вартість не перевищувала й 4-ох доларів). Завдяки продуманій стратегії реформи, вона пройшла відносно вдало, не спричинила фінансових і соціальних потрясінь.

30 травня  1997 р.

В Києві, під час візиту президента Росії Б. Єльцина, було підписано Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною. В договорі вказувалося, що сторони «визнають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Одночасно була розв’язана проблема Чорноморського флоту. Флот та інфраструктура було поділено і Росія викупила певну частину української долі флоту. Сума викупу і вартість 20-річної оренди бази в Севастополі покривалися боргом України за енергоносії.

 

Липень 1997 р.

Підписання «Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО» в Мадриді. Глави 16 держав і Генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана з одного боку і Л. Кучма (Президент України) з іншого зобов’язалися розширяти співробітництво та розвивати партнерство.

 

Липень 1997 р.

П.Лазаренко подав у відставку, прем’єр-міністром став В.Пустовойтенко.

Серпень

1997 р.

Ухвалення Верховною Радою закону про вибори народних депутатів за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

19листопада 1997 р.

Стартував американський космічний корабель «Колумбія», у складі міжнародного екіпажу був перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк. Після 16 діб польоту і успішного виконання програми екіпаж благополучно повернувся на Землю. 

29 березня  1998 р.

Вибори до Верховної Ради України та місцевих органів влади. Вони відбулися відповідно до нового закону за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Участь в голосуванні взяли 70.8% виборців. У виборах в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі взяли участь 30 політичних партій та блоків. Найбільшу кількість голосів виборців здобули:

1) КПУ – 24.6%–84 депутатські мандати;

2) Народний рух України – 9.4%– 32 мандати;

3) блок соціалістичної та селянської партій – 8.6%–29 мандатів;

4) партія зелених України – 5.4%–19 мандатів;

5) народно-демократична партія – 5.0%–17 мандатів;

6) всеукраїнське об’єднання «Громада»– 4.7% –17 мандатів.  

В одномандатних виборчих округах було обрано:

1) безпартійних – 11; 2) комуністів – 38; 3) членів НРУ – 13; 5) аграрної партії – 8;

4) народно-демократичної партії – 11.

Стійкої парламентської більшості утворено не було. 7 липня 1998 року після численних засідань і тривалих дискусій головою Верховної Ради обрано лідера Селянської партії – О.Ткаченка. В січні 2000 року у Верховній Раді утворено конституційну більшість (237 депутатів). Було переобрано керівництво Верховної Ради – головою став І.Плющ.

Квітень

1998 р.

У Києві відбулося офіційне відкриття монетного двору Національного банку України. Востаннє монети в Україні виготовлялися ще за часів Київської Русі.

Січень 1999 р.

Розкол Народного Руху України (НРУ) на 2 частини: Український народний Рух очолив Ю.Костенко і Народний Рух України – В. Чорновіл.

25 березня 1999 р.

В автомобільній катастрофі, при нез’ясованих обставинах, загинув відомий політичний діяч, народний депутат, голова Народного Руху України Вячеслав Чорновіл.

31 жовтня 1999 р.

Вибори Президента України. Вибори відбулися у 2 тури – 31 жовтня і 14 листопада. У першому турі брали участь 15 кандидатів (згодом 2 зняли свої кандидатури). У другий тур вийшли чинний Президент Л.Кучма (36.5%) і лідер КПУ – П.Симоненко(22.3%). За результатами другого туру Президентом було обрано Л.Кучму (56.2% виборців), П.Симоненко набрав 37.8%.

Грудень

1999 р.

Призначення прем’єр-міністром голови Національного банку України В.Ющенка.

22 лютого

2000 р.

В Україні відмінено смертну кару.

Березень

2000 р.

Представлено програму Кабінету міністрів на чолі з В.Ющенком «Реформи заради добробуту». Втілення програми у життя мало створити умови виходу з кризи, підняти Україну до рівня європейських держав.

16 квітня

2000 р.

Всеукраїнський референдум на який винесено 6 питань:

1) про виявлення недовіри до Верховної Ради;

2) про право Президента на розпуск Верховної Ради, якщо вона впродовж місяця не сформує постійно діючу більшість, або не затвердить державний бюджет;

3) про скасування депутатської недоторканості;

4) про скорочення кількості народних депутатів із 450 до 300;

5) про заснування верхньої палати Верховної Ради як представника регіонів;

6) про ухвалення Конституції України на Всеукраїнському референдумі.

Результати референдуму виявилися такими:

по другому питанню – 85%; по 3-му – 89%; по 4-му – 90%; по 5-му – 82% виборців. Отже більшість виборців підтримали винесені на референдум питання, але конкретного механізму їх імплементації до Конституції України вироблено не було і тому вони лишилися простими побажаннями.

15 грудня

2000 р.

Рішення про закриття Чорнобильської АЕС. Це був акт доброї волі України. Уряди західних країн обіцяли надати допомогу як компенсацію за втрату значної кількості електроенергії у зв’язку з припиненням роботи ЧАЕС. Проте обіцяної фінансової допомоги в повному обсязі Україна й досі не отримала.

Березень

2001 р.

«Касетний скандал». Поява за кордоном касетних записів майора Мельниченка (звинувачення причетності Президента Л.Кучми до зникнення журналіста Г.Гонгадзе). Загострення ситуації в Україні. Акція опозиції – «Україна без Кучми».

Квітень

2001 р.

Відставка уряду В.Ющенка. Загострення політичної ситуації в Україні. Розпад депутатської більшості. Частина фракцій Верховної Ради («Трудова Україна», СДПУ(о), НДП, КПУ) ініціювали відставку уряду В.Ющенка.

Травень

2001 р.

Прем’єр-міністром України призначено А.Кінаха.

31 березня  2002 р.

Вибори до Верховної Ради України. Характерною особливістю виборів 2002 року є створення потужних партійних блоків. До блоку «За єдину Україну» ввійшли центриські партії ( НДП, Партія регіонів, Партія промисловців і підприємців, Аграрна партія України, «Трудова Україна), лідер В. Литвин. До блоку «Наша Україна»– праві партії (НРУ, УНР, «Реформи і порядок», «Вперед Україно» та інші). До блоку Ю.Тимошенко (БЮТ) – Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», українська народна партія «Собор», УРП).

У виборах узяли участь 69.6% виборців. За 4-ри відсотковою межею в багатомандатному окрузі залишилося 27 партій і виборчих блоків (серед них блок Н. Вітренко – 3.22%, УНА – 0.04%).

До парламенту увійшли за багатомандатним округом «Наша Україна (23.5%) – 70 депутатів; КПУ (20.0%) – 59 осіб; «За єдину Україну» (11.8%) – 35 осіб; БЮТ (7.2%) – 22 депутати; СПУ (6.9%) – 20 депутатів; СДПУ (о) (6.3%) – 19 осіб.

За одномандатними виборчими округами до Верховної Ради пройшло 219 осіб.

Кількісний склад фракцій Верховної Ради: «За єдину Україну»–175 народних депутатів; «Наша Україна»–119; КПУ – 63; СДПУ (о) – 31; БЮТ – 23; СПУ – 22.

28 травня

2002 р.

Головою Верховної ради обрано В. Литвина. Оформилась опозиція в парламенті – БЮТ, СПУ, КПУ, «Наша Україна».

20 червня

2002 р.

Розпад фракції «Єдина Україна» створення на її базі 7 нових фракцій у парламенті.

16листопада 2002 р.

Відставка прем’єр-міністра А. Кінаха.

21 листопада 2002 р.

Призначення прем’єр-міністром В.Януковича. Верховна Рада більшістю голосів (234 «за») затвердила В.Януковича головою уряду. Парламентська опозиція у голосуванні участі не брала. Підписано угоду про взаємодію та солідарну відповідальність між парламентською більшістю і коаліційним урядом.

26 травня

2003 р.

Засідання Ради національної безпеки і оборони. Ухвалено рішення про направлення до Іраку українського миротворного континенту.

Вересень

2003 р.

Загострення російсько-українських відносин. Конфлікт пов’язаний з будівництвом росіянами на Таманському півострові насипної дамби у напрямку українського острова Тузла. В результаті російсько-українських переговорів було вирішено питання делімітації кордону в Азовському морі.

31 жовтня 2004 р.

Президентські вибори  (перший тур), в якому брали участь 24 кандидати, не виявив переможця. З невеликим відривом відповідно перше і друге місця посіли: лідер блоку «Наша Україна» В. Ющенко (39.87%) та чинний прем’єр-міністр В. Януковича (39.32%). Вибори 2004 року засвідчили падіння популярності кандидатів від лівих партій. О. Мороз отримав 5.8%, а П. Симоненко (КПУ) – 4.97%, Н. Вітренко (Прогресивна соціалістична партія – 1.53%).

21 листопада  2004 р.

Другий тур президентських виборів. Центральна виборча комісія (ЦВК) під час другого туру президентських виборів оголосила новим президентом В. Януковича (начебто набрав 49.46%, а В. Ющенко – 46.91%). Але невдовзі ЦВК отримав ухвалу Верховного Суду України, згідно з якою було заборонено до вирішення Судом справи офіційно оприлюднювати результати виборів Президента України. Це було пов’язано з розглядом великої кількості скарг з боку представників В. Ющенка. Одночасно опозиція на чолі з В. Ющенком не визнала результатів другого туру, мотивуючи це великою кількістю порушень під час виборів 21 листопада. Розпочалися масові акти громадянської непокори, які отримали назву «Помаранчевої революції». Верховний Суд України 3 грудня ухвалив рішення визнати результати другого туру виборів Президента Українинеправомірними і призначив повторне голосування. Наступного дня ЦВК призначила повторне голосування на 26 грудня 2004 року, включивши до виборчого бюлетеня на пост Президента В. Януковича і В. Ющенка.

22 листопада - 8 грудня

2004 р.

Загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні (політична та конституційна криза). «Помаранчева революція».

Хроніка подій:

У ніч з 21-ого на 22-е листопада стало відомо, що влада організувала тотальні фальсифікації, кількість виборців в деяких регіонах «зростала» навіть після закриття виборчих дільниць. Після зустрічі з головою ЦВК С. Ківаловим В. Ющенко оголошує про недовіру до ЦВК і закликає до протесту проти фальсифікацій. Долаючи, створювані владою перешкоди, люди їдуть з цілої України до Києва, збираються на Майдані Незалежності, з’являються перші намети. Так починається «Помаранчева революція». Євросоюз закликає переглянути результати виборів. Львівська та Івано-Франківська міськради своїм рішенням визнають В. Ющенка Президентом України, а  Президент Росії В. Путін телефоном вітає В. Януковича з переконливою перемогою на президентських виборах.

23 листопада 2004 р.

Зранку на Майдані вже понад 150 тис. осіб з помаранчевою атрибутикою. Оголошують всеукраїнський страйк студенти, страйкують журналісти каналу «1+1». В. Литвин закриває засідання Верховної Ради, а В. Ющенко при вимкнутих мікрофонах складає Присягу Президента на Острозькій Біблії. Мітинги тривають уже не тільки на Майдані, а й під стінами Верховної Ради, пікетувальники беруть в облогу резиденцію Президента на вул. Банковій.

24 листопада 2004р.

ЦВК оголошує переможцем виборів В. Януковича. В. Ющенко зі сцени на Майдані оголошує про рішення провести всеукраїнський політичний страйк. Відповідальність за захист демократії в Україні бере на себе створений коаліцією «Сила народу» – «Комітет національного порятунку» (КНП).

25 листопада 2004 р.

Комітет національного порятунку на чолі з В. Ющенком видає низку декретів:

«Про відновлення народовладдя в Україні», «Про забезпечення правопорядку в державі», «Про першочергові заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян і свободи слова й поширення інформації». Мітингувальники займають Український дім (де розміститься штаб), Будинок профспілок на Майдані Незалежності та Жовтневий палац. Верховний Суд забороняє ЦВК офіційно оприлюднювати результати виборів. Тим часом штаб В. Януковича розглядає можливість його інавгурації 26 листопада. В супереч рішенню Верховного Суду, на комбінаті «Преса України» під тиском керівників Кабміну відбувається друкування газети «Урядовий кур’ єр» з рішенням ЦВК про перемогу В. Януковича. Друк зупиняють депутати від фракції «Наша Україна».

26 листопада 2004 р.

На Вокзальній площі Києва проходить мітинг прихильників В. Януковича, які прибули поїздами з Донбасу та інших східних регіонів. Сесія Луганської обласної ради ухвалює рішення про створення автономної Південно-Східної Української республіки і звернення до В.Путіна про визнання її Росією. У Мар’їнському Палаці, під яким стоять мітингувальники, проходить засідання «круглого столу» за участю Президента України Л.Кучми, В.Ющенка і В.Януковича, а також Президентів Польщі О.Кваснєвського та Литви В.Адамкуса, Комісара ЄС у закордонних справах Х. Солани, генерального секретаря ОБСЄ Я.Кубіша та голови Держдуми Росії Б.Гризлова. Сторони домовляються не застосовувати силу і створюють робочу групу для врегулювання політичної кризи.

27 листопада 2004 р.

Верховна Рада 307 голосами ухвалює постанову про політичну кризу в Україні, якою визнає результати виборів 21 листопада такими, що не відповідають волевиявленню народу. Увечері, Майдан урочисто вітає з днем народження лідера «Помаранчевої революції» Юлю Тимошенко. Перед цим парламент висловив недовіру ЦВК.

28 листопада 2004 р.

У Сіверодонецьку проходить всеукраїнський з’їзд депутатів усіх рівнів, який засуджує дії «помаранчевих» й не включає проведення референдуму щодо можливої зміни адміністративно-територіального устрою (утворення «Південно-Східної автономної Української республіки» зі столицею в Харкові). В роботі з’їзду беруть участь 30 депутатів, прем’єр-міністр В. Янукович і мер Москви Ю.Лужков, який називає Майдан «апельсиновим шабашем». Лунають заклики до сепаратизму та пропозиції привести Януковича до присяги Президента. КНП висуває Президенту Кучмі ультиматум з вимогами звільнити Януковича з посади Прем’єра за сприяння фальсифікації виборів та участь у сепаратистських акціях та цілу низку інших вимог. Голова СБУ І.Смішко заявляє, що Служба безпеки «не втручатиметься в політичні процеси в країні, однак неухильно виконуватиме свої повноваження щодо захисту конституційного ладу й територіальної цілісності України».

1 грудня

2004 р.

Європарламент закликає Україну провести повторні вибори Президента й розв’язати кризу демократичним шляхом. Понад 500 представників дипломатичного відомства України заявляють, що Україну має очолити лідер, який має реальний мандант довіри народу. Верховна Рада 229 голосами «за» висловлює недовіру уряду Януковича і Кабмін іде у відставку.

3 грудня

2004 р.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду виносить вердикт визнати результати другого туру президентських виборів 21 листопада недійсними, дії ЦВК щодо встановлення результатів повторного голосування – неправомірними, постанову про перемогу Януковича скасувати. Повторне голосування постановою Суду призначено на 26 грудня.

8 грудня

2004 р.

Ухвала Верховною радою змін до Конституції і виборчого законодавства.

 Депутати 402 голосами підтримали низку законів, які запроваджували нововведення до системи проведення виборів (запроваджувалась пропорційна система), до правового статусу і компетенції Верховної ради України та терміни виборів (5 років). Детально регламентовано механізми припинення повноважень народних депутатів та формування коаліції депутатських фракцій тощо. Взагалі зміни значно розширили повноваження Верховної Ради і були передумовою перетворення України на парламентсько-президентську республіку. Ще депутати припинили повноваження ЦВК та невдовзі затвердили її новий склад.

26 грудня

2004 р.

Президентські вибори (другий тур). Повторне голосування. Загалом під час повторного голосування у виборах взяло участь 29.068.971 виборець. Перемогу отримав В.Ющенко. За нього проголосували 15.115.712 виборців, або 51.9%. за В.Януковича – 12.848.528 виборців (44.2%). Команда В. Януковича оскаржила результати виборів в ЦВК та Верховному Суді, але вони залишили їх без задоволення.

20 січня

2005 р.

ЦВК офіційно оприлюднила результати повторного голосування 26 грудня 2004 року, оголосивши новим Президентом України В.Ющенка.

23 січня

2005 р.

Інавгурація нового Президента В. Ющенка. Одним з перших президентських указів – призначення виконуючим обов’язки Прем’єр-міністра Ю.Тимошенко (лідер БЮТ). Головою Національної безпеки (РНБО) став П.Порошенко. Було ліквідовано Адміністрацію Президента і створено Секретаріат Президента.

4 лютого

2005 р.

Обрання Ю. Тимошенко Прем’єр-мінстром України. За призначення Ю.Тимошенко проголосували 375 народних депутатів. Вона стала 13-м головою уряду за період Незалежності України. Було сформовано новий склад Кабінету Міністрів. Було затверджено програму діяльності нового уряду «Назустріч людям».

1 вересня

2005 р.

Скасування урядом США торгівельних санкцій стосовно України. Воно стало можливим завдяки зусиллям України у галузі охорони прав інтелектуальної власності та приведенню законодавства у відповідність до світових норм і правил.

3-8 вересня 2005 р.

Політична криза в Україні. Державний секретар О.Зінченко звинуватив найближче оточення Президента у привласненні владних повноважень та корупційних діях. Постійні конфлікти між РНБО і урядом, між урядом і Верховною Радою переросли у політичну кризу. Президент В.Ющенко вжив радикальні заходи щодо зміни керівництва РНБО, уряду, Секретаріату. Було відправлено у відставку Держсекретаря, Прем’єр-міністра Ю.Тимошенко та її уряд, секретаря РНБО П.Порошенка. Виконуючим обов’язки Прем’єр-міністра було призначено Ю.Єханурова, Секретарем РНБО – А.Кінаха, а Держсекретарем – О.Рибачука. Незважаючи на вжиті заходи, протиріччя між урядом і Верховною Радою залишилися.

22 вересня 2005 р.

Призначення Ю. Єханурова Прем’єр-міністром України. З другої спроби Верховна Рада 289 голосами призначила Ю.Єханурова. Необхідні для затвердження кількість голосів було отримано в результаті підписання В. Ющенком, Ю. Єхануровим та В.Януковичем меморандуму про взаєморозуміння між владою та опозицією.

30 грудня

2005 р.

Європейський Союз офіційно визнав Україну країною з ринковою економікою.

6 грудня 2005 р. – 4 січня 2006 р.

Загострення газових суперечок між Росією та Україною. Воно було пов’язане зі звинуваченнями російським ВАТ «Газпром» української сторони в неконструктивному підході, крадіжці російського газу та вимогах перейти на ринкові розрахунки за наданий газ та його транзит в Європу. Росія 1 січня 2006 року зупинила подачу газу в Україну. В результаті важких переговорів було досягнуто домовленостей і підписано угоду (газ поставлявся по ціні 95 доларів за 1000 м2 (замість 50). Ці події показали відсутність гласності та чіткої стратегії у газовій сфері.

10 січня

2006 р.

Нова політична криза в Україні. Після тривалих дискусій Верховна Рада 250 голосами народних депутатів відправила уряд Ю.Єханурова у відставку (він виконував свої обов’язки до сформування нового Кабінету Міністрів). Президент Ющенко назвав цю відставку неконституційною.

26 березня  2006 р.

Вибори до Верховної ради України та в органи місцевої влади. Це були перші вибори, які проводились не на змішаній, а на пропорційній основі. У ЦВК було зареєстровано 45 партій та блоків. До Верховної Ради, подолавши 3-х відсотковий бар’єр, пройшли представники 5 партій. Перемогу здобула Партія регіонів – 32.12% голосів виборців (186 депутатських мандатів). БЮТ отримав 22.27% (129 мандатів), НСНУ – 13.94% (81 мандат), СПУ – 5.67% (33 мандати), а КПУ – 3.66% (21 мандат).

4 квітня

2006 р.

Верховна Рада 296-ма голосами внесла зміни до Закону «Про статус депутатів місцевих рад» в частині скасування їхньої недоторканості.

 

10 травня

2006 р.

Україну серед інших країн Генеральна Асамблея ООН таємним голосуванням обрала до складу нового органу ООН – Ради з прав людини (обрали 47 країн із 63-х).

22 червня

2006 р.

Після майже трьохмісячних дискусій утворено парламентську коаліцію у складі БЮТ, «Нашої України» та СПУ. «Ми починаємо боротьбу за те, щоб Україна була демократичною, щоб ми нею пишалися» – наголосила Ю. Тимошенко.

6 липня

2006 р.

Головою Верховної Ради обрано лідера СПУ О. Мороза. Його кандидатуру підтримала опозиція і СПУ – всього 238 голосів. БЮТ і «Наша Україна» відмовились брати участь у голосуванні, звинувативши О. Мороза у зраді.

11 липня

2006 р.

Голова Верховної ради О. Мороз оголосив про розпуск коаліції демократичних сил і про утворення нової – антикризової коаліції, до складу якої ввійшли Партія регіонів, КПУ та СПУ (всього 238 депутатів). Лідер БЮТ  Ю. Тимошенко заявила, що антикризова коаліція є «політично, юридично, геополітично і морально нелегітимною, відтак у Президента є повне право розпустити парламент. Якщо ж глава держави цього не зробить, фракція БЮТ готова скласти свої мандати, аби зробити нелегітимним цей парламент».

21 липня

2006 р.

Президент В.Ющенко скасував свій візит до Москви для участі у неформальному саміті СНД в зв’язку із загостренням внутрішньополітичної ситуації в Україні.

3 серпня

2006 р.

В секретаріаті Президента як наслідок загальнонаціонального «Круглого столу» було підписано Універсал національної єдності. Його підписали Президент України В.Ющенко, Голова Верховної Ради О.Мороз, Прем’єр-міністр Ю.Єхануров і лідери чотирьох парламентських фракцій: В.Янукович (Партія регіонів), Р. Безсмертний («Наша Україна»), В.Цушко (СПУ), П. Симоненко (КПУ). БЮТ відмовився підписувати Універсал, який Ю.Тимошенко назвала «актом політичної капітуляції помаранчевого табору». Вона запевнила, що «в Україні є політична сила, яка візьме на себе відповідальність за втілення принципів проголошених Помаранчевою революцією в життя».

4 серпня

2006 р.

Прем’єр-міністром України Верховна Рада призначила В.Януковича. Президент В.Ющенко у своєму поданні кандидатури В.Януковича закликав «український народ з розумінням поставитись до цього рішення, зауваживши, що воно на сьогодні дає шанс звести до порозуміння обидва береги Дніпра».

14 жовтня 2006 р.

Президент України В.Ющенко підписав указ «Про відзначення у 2006 році Дня памяті жертв голодоморів та політичних репресій», який відзначатиметься 25 листопада.

8 листопада 2006 р.

Президент України В.Ющенко нагородив орденом «За мужність» I ступеня засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод з нагоди 30-ї річниці цієї організації. Більшість з них нагороджена посмертно.

15 листопада 2006 р.

В Києві відкрився Міжнародний медіафорум «Україна на інформаційній карті світу», в якому взяли участь біля 300 журналістів та медіаекспертів з 25 країн світу. Перед учасниками форуму виступив В.Ющенко.

16 листопада 2006 р.

Верховна Рада ухвалила в першому читанні урядовий проект закону «Про Кабінет міністрів». За його підтримку проголосували 247 народних депутатів. 22 грудня цей закон прийнято у другому читанні. Президент України наклав «вето» на цей закон, але 12 січня 2007 року Верховна Рада 366 голосами (з них 121 фракція БЮТ) подолала «вето» Президента.

 

28 листопада 2006 р.

Верховна Рада ухвалила закон «Про голодомор 1932-1933 років в Україні», в якому його визнано геноцидом українського народу.

30 березня 2007 р.

Київ став ареною політичних акцій, організованих як коаліцією національної єдності, так і опозиційних сил (БЮТ, «Наша Україна» і «Народна самооборона»). Опозиція закликала людей підтримати намір розпустити Верховну Раду. «Прийшов час – заявив Ю.Луценко – шукати нову владу  для покращення життя вже сьогодні». Ще радикальніше виступила Ю.Тимошенко, яка закликала «зупинити повзучу реакцію повернення кучмізму». В цей же день відбувся IV з’їзд партій «Народний союз Наша Україна», який звернувся до Президента В.Ющенка з закликом достроково припинити повноваження нинішнього складу Верховної Ради та призначити дострокові вибори.

2 квітня

2007 р.

Президент України В.Ющенко підписав Указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради V скликання та призначення позачергових парламентських виборів на 27 травня 2007 року.

 

5 квітня

2007 р.

Коаліція національної єдності і уряд В.Януковича заявили, що не вживатимуть заходів з підготовки дострокових парламентських виборів до рішення Конституційного суду про конституційність указу Президента України (подання з цього приводу зробили 53 депутати від коаліції).

18 квітня

2007 р.

Виконавчий комітет УЕФА в Кардіфі прийняв рішення, яке оголосив президент УЕФА Мішель Платіні, що чемпіонат Європи з футболу 2012 року проходитиме в Україні та Польщі (претендентами були Хорватія і Угорщина (спільно) та Італія).

23 квітня

2007 р.

Помер перший Президент Російської федерації Борис Єльцин. У церемонії прощання в Москві взяв участь прем’єр-міністр України В.Янукович.

27 квітня

2007 р.

Президент України В.Ющенко, взявши до уваги заяву ЦВК про відсутність кворуму та неможливість проведення виборів 27 травня, підписав новий указ про проведення позачергових виборів 24 червня 2007 року.

12 травня

2007 р.

Президент України В.Ющенко взяв участь в Енергетичному саміті в Кракові, де напрацьовувалися комплексні гарантії безперешкодного транзиту енергоносіїв як для національних економік, так і для вектора «Схід – Захід», які збалансували б положення Енергетичної хартії з інтересами виробників, транзитерів і споживачів енергоносіїв. Там же було прийнято політичне рішення щодо добудови нафтопроводу «Одеса – Броди» до Гданська.

29 травня

2007 р.

Президент України В.Ющенко, Голова Верховної Ради О.Мороз і Прем’єр-міністр В.Янукович, за результатами переговорів з урегулювання політичної кризи, підписали спільну заяву, в якій наголошено, що дострокові парламентські вибори відбудуться 30 вересня 2007 року (Президент підписав відповідний указ 5 червня 2007 року).

16 липня

2007 р.

Сталася техногенна катастрофа на Львівщині. В результаті аварії на залізниці біля села Ожидів, зійшли з рейок, перекинулися і загорілися 15 вагонів з жовтим фосфором, який перевозили з Казахстану в Польщу. Хмара отруйних речовин покрила 11 сіл. Кабмін України виділив 14 млн. 815 тис. гривень на ліквідацію наслідків аварії.

30 вересня 2007 р.

Дострокові вибори до Верховної Ради України. До виборчих списків було внесено 37 млн. громадян. За перебігом голосування стежило 3354 офіційних спостерігачів від зарубіжних держав та м/н організацій та політичних партій. За результатами виборів:

Партія регіонів набрала – 34.4% – 175 депутатських мандатів;

БЮТ – 30.7%– 156 мандатів;

Блок «Наша Україна»– Народна самооборона – 14.2 %–72 мандати;

КПУ – 5.4% – 27 мандатів;

Блок Литвина – 3.96%– 20 мандатів.

Не пройшла до парламенту: СПУ, яка набрала 2.86%.

Не підтримали жодну політичну силу – 2.73% виборців.

 

22 листопада 2007 р.

В Україні відзначено День Свободи, на честь початку «Помаранчевої революції».

4 грудня

2007 р.

Головою Верховної Ради України обрано Арсенія Яценюка. Його кандидатуру підтримали всі члени коаліції, які отримали бюлетені для голосування – 227 народних депутатів від БЮТ і «НУ-НС». Всі інші фракції участі у голосуванні не брали. «Тим самим ми довели,– заявив А.Яценюк – що коаліція створена не лише на папері, і наступним кроком буде обрання демократичного уряду».

10 грудня

2007 р.

Президент України В.Ющенко вніс до Верховної Ради законопроект про запровадження кримінальної відповідальності за публічне заперечення фактів Голодомору 1932-1933 років в Україні як факт геноциду українського народу і голокосту як геноциду єврейського народу.

18 грудня

2007 р.

Верховна Рада підтримала повторне подання Президента України про призначення Ю.Тимошенко премєр-міністром України. Із 228 народних депутатів, які представляли фракції коаліції – БЮТ і «НУ-НС»– 1 депутат утримався (І.Плющ) і 1 був відсутній за станом здоров’я – решта 226 проголосували «за».

21 грудня

2007 р.

Розпочалося громадське обговорення проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів «Український прорив: для людей, а не для політиків».

10 січня

2008 р.

Президент України В. Ющенко видав указ «Питання діяльності національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна», яким доручив Кабінету Міністрів вжити невідкладних заходів щодо запобігання та нейтралізації загроз національній безпеці в економічній сфері в зв’язку  із ситуацією, що склалася в паливно-енергетичному комплексі країни.

 

10 січня

2008 р.

Міністерство юстиції зареєструвало наказ міністра освіти і науки України І.Вакарчука від 25 грудня 2007 року про зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників середніх шкіл, професійно-технічних училищ, технікумів та випускників попередніх років, які виявили бажання вступити до вищих навчальних закладів України в 2008 році.

15 січня

2008 р.

В Києві в Українському домі відбулося громадське обговорення стратегічної програми діяльності уряду Ю.Тимошенко «Український прорив: для людей, а не політиків».

16 січня

2008 р.

Президент України В.Ющенко, Голова Верховної Ради А.Яценюк, Прем’єр-міністр Ю.Тимошенко направили на адресу Генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Сеффера листа з пропозицією приєднання України до Плану дій щодо членства (ПДЧ) в Північноатлантичному альянсі. Висловлено надію щодо позитивної відповіді під час наступного саміту Україна-НАТО у Бухаресті у квітні 2008 році.

18 січня

2008 р.

Партія регіонів та комуністи заблокували роботу Верховної Ради з вимогою відкликати цей лист, а питання стосовно співпраці з НАТО вирішувати тільки після Всеукраїнського референдуму.

5 лютого

2008 р.

Президент України В.Ющенко в Женеві після засідання Генеральної ради Світової організації торгівлі (СОТ) підписав з Генеральним директором СОТ Паскалем  Ламі Протокол про вступ України до цієї організації. Україна має ратифікувати цей Протокол до 4 липня 2008 року. Повноправним 153-м членом СОТ Україна стане через 30 днів після ратифікації документа. Експерти оцінюють, що приєднання України до СОТ забезпечить їй щорічний приріст ВВП 1.5-1.7 відсотка. «Україна перейшла Рубікон своєї інтеграції до глобального економічного простору»– наголосив В.Ющенко.

9 лютого

2008 р.

Заява «Газпрому» Росії про наявність боргу України за спожитий природній газ у розмірі 1.5 млрд. доларів розпочала «газову війну» між Росією та Україною.

11 лютого

2008 р.

Прем’єр-міністр України Ю.Тимошенко заявила, що уряд немає наміру виконувати ультимативні вимоги Росії. Україна звернулася до Євросоюзу з проханням, щоб його фахівці перевірили надійність України як транспортера газу, а також до м/н аудиторських організацій з проханням перевірити фінансові потоки «РосУкрЕнерго» та «УкрГазЕнерго».

12 лютого

2008 р.

Президент України В.Ющенко прибув з робочим візитом до Москви, де відбулася його зустріч з Президентом Росії В.Путіним. Було домовлено про прибрання всіх посередників з газового ринку, а також підписано «План дій Україна-Росія до 2009 року».

21-22 лютого 2008 р.

Відбувся дводенний робочий візит Прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко до Москви. Проведено зустрічі з Президентом Росії В. Путіним, Головою уряду В.Зубковим, Головою правління РАТ «Газпром» О.Міллером. Обговорено широке коло проблем і особливо «газове питання».

29 лютого

2008 р.

В Сєверодонецьку Луганської обл. відбувся другий всеукраїнський з’їзд депутатів усіх рівнів. В ньому взяли участь понад 3600 учасників, серед яких 159 народних депутатів України. Обговорено широке коло питань – від проблеми вступу України в НАТО до захисту прав російської мови, проблеми Голодомору та ОУН-УПА. Одночасно зі з’їздом проведено альтернативне віче «Один народ – одна Україна».

3 березня

2008 р.

«Газпром» зменшив поставку газу в Україну на 25%. Як було заявлено через неврегульовані заборгованості та не підписання відповідних контрактів. 4 березня – було скорочено поставки ще на 25%. В свою чергу Україна заявила, що «Газпром» не розрахувався за транзит газу територією України до країн Європи. 5 березня – обсяги постачання газу в Україну повністю поновлено. 13 березня НАК «Нафтогаз Україна» досягла домовленості з «Газпромом» і підписали Угоду про розвиток відносин у газовій сфері.

4 березня

2008 р.

Міністр закордонних справ України В.Огризко та міністр закордонних справ Польщі Р.Сікорський у Варшаві парафували Угоду про принципи малого прикордонного руху. Угодою в прикордонну зону включені 1822 населені пункти Польщі (майже 800 тис. чол.) та 1545 населених пунктів України (майже 1.5 млн. осіб).

6 березня

2008 р.

Верховна Рада, майже після місячної блокади, розпочала свою роботу, досягнувши певного порозуміння між опозицією та коаліцією, проголосувавши за узгоджену постанову щодо вступу України в НАТО тільки за результатами всенародного референдуму.


Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка