Історія України - Основні дати, події, коментарі

ТЕМА 11. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

 

АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

1772 р.

Перший поділ Речі Посполитої Росією, Прусією та Австрією, внаслідок якого Галичина перейшла до Австрії.

 

1774 р.

Скориставшись послабленням Туреччини та російсько-турецькою війною(1768-1774рр.), Австрія у 1774р.окупувала Буковину.Згідно Константинопольської конвенції 1775р.між Австрією та Туреччиною Буковина відійшла до Австрії.

 

1783 р.

Катерина ІІ підписала маніфест про приєднання Кримського півострова, півострова Тамань і всієї Кубанської округи до Російської імперії.

1793 р.

Другий поділ Речі Посполитої, за яким Правобережна Україна (Подільське, Волинське, Брацлавське, Київське воєводства) увійшли до складу Росії.

1795 р.

Третій поділ Речі Посполитої: до Росії відійшла Західна Волинь та Східна Холмщина.Річ Посполита перестала існувати як незалежна держава.

ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

1787-1791 рр.

Російсько-турецька війна, яка закінчилася перемогою Росії і підписанням Ясського мирного договору 1791р., за яким:

1) До Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, разом з м. Очаків;

2) Туреччина остаточно визнала приєднання Криму до Росії. Внаслідок переможних війн Росії почалася колонізація земель Південної України і Криму.

1791 р.

Таємна місія українського дворянина Василя Капніста до Берліну (до Пруського короля Фрідріха ІІ), щоб викласти там план відірвання України від Росії і включення її до складу Пруської держави. Місія закінчилася безрезультатно.

1703-1707 рр.

Поширення загальноросійського адміністративного устрою на території України.Україну було розділено на 3 генерал-губернаторства:

1. Малоросійське. До його складу увійшли 3 губернії: Чернігівська, Полтавська і Слобідсько-Українська (пізніше перейменовано на Харківську)

2. Київське. До його складу увійшли 3 губернії: Київська, Подільська і Волинська.

3. Новоросійське. До його складу увійшли 3 губернії: Катеринославська, Херсонька, Таврійська.

· На чолі генерал-губернаторств  стояли військові генерали-губернатори, які користувалися майже необмеженою владою;

· Губернією управляв губурнатор, за допомогою дворянських зібрань на чолі з предводителями дворянства;

· Губернії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники;

Судова і адміністративна влада над кріпосними селянами перебувала в руках поміщиків.

1797 р.

Утворення спеціальної комісії-Геральдії, для надання дворянства колишній козацькій старшині та їх нащадкам. Вони повинні були на основі родинних документів (служба в гетьманських інституціях, тощо) довести своє право на дворянський титул. Ця комісія викликала велике невдоволення та протести серед української шляхти. Вона проіснувала до 1835 року.

1798 р.

Вихід у світ перших трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського, першої праці надрукованої живою народною українською мовою. Вона започаткувала народну українську літературу, продемонструвавши світові багатство, мелодійність, виразність, красоту української мови.

1776 р.

Було засновано м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ).

1778 р.

Засновано м. Херсон.

1783 р.

Засновано м. Севастополь.

 

1784 р.

На землях Кримського ханства було створено Таврійську губернію.

 

1785 р.

Утворено із поселенців між Південним Бугом і Дністром Бузьке козацьке військо, яке брало активну участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр., у битвах під Очаковом, Акерманом, Ізмайлом. Було ліквідоване в 1817 році, а козаки переведені на статус військових поселенців.

 

1788 р.

З колишніх запорожців було створено Військо вірних козаків, яке згодом дістало назву Чорноморського козацького війська. Воно зберігало старий запорізький устрій, заняття, звичаї та традиції. Першим кошовим отаманом призначено Сидора Білого, а військовим суддею Антона Головатого.

 

1792 р.

Чорноморське козацьке військо переселили на Кубань, де козаки заснували 40 курінних селищ (38 із них було названо так само як курені Запорізької Січі). Пізніше назву «курінь» було замінено на «станиця», а «кошового отамана» на «наказного отамана». Військово-адміністративним центром стало м. Катеринодар (тепер Краснодар).

 

1806 р.

До Чорноморського козацького війська приєднали Кавказьке військо і перейменували його на Кубанське козацьке військо.

1788 р.

Збудовано м. Миколаїв, де почали будувати військові і торгові кораблі.

1789-1793 рр.

Селянське повстання в с. Турбаї (Полтавщина). Це найбільший антикріпосницький виступ кінця 18 ст. Поміщики почали закріпачувати селян, збільшувати панщину та інші повинності. Спочатку селяни вели боротьбу мирними методами (подавали скарги). Пізніше взялися за зброю, вбивали поміщиків, організовували самоврядування. Через складне становище (французька буржуазна революція, війна з Туреччиною) царський уряд не зразу застосував силу. У 1793 р. в Турбаї  були введені війська з гарматами, які і розправилися з повстанцями. Більшість було катовано і з тавром на лобові «вор» відправлено на заслання до Сибіру. Решту жителів переселили в Таврію, а село стерто з лиця землі.

1794 р.

На місці колишньої фортеці Ходжибей виникла Одеса, яка стала центром торгівлі всієї Південної України.

1801 р.

Указ царя Олександра І, яким купцям, міщанам і державним селянам надавалося право купувати землю незаселених кріпаками. Цим прискорювався буржуазний розвиток сільського господарства.

1801 р.

Указом було заборонене будівництво церков в  «малороссийском стиле». Були заборонені вертепи, колядки,щедрівки як пережитки поганства.Заборонено різьблені скульптури у церквах та ікони в українському стилі, зокрема як Божа Мати в Короні.У богослужіння заборонено вживати книжки видані Києво-Печерською лаврою, всі книжки замінено московськими-синодайними.

1803 р.

Царський указ про «вільних хлібопашців». Передбачав можливість звільнення від кріпацтва окремих селян та їх родин за викуп на основі спільної домовленості поміщиків і селян. Цей указ становища не змінив, оскільки: поміщики не хотіли втрачати свою основну робочу силу, а селяни-кріпаки не мали коштів для свого викупу.

1803-1804 рр.

Було затверджено «Попередні правила народної освіти» (1803 р.), а в 1804 р.- статут начальних закладів. Передбачалося 4 типи шкіл: 1) парафіяльні; 2) повітові; 3) губернські (гімназії); 4) університети.

У парафіяльних школах, які створювалися при церковних парафіях і які були початковими, навчання продовжувалося 4-6 місяців в селах і до 1 року у містах. Дітей навчали (російською мовою) читати, писати, перших дій арифметики, основ православної віри.

Повітові школи, що були другим ступенем у системі початкової освіти, спочатку були двокласні, а за статутом 1828 р. – трикласні. У них вивчали російську мову, географію, історію, арифметику, природознавство, фізику, малювання. У повітових школах навчались здебільшого діти дворян і чиновників.

Гімназії (середні школи) – до них приймали майже виключно дітей дворян і чиновників. Спочатку навчання тривало 4 роки, а за статутом 1828 р. – 7 років. У гімназіях викладали латинську, німецьку і французьку мови, історію, географію, початковий курс філософії і словесник наук, математику, фізику, природознавство,  політичну економію, малювання. 1828 р. – з навчальних планів гімназій було виключено природознавство, філософію, політекономію, а введено викладання «закону Божого», «священної і церковної історії», грецької мови.Царизм свідомо гальмував розвиток науки. У 1856 р. на 100 жителів України припадало по 0,6 учня, а в США -1- на 5 жителів, у Франції і Англії – 1 учень на 11 жителів. 1827 р. указ імператора про заборону допуску в середні і вищі навчальні заклади вихідців із кріпосних селян.

1805 р.

Відкриття Харківського університету. З ініціативи українського дворянина Василя Каразина, якому вдалося отримати дозвіл царя Олександра 1, були зібрані кошти (400тис. рублів зібрало слобідсько-українське дворянство,181 тис. пожертвувало купецтво Харкова, 108 тис. – дворяни Катеринославщини, а нащадки козаків - жителі Харкова виділили 125 десятин землі). Першим ректором університету став російський літературознавець і філософ Іван Рижзький (у 1841-1849 рр. ректором був укр.письменник П. Гулак-Артемовський). Харківський університет став значним осередком наукового і культурного життя в Україні. У рік відкриття у ньому навчалося 65 студентів, а в 1855 р. – 492. Серед них переважали діти дворян і чиновників.

1806–1812 рр.

Російсько–турецька війна, яка закінчилася поразкою Туреччини. За Бухарестським мирним договором (1812 р.) до Росії відійшли землі між Дністром і Прутом, які стали називатися Бесарабією. Тут поряд з територіями, населеними в основному молдованами, були і землі де переважало українське населення- Ізмаїльський, Акерманський та Хотинський повіти.

1812 р.

Вторгнення французьких військ в межі Російської імперії. Російсько- Французька війна. Політичні плани імператора Наполеона щодо України передбачали відокремлення українських земель від Росії і їх поділ. Частина Правобережної України мала відійти до Великого Герцогства Варшавського(тобто до Польщі), Волинь- до Австрії, а у Лівобережній та Південній Україні планувалося створити три держави- «наполеоніди»-військово-адміністративні утворення під протекторатом Франції. Чорноморське узбережжя та Крим передати Туреччині.

Липень-вересень

1812 р.

Формування українського козацького війська та ополчення. Згідно маніфесту Олександра 1 створювалися козацькі полки. Їм обіцяли, що після закінчення війни всі воїни українських козацьких полків разом із сім’ями вважатимуться навічно приналежними до вільного козацького стану з надільними земельними ділянками. До ополчення набиралися кріпаки за згодою поміщика, а вихідці з інших станів- добровільно. Активну участь у формуванні ополчення брав український письменник Іван Котляревський. Усього було сформовано козацького війська і ополчення майже 70 тисяч осіб. На потреби війни населення України пожертвувало 9 млн 27 тис. карбованців, 13.5 пудів срібла, кілька кілограмів золота. 1816 р. всі привілеї у козаків відібрали, а їх самих повернули до попереднього стану. Чимало з них у 1820-25 рр. виїхали на Кубань, де вони влилися до Кубанського війська. Ополченські полки було розформовано і солдати повинні були повернутись у кріпацтво.

1813-1835 рр.

Селянський рух на Поділлі під керівництвом Устима Кармелюка. Участь у селянському русі, що тривав більше 20 р. взяли понад 20 тис. кріпаків. Було здійснено понад 1000 нападів на панські маєтки. Власті 4 рази засуджували Кармелюка до каторжних робіт і відправляли до Сибіру. Але він щоразу тікав і знов очолював боротьбу. У 1835 р. його підступно вбили.

1816-1819 рр.

У Харкові видався перший масовий популярний часопис «Украинский вестник».

1817 р.

Створення військових поселень, які були особливим видом кріпаччини. В Україні військові поселення були розміщені в Харківській, Катеринославській і Херсонській губерніях. Військові поселенці не тільки проводили регулярні військові навчання, а й виконували різні сільськогосподарські роботи. Їхні діти – кантоністи з семирічного віку також відбували військову муштру. Мешканці військових поселень не мали особистих прав і свобод, права на земельну власність. Робочий день поселенців регламентувався, за особистим життям здійснювався суворий нагляд. Військові поселення були скасовані 1857 р.

1817 р.

Повстання бузьких козаків на Херсонщині. Очолювали повстання Панас Бабиченко і Герасим Гетьманенко. На придушення повстання було кинуто 10 тис. солдат російської армії. Повстання було розгромлено. 100 повстанців було засуджено до страти, покарання шпіцрутенами (проведення засуджених крізь стрій) та до вічної каторги.

1817 р.

За наказом царського уряду було закрито Києво-Могилянську академію,а через два роки в її приміщенні було відкрито духовну академію,  яка проіснувала до 1920 р. В 1991 р. Києво-Могилянську академію відновлено, її надано прав міжнародного університету.

1817 – 1822 р.

Виникнення масонських лож в Україні. Масони – різновид суспільного руху. Вони сповідували ідею Бога – Великого Майстра Всесвіту та ідею єдиної людської спільноти. Гасло масонів – „Свобода, рівність, братерство”.

1817р.– масонські ложі в Одесі: ”Понт Євксинський” /70 осіб/. Засновник граф О. Ланжерон. Члени ложі: І.Орлай; І.Котляревський та ін. „Трьох царств природи”. Члени ложі онуки останнього гетьмана України Петро і Кирило Разумовські;

1818 - 1819 рр. – в Полтаві масонська ложа „Любов до істини” /23 особи/. Очолив: М. Новиков. Члени ложі: І. Котляревський,

В. Лукашевич, С. Кочубей та ін.  1818 – 1822 рр. – в Києві масонська ложа „З’єднання слов’ян” /80 осіб/. Члени ложі: В. Роснішевський, П. Харлинський, П. Олізер. 1822р. – діяльність лож була заборонена царським указом.

1818 р.

У Перербурзі видано книгу «Граматика малоссийского наречия» О. Павловського – першої наукової граматики української мови. Цим було започатковано українське мовознавство.

1819 р.

Князь М. Цертелєв видав у  Петербурзі першу збірку „Опыт собрания малороссейских песней”, що започаткувала українську фольклористику.

1819 р.

Повстання військових поселенців у Чугуєві Харківської губернії. Повсталі висунули вимогу ліквідації військових поселень. Проти повсталих кинули регулярні війська, озброєні гарматами. Було вчинено жорстоку розправу, від шпіцрутенів загинуло 80 осіб. 1829р. повстали військові поселенці у Шебелинці Слобідської України /Харківська губернія/. Загинуло 109 повстанців, 143 учасників повстання заарештували.

1819 – 1820 рр.  

Декабристський рух. Створення управ Петербурзького „Союзу благоденства” в Тульчині та Полтаві.

1820 р.

Відкрито у Ніжині гімназію на гроші канцлера Росії князя О. Безбородька. В ній вчилися М. Гоголь, Є. Гребінка та інші. 1832р. -  її перетворено на гімназію вищих наук.

1821 р.

Виникло „Південне товариство” на місті Тульчинської управи після розпаду „Союзу благоденства. Мета товариства: шляхом військового перевороту повалити самодержавство і перетворити Росію на централізовану республіку з однопалатним парламентом. Ліквідувати кріпосне право. Декабристська організація в Україні діяла в 3-х управах:

1) Тульчинська /на чолі з П. Пестилем, автором програми „Руська правда”/

2) Кам’янська /на чолі – В. Давидовим і С. Волконським/ Васильківська /на чолі – С. Муравйовим-Апостолом/.

1823 р.

У Новград-Волинському виникло „Товариство обєднаних словян”. Засновники: брати А. і П. Борисови. 1825р. – воно увійшло до „Південного товариства”. Декабристи по різному бачили вирішення українського питання:

1) П.Пестель стояв на позиціях єдиної та неподільноі Російської централізованої держави;

2) Брати Борисови мріяли про федерацію словянських республік, однак Україна не фігурувала як член цієї федерації.

14 грудня

1825 р.

„Північне товариство” підняло повстання в Петербурзі, скориставшись смертю царя Олександра І. Але повстання не було як слід підготовлене, солдати полків виведених на Сенатську площу навіть не знали навіщо їх туди вивели. Повстання було придушене /всього було вбито 80 чоловік/. Керівники – заарештовані і страчені.

29 грудня 1825р. – 2 січня 1826 р.

Повстав Чернігівський полк в Україні. Очолив повстання С. Муравйов-Апостол. Полк вирушив з м. Василькова на Білу Церкву. Повсталі були розгромлені. Понад 50 офіцерів і солдат було вбито і поранено. Придушення повстань в Петербурзі та Україні привело до повного розгрому декабристського руху.

1822 р.

Надруковано узагальнену багатодокументовану 4-х томну працю „Историю Малой России”. Д. Бантиш-Каменського.

1827-1829 рр.

Видання збірок українських пісень, підготовлених М. Максимовичем.

1828 – 1829 рр.

Російсько-турецька війна. Коли російська армія підійшла до Дунаю, українські козаки Задунайської Січі, яка утворилася  після знищення Катериною ІІ Запорізької Січі, козаками-втікачами, на чолі з кошовим отаманом Йосипом Гладким перейшла на сторону росіян. Після війни козаки Задунайської Січі повернулися в Україну і їх за наказом царя розселили на узбережжі Азовського моря між Бердянськом і Маріуполем. Вони стали називатися Азовським козацьким військом (1830). Це військо було ліквідоване 1865 року, а козаків переведено на статус державних селян.

1830 – 1831 рр.

Польське повстання проти царської Росії. Розпочалося у Варшаві. Поступово охопило і Правобережну Україну, де повстання очолював „союз вірних синів Поділля”, створений у Кам’янці-Подільському. Аби залучити на свій бік пригноблені народи, поляки висунули гасло „За нашу і вашу свободу”. Повстання не підтримали селяни Правобережної України, бо польські пани не хотіли дати селянам волю і бажали включити Україну до майбутньої Польської держави.  Повстання було жорстоко придушене російськими військами. Поразка поляків значно послабила їхні позиції на Правобережжі. Значну частину повсталих заслано до Сибіру. Багатьох повстанців віддано в солдати і відправлено воювати на Кавказ з горцями. Кілька тисяч шляхтичів позбавили дворянства а їхні маєтки конфіскували.

1831р.

На Лівобережній Україні було знищено останні залишки самоуправління – магдебурзьке право. (Київ втратив  магдебурзьке право в 1835 р). Незважаючи на те, що магдебурзьке право було гарантоване Україні „Березневими статтями” 1654р.

1831 р.

Ізмаїл Срезневський видав у Харкові „Український альманах” – збірку народних пісень й оригінальних поезій.

1834 р.

Засновано Київський університет на місці переведеного до Києва Кременецького ліцею. Спочатку в університеті був один філософський факультет, що складався з відділів історико-філологічного та фізико-математичного, з 1835р. відкрито юридичний, а з 1841р. – медичний факультет. Першим ректором було призначено Михайла Максимовича. У 1834 р.в університеті навчалося 62 студенти, а в 1855 р. – 808.

1834 р.

І. Срезнєвський надрукував статтю „Взгляд на памятники украинской нарадной словесности”. Це був перший друкований публічний виступ на захист української мови.

1839 р.

Ліквідовано уніатську /греко-католицьку/ церкву на Волині. Ще в 1831 російський уряд відібрав від монахів-василіан Почаївську лавру, а в 1832 р. ліквідував Чин Отців Василіан.

 

1839 р.

В Одесі утворено Товариство історії і старожитностей.

 

1840 – 1842 рр.

Ліквідовано судочинство за Литовськими Статутами. На Україну поширено дію „Зводу законів Російської імперїї”.

1840 р.

Вихід у світ у Петербурзі „Кобзаря” Т. Шевченка, який продемонстрував світові широкий спектр лексичних, семантичних та фразеологічних можливостей української мови. Непересічне значення «Кобзаря» полягає не тільки в утвердженні української мови, а й у палкому захисті соціальних та національних інтересів українського народу, проголошенні ідей демократизму.

 

1843 р.

Створення при київському генерал-губернаторові Тимчасової археографічної комісії для розгляду давніх актів, яка займалася пошуком та виданням писемних джерел.

 

1846 р.

Вийшла друком „Історія Русів” /надрукував О. Бодянський в Москві/, знайдена в рукописі 1828 р. в Новгород-Сіверському. Розповсюджувалась в рукописному варіанті. Це - „декларація автономізму” в якій, невідомий автор обгрунтовує право України на широку політичну автономію в складі Російської держави.

 

Січень1846 - березень

1847 р.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства /братства/. Виникло навколо професора Київського університету М. Костоморова. Співзасновниками були: В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш та ін. Активно співпрацював з товариством Т.Шевченко. Усього було 12 активних членів, біля 100 осіб підтримувало з братством активні зв’язки. Програмні положення братства були викладені у „Книзі буття українського народу”, „Статуті Кирило-Мефодіївського товариства” та відозвах. Товариство ставило за мету:

1) об’єднати всі слов’янські народи в одну федерацію на засадах рівності, свободи;

2) скасувати кріпацтво та сомодержавство;

3) ліквідувати нерівність між людьми;

4) запровадити загальну освіту серед народу;

5) перебудувати суспільство на засадах християнства, поступово поширити  християнський лад на весь світ:

6) проголошували ідею месіанства українського народу, який має історичне покликання, підняти інші народи на боротьбу за національне визволення тощо.

Практична діяльність Товариства зводилась до написання прокламацій, звернень до „братів-українців”, до „братів великоросіян і поляків”, поширення творів Т. Шевченка, розробки проектів запровадження мережі початкових навчальних закладів в Україні, видання книг. Проіснувало воно недовго /14 місяців/, за доносом провокатора студента Петрова було викрите і розгромлене жандармами. Членів Товариства засуджено до різних строків ув’язнення та заслань, але найжорстокіше покарали Т.Шевченка, його відправили у солдати на 10 років із забороною писать і малювать.

Кирило-Мефодієвське Товариство було першою політичною організацією української інтелегенції, яка мала програму національного відродження України. Поява та діяльність цього Товариства стала початком переходу від фольклорно-етнографічного до літературно-просвітницького /пропагандистського/ етапу національного розвитку.

 

1847 – 1848 рр. 

„Інвентарні реформи” генерал-губернатора Бібікова на Правобережній Україні. Були спричинені надзвичайно жорстокою експлуатацією селян на Правобережній Україні. Суть реформ:

- було обмежено свавілля поміщиків над селянами;

- встановився чіткий порядок відбування панщини й точно визначалася кількість днів, протягом яких селянин мав працювати на поміщика (панщина обмежувалась 3-ма днями на тиждень);

- всякі натуральні побори на користь поміщика скасовувалися;

- всі додаткові роботи селяни могли виконувати лише за окрему плату;

- поміщики не мали права втрачатися в особисте життя своїх селян, карати їх без суду, переводити їх в дворові тощо…

У кожному поміщицькому маєтку запроваджувалася інвентарна книга, до якої записувалися норми панщини та інші кріпацькі повиннисті.

Отже ці заходи певною мірою полегшили становище українського селянства, але практичне значення інвентарних реформ виявилося дуже малим, бо ці нововведення було припинено в 1855 р.

1850 р.

Г. Андрузький підготував проект ”Начерки конституції республіки”, який передбачав створення федерації слов’янських країн без Росії. Він був заарештований і засланий до в’язниці Соловецького монастиря на Білому морі.

 

1853-1855 рр.

Кримська війна. Причини – намагання Росії посилити свій   вплив на Балканах і розгромити Османську імперію, захопити протоки     Босфор і Дарданелли. Турецький султан оголосив війну Росії.   Воєнні дії відбувалися на Чорному морі, Дунаї і на Кавказі. В листопаді 1853 р. російський флот в складі 8 кораблів під командуванням віце-адмірала П. Нахімова прорвалися в Сінопську бухту і знищили турецьку ескаду, яка налічувала 13 кораблів. У полон попав штаб турецького флоту на чолі з командуванням Осман-пашою. Оскільки Туреччині загрожував розгром, у березні 1854 р. Англія і Франція оголосила війну Росії. Основним театром воєнних дій став Крим. Героїзм народних мас /у війні брали брали участь багато українців-солдат і матросів/ не міг компенсувати воєнно-технічної та економічної відсталості Російської імперії. Кримська війна закінчилася поразкою Росії і підписанням Паризького мирного договору (18 березня 1856 р.). Росії заборонялося тримати на Чорному морі військові кораблі та будувати на узбережжі укріплення.

березень- квітень 1855 р.

„Київська козаччина”. Масові виступи селян, породжені чутками про запис у козаки для участі у Кримській війні та визволення за це з кріпацтва, отримання землі. Селянський рух охопив 422 села в Київській губернії. Царський уряд жорстоко розправився з повстанцями.

весна – літо  1856 р.

„Похід у Таврію за волею”.  Цей рух охопив Катеринославщину, Херсонську та деякі інші губернії, всього 574 села, з населенням 76 тис. душ. Він був породжений чутками про заселення кріпаками зруйнованого війною Кримського півострова. Там вони повинні були отримати волю та землю. Царський уряд на боротьбу з цим рухом відправив війська, які придушили його.

Кінець 1850 р.

„Хлопоманство”. Народницько-культурна течія української інтелегенції Правобережної України. Ідеолог – В. Антонович, тоді студент випускного курсу Київського університету. Займалися етнографічною діяльністю, піднесенням національної, політичної свідомості селян, мріяли про скасування кріпацтва, ліквідацію царизму. Погляди В. Антоновича підтримали Т. Рильський, К. Михальчук, П. Житецький. Вони розмовляли українською мовою, вбиралися в національний одяг,дотримувалися народних звичаїв.

1859 р.

Виникла перша Громада /напівлегальне політичне об’єднання/ в Петербурзі. До складу Громади увійшли, повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-Мифодіївського братства М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, А згодом Т. Шевченко. Вони переслідували мету: сприяти розвиткові освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї. Вони почали видання першого в Росії українського часопису „Основа” /1861 р./ (редактор В. Білозерський).

Перша Громада виникла в Україні у Київському університеті з таємного гуртка хлопоманів /1861 р./. Вона налічувала 300 членів, Очолив громадівців В. Антонович. Весною 1861 р. Громади існували у Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові.  1862 р. надрукована стаття В. Антоновича „Моя сповідь” в якій яскраво заявлена позиція громадівців-українців Відповідаючи на обвинувачення поляків в тому, що Антонович „перевертень”, народжений шляхтичем він начебто зрадив поляків – він наголосив , що „повертається до української народності, колись покинутої ... предками” і „невтомною працею і любо’ю ... винагородити все зло, завдане ними народові” і далі „єдина зброя, яку ми бажаємо дати нашому народові, це не ніж, не коса – а совість і наука”. Громадівці відкривали недільні та щоденні школи, працювали в них учителями; виступали з лекціями, організовавули публічні бібліотеки, поширювали серед населення твори Т. Шевченка М. Вовчка і т. д.

1862 р. – активних членів кількох громад було заарештовано; закрито недільні школи; припинено випуск  „Основи”.

19 лютого

1861 р.

Ліквідація кріпосного права в Російській імперії. Олександр ІІ підписав „Маніфест” про скасування кріпацтва і „Положення про селян, звільнених від кріпосної залежності”. В Україні ці документи почали обнародуватись з 9 березня. У результаті реформи скасовувалась особиста залежність селянина від поміщика. Селяни  діставали особисту свободу:

- поміщик не мав права купувати, продавати, дарувати селян;

- селяни могли тепер вступати в шлюб без дозволу поміщика;

- селяни могли вступати на службу або в навчальні заклади, переходити в інші верстви суспільства (міщан, купців та ін.).

Селяни діставали економічні права:

- могли самостійно укладати договори і торговельні угоди;

- могли вільно займатися промислом чи торгівлею;

- мали право придбати рухоме і нерухоме майно, вільно ним   розпоряджатися та одержувати його за законом у спадок.

Але ставши вільними селяни залишалися „нижчим” станом суспільства.  Поміщики повинні були за плату надати селянам невеликі за розміром наділи. До укладання з поміщиками викупної угоди селяни вважалися тимчасово зобов’язаними і повинні були відробляти і сплачувати оброк. Термін сплати викупу закінчувався в 1881 р. Передбачалося, що уряд компенсує поміщикам 80%   вартості землі у вигляді облігацій, а селяни мали виплачувати урядові цю суму разом із процентами протягом 49 років (до 1907 р. селяни виплатили державі понад 1,5 млрд. крб., що набагато перевищувало вартість землі). Решту вартості землі селяни були зобов’язані або повертати поміщику грішми, або відробити на поміщика. 94 % селянських сімей одержали мізерні наділи /до 5 десятин/. Але все таки реформи 1861 р. створили умови для розвитку капіталізму в Росії.

10 березня 1861 р.  

Смерть Т. Шевченка. Похований на Смоленському кладовищі у Петербурзі. 22 травня 1861 р. тіло Шевченка перевезли в Україну і  перепоховали на Чернечій горі в Каневі.

1862 р.

Фінансова реформа

1. Було централізовано управління грошовим господарством у руках     міністерства фінансів.

2. Створено державний банк.

3. Введено єдиний державний ревізійний центр.

4. Створено єдині державні каси, що зосереджували у своїх руках усі прибутки і витрати держави.

5. Введено акцизне обкладання спиртних напоїв.

6. Збільшено податки на товари масового споживання.

7. Було встановлено гласність бюджету, державний розпис прибутків і видатків став публікуватися в пресі.

1862 р.

П.Чубинський написав вірш „Ще не вмерла Україна” /надрукований в 1863 р./. Він швидко поширився серед української молоді. Музику написав західноукраїнський композитор М. Вербицький. Незабаром ця пісня-вірш фактично стала національним гімном. 16 січня 1992 р. його було проголошено офіційним державним гімном України.

Січень 1863 р.- квітень1864 р.

Польське повстання проти гноблення царської Росії. Крім Польщі охопило також і Правобережну Україну. Учасники польського визвольного руху розповсюджували серед населення відозви, листівки, прокламації, зокрема „Грамоту сільському народові” („Золоту грамоту”). У цій „Грамоті” проголошувалося воля й рівність селян з іншими громадянами, а землі якими користувалися на той час селяни, їх власністю. Але українське селянство не довіряло польському панству й не пішло за ним. Росія за допомогою Австрії та Прусії придушила повстання, розправившись з його учасниками.

Липень1863 р.     

Валуєвський циркуляр про заборону української мови. Міністр внутрішніх справ Росії П. Валуєв видав указ за яким:

1. суворо заборонялося друкування українською мовою книг „навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу”;

2. заборонялося видавати українською мовою педагогічну, церковну,    наукову літературу й підручники;

3. саме навчання українською мовою визначалося як політична     пропоганда, а ті хто за неї брався, звинувачувалися у „сепаратиських задумах, ворожих Росії й погибельних для Малоросії”.

У ньому заявлялося, що „ніякої української мови немає, не було і не може бути”, що є лише, малоросійське „наріччя” російської мови. Дозволялося писати малоросійським „наріччям” тільки художні твори.

1864 р.

Земська реформа. Створювалися губернські і повітові земські зібрання /розпорядчі органи/ та земські управи /виконавчі органи/. На Лівобережній Україні було створено 6 губернських і 60 повітових земських управ.

 1. Земства були виборними /члени земств обиралися на 3 роки/.

 2. Земства були загальностановими /в них брали участь стани, що мали у власності землю – великі землевласники, духовенство, міщани, селяни/.

3. Земства займалися лише господарськими і культурними справами на території повіту і губернії:

 - засновували школи;

 - організовували лікарні;

 - піклувалися про шляхи, торгівлю;

 - опікувалися соціальними проблемами, зокрема притулками тощо.

4. Нагляд за земствами покладався на губернатора і міністра внутрішніх справ, які мали право вето на всяке рішення земств. На Правобережжі через повстання польської шляхти земства запровадили лише в 1911 р.

1864 р.

Судова реформа.

1. Замість станового вводився безстановий суд, незалежний від адміністрації та чиновників. До реформи кожен стан мав свій суд.

2. Замість закритого – відкритий „гласний” суд, де судовий процес відбувався публічно, відкрито.

3. В судовому процесі брали участь дві сторони – обвинувачений і обвинувачувач /прокурор/. Вперше запроваджувалась участь адвоката. Процес відбувався на принципах змагальності.

 4. Винність або невинність підсудного визначали присяжні засідателі – представники від населення, що призначалися за жеребом з числа заможних громадян, бо вимагався майновий ценз.

Судова реформа була найбільш послідовною порівняно із іншими реформами, але й вона зберігала деякі кріпосницькі пережитки: для селян існував становий волосний суд, залишалися окремі суди для духівництва /консисторії/, для військовослужбовців, для розгляду „державний злочинів”, які передавалися із суду присяжних до військових судів.

 

1864 р.

Шкільна реформа.

1. Було запроваджено єдину систему початкової освіти.

2. Створювалася мережа чоловічих і жіночих, класичних і реальних      гімназій.У класичних гімназіях переважали гуманітарні предмети, їх випускники без іспитів могли вступити до університетів.

Реальні гімназії мали природничий цикл – після їх закінчення було право вступу лише до вищих технічних навчальних закладів.

3. Право на освіту отримували всі стани, які були спроможні заплатити за навчання.

4. Університети отримали більшу автономію (1866 р.).

5. Було вдосконалено програми навчання.

1864 р.

Військова реформа.

1. Реформа передбачала поділ території Росії на 15 військових округів, три з них було на Україні: Київський,Одеський, Харківський.

2. Статут про військову повиннісь від 1 січня 1874 р. ліквідував рекрутські набори і службу протягом 25 років, і вводив загальну військову повинність для всіх чоловіків, які досягли 20 років.

3. Строк служби встановлювався: у сухопутних військах – 6 років дійсної служби і 9 років у запасі; на флоті – 7 років і 3 роки в запасі. Особо, що мали вищу освіту, служили від 6 місяців до 4 років.

4. Відкривалися військові і юнкерські училища.

5. Армію було переозброєно і переобмундировано.

6. Дворяни і духовенство звільнялося від військової служби.

 

1864 р.

В Києві почав виходити офіційний Російський часопис  „Киевлянин” /ред. В. Шульгін/, який щедро субсидіював уряд. За своїм змістом „Киевлянин” спочатку був антипольським, але згодом повів боротьбу з „українським сепаратизмом”.

1865 р.    

Цензурна реформа.

1. Були створені спеціальні органи цензури.

2. Цензурні установи вилучалися з відання міністерства народної освіти  і підпорядковувалися міністерству внутрішніх справ

3. У складі міністерства внутрішніх справ створювалося головне управління у справах друку і комітет іноземної цензури.

4. Продовжувала діяти й церковна цензура.

1865 р.   

Заснування Новоросійського університету в Одесі.

 

1865 р.

Побудовано першу залізницю в Україні між Одесою та Балтою.

1866-1871рр.

Будівництво залізниці Київ-Одеса.

 

1870 р.

Реформа Міського самоврядування.

1. В усіх містах України обиралися безстанові органи міського управління – міські думи строком на 4 роки.

2. У виборах членів міських дум – гласних – формально мали брати участь всі платники податків, які досягли 25-річного віку. Вони відповідно до сплачуваної суми податків поділялися на 3 курії, кожна з яких сплачувала третину податків і на своїх зборах обирала третину гласних. Це забезпечувало у міській думі перевагу заможним верствам.

3.  Міська дума обирала на своїх зборах міського голову і виконавчий орган - міську управу, які й були постійнодіючими органами міського управління.

4. Міські управи і думи відали господарськими питаннями, турбувалися про благоустрій міст, про міську торгівлю і промисловість, про комунальне господарство, школи, лікарні, транспорт. У своїй діяльності вони повністю підлягали губернатору і міністру внутрішніх справ.

 

1870 р.

Заснування «Старої громади», що стало другим етапом громадівського руху. У Києві за підтримки М.Драгоманова, О.Русова відновилася громада, під назвою «Стара громада» на чолі з В.Антоновичем. Вона об’єднала  тогочасну українську інтелектуальну еліту, яка утримувалася від політичної діяльності, а віддавала перевагу культурницьким та освітнім заходам. 1873 р. членам Київської громади вдалося добитисявідкриття в Києві Південно – Західного відділу Російського географічного товариства (проіснував до 1876 р.), який досліджував історію, географію, економіку, статистику, фольклор України. Були видані 2 томи «Записок», 1874 р. організували в Києві третій Всеросійський археологічний з’їзд. Було зібрано, підготовлено і видано 7 томів етнографічно- статичних матеріалів. 1873 р. громадівці заснували Історичне товариство Нестора-літописця, 1875 р. викупили російську газету «Київський телеграф», яку цілий рік утримували як свій друкований орган. «Стара Громада» придбала могилу Шевченка в Каневі, яку за допомогою Золотоноського земства впорядкувала і поставила залізний хрест. Довкруги могили розбили великий парк і побудували сходи для виходу на гору. 1876 р. – було закрито газету «Київський телеграф», розігнано Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Активні діячі громадівського руху зазнали переслідувань.Рятуючись, П.Чубинський виїхав до Петербурга, а Ф. Вовк, С. Подолинський, М. Драгоманов – за кордон. Пізніше в др.половині 70-х років серед молодої української інтелігенції посилюються незадоволення поміркованою, лише культурницькою діяльністю громад, виникають  більш радикальні гуртки, які почали називати «Молодими громадами».

 

1872 р.

У Бахмутському повіті на березі р.Кальміус відкрився металургійний завод  Новоросійського товариства, що належав англійському капіталісту Джону Юзу. Поруч було закладено гірниче селище Юзівка (теперДонецьк).

 

1872 – 1873 рр.

Створення та діяльність народницьких гуртків в Україні, в Києві, Одесі, Херсоні, Харкові. В Києві революційно-народницький гурток очолив студент Київського університету П. Аксельрод. 1873 р. у Києві утворився бунтарський гурток «Київська коммуна», до якого входили: В.Дебогорій-Мокрієвич,К.Брешковська, М.Судзиловський, Й.Каблиць, Я.Стефанович. Народники вірили, що всі проблеми будуть вирішені в ході всеросійської соціальної революції,рушійна сила якої – селянство. Їх мало цікавили національно – визвольні прагнення поневолених Росією народів.

 

1874 р.

«Ходіння в народ», революційної народницької молоді, для підняття селянства на соціальну революцію. Переодягнувшись у простий одяг, народники під виглядом шевців, слюсарів, теслярів, вчителів, фельдшерів тощо йшли в села, вели бесіди з селянами, читали й поширювали популярні книжки, в яких розповідалося про тяжке життя народу й містилися заклики до революції. Під кінець 1874 р. близько тисячі учасників «ходіння в народ» було заарештовано. Слідство тривало 3 роки й закінчилося «процесом 193–х» під час якого багатьох народників було засуджено до каторги. «Ходіння в народ» не досягло поставленої мети.

 

1875 р.

Діяльність гуртка «південних бунтарів», утвореного з колишніх членів «Київської комуни», всього до 30 осіб, яких очолив – Яків Стефанович. Вони намагалися утворити серед селян організацію для підготовки їх до повстання. Найбільш реально це виявилося у так званій «Чигиринській змові». Було створено селянське таємне товариство «Таємна дружина», до якого вступило до 1 тисячі селян Чигиринщини. Поширювалися начебто від імені царя «Височайші грамоти» із закликом ділити землю. 1877 р. «Таємна дружина» була викрита і багато її учасників було заарештовано.

 

1875 р.

Внаслідок антиукраїнських репресій, за особистим наказом царя, з посади доцента Київського університету було звільнено Михайла Драгоманова. Він змушений був виїхати за кордон.

 

1876 р.

Емський указ імператора Олександра ІІ.

В 1875 р.створено комісію для розгляду засобів боротьби з українофільством. У висновках комісії зазначалося: «Допустити окрему літературу простонародною говіркою означало б закласти міцні підвалини для переконання можливості відокремлення України від Росії, хай навіть у далекому майбутньому»18 травня 1876 р. ознайомившись із цими рекомендаціями комісії під час лікування на німецькому курорті Емс, ОлександрІІ підписав Емський указ, згідно з яким:

1. заборонялося видання українською мовою як оригінальних творів, так і перекладів(навіть текстів до нот);

2. заборонялося завезення до імперії українських книг і брошур, надрукованих за кордоном;

3. не дозволялося ставити п'єси й влаштовувати концерти «малоросійською говіркою»;

4. наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою і щоб з бібліотек навчальних закладів були вилучені книги українською мовою;

5. вирішено закрити Південно-Західний відділ Російського географічного товариства і припинити видання газети «Киевский телеграф».

Емський указ був яскравим проявом гнобительської, колонізаторської політики царизму, він гальмував розвиток української культури і національного руху хоч повністю його припинити не зміг.

 

1878-1872 рр.

Видання М.Драгомановим у Женеві журналу «Громада».

 

1880 р.

Видано українською мовою «Новий Заповіт» в перекладі П.Куліша та І.Пулюя.

 

1881 р.

Роз’яснення Міністерства внутрішніх справ щодо Емського указу 1876 р. Не скасовуючи указу в нього було внесено деякі послаблення:

1. було дозволено друкувати на українській мові крім творів художньої літератури та історичних документів, ще й словники, але російською абеткою;

2. питання про українські вистави тепер вирішувала місцева влада.

Не дивлячись на послаблення, Емський указ фактично діяв до революції 1905-1907 рр.

1882 р.

У Києві відкрито історико-етнографічний і літературний журнал «Киевская старина». Він був заснований за ініціативи і при діяльній участі іториків О.Лазаревського, В.Антоновича, Ф.Лебединцева (перший редактор) і видавався при матеріальній допомозі українського цукрозаводчика В.Симиренка та поміщика, громадського і культурного діяча В.Тарнавського. Журнал виходив до 1907 року, коли його було перетворено на щомісячний журнал «Україна».

 

1882 р.

Початок діяльності в Єлисаветграді (тепер Кіровоград) українського професійного театру під керівництвом Марка Кропивницького.

 

1884 р.

Запроваджено новий університетський статут, який ліквідував автономію університетів.

 

1887 р.

Виступи студентів Харківського та Новоросійського університетів із вимогою скасувати реакційний університетський статут.

 

1887 р.

Вийшов циркуляр про так званих «кухарчиних дітей», що забороняв приймати до гімназії дітей, вихідців з нижчих верств населення.

 

1891-1893 рр.

Утворення та діяльність «Братства Тарасівців». Нелегальна українська організація з виразною політичною спрямованістю. Її учасники називали себе уже не українофілами, а «свідомими українцями». Заснували його студенти Харківського університету М.Базькевич, М. Байздренко, І. Липа і студент Київського університету В.Боровик. На могилі Т.Шевченка в Каневі вони заприсяглися на все життя бути вірними заповітам національного генія. Спочатку тарасівці стояли на самостійницьких позиціях, але згодом більшість вважала цю мету нереальною і перейшла на автономно-федералістські  позиції. Осередки товариства виникли в 10 містах України, але в 1893 р. був розгромлений поліцією харківський осередок, а згодом і інші.

 

1896 р.

Відкриття перших пам’яток трипільської культури археологом В.Хвойком.

 

1897 р.

Заснування Загальної Української Організації (ЗУО) на базі колишніх громад, об’єднавши їх у вільну федерацію, на чолі якої стояла Рада. ЗУО очолили В.Антонович і О.Кониський.

1900 р.

Створення першої української політичної партії - Революційної української партії(РУП) на зборах студентських громад у Харкові. Її засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Каменський. Програму РУП підготував адвокат М. Міхновський, в брошурі «Самостійна Україна» (1900 р.) Головною метою було утворення незалежної, самостійної української держави: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі». Інші соціально-економічні та політичні питання не були програмово розроблені. Невдовзі (у першому номері газети «Гасло» за 1903 рік) РУП фактично відмовилась від своєї програмової брошури «Самостійна Україна», замість гасла із «Кобзаря» Шевченка «Борітеся-Поборете!» стали користуватися лозунгом «Пролетарі всіх країн єднайтеся!». У 1904 році було розроблено проект програми партії, в якому РУП відмовилася від ідеї самостійності України і перейшла на позиції автономізму, відстоюючи ідею широкої політичної автономії України в складі демократичної Російської республіки. 1905 року РУП розкололася і припинила існування, частина її членів перейменували РУП на УСДРП (Українську соціал-демократичну робітничу партію). Її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич.

 

1901 р.

Віддано в солдати 183 студенти Київського університету, які вимагали прийняти назад до університету звільнених за участь у сходках студентів.

1902 р.

Створення Української Народної Партії, групою однодумців М. Міхновського, які вийшли з РУП. Ця партія весь час була чисельно невеликою, але найбільш послідовною у відстоюванні самостійності української держави. Своєрідним маніфестом, катехізисом самостійників стали «10 заповідей УНП» М. Міхновського. Основним гаслом – «Україна для українців». У 1903 році при УНП була створена бойова організація самостійників «Оборона України», яка мала вести боротьбу за здійснення ідеалів партії.

1903 р.

Відкриття пам‘ятника І. Котляревському в Полтаві. На нього з‘їхалися представники з цілої України. Організатори зверталися до уряду за дозволом провести свято українською мовою, але уряд дозволу не дав. Виняток зробили для гостей з Галичини і Буковини, бо вони заявили, що не знають російської мови. Делегати відмовились виступати російською мовою і поклали на стіл президії тексти своїх промов українською мовою.

1904 р.

На з‘їзді Української Загальної Організації (УЗО), яка стояла на поміркованих ліберально-демократичних позиціях, було заявлено про неможливість обмежуватися лише культурницькою діяльністю і про перехід до політичної діяльності та утворення політичної партії – Української Демократичної партії (УДП) і ухвалено її програму. Лідери- О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко. Партія відстоювала федеративний устрій Росії і автономію України в її складі, за проведення реформ. Оскільки програма задовільнила не всіх членів, частина їх відкололася від УДП і в 1904 р. утворила Українську радикальну партію – (УРП). Її керівники: Б. Гріченко, С.Єфремов, Ф. Матушевський. Обидві партії були малочисельними інтелигентськими групами. В кінці 1905 року УДП і УРП об‘єдналися в одну Українську демократично-радикалну партію (УДРП).

9 січня 1905 р.

«Кривава неділя» В Петербурзі, початок буржуазно-демократичної революції.

14-25 червня 1905 р.

Повстання в Одесі та моряків на броненосці «Потемкин». Організатори повстання Г.Вакуленчук і П.Матюшенко, вихідці з України. У повстанні взяло участь 6 тисяч матросів. Намагалися разом із робітниками захопити владу в Одесі. Спроба виявилася невдалою. Команда вивела корабель до румунського порту  Констанца, передавши представникам іноземної преси та консулам «Звернення до всього цивілізованого світу».

17 жовтня 1905 р.

Цар Микола ІІ затвердив Маніфест «Про вдосконалення державного ладу», яким «дарував» населенню громадянські свободи, особисту недоторканість, свободу слова, сумління, друку, зібрань і спілок. Водночас засновувалась Державна Дума.

Жовтень 1905р.

Утворення шовіністичної чорносотенної організації «Союзу російського народу», яка діяла в багатьох містах України. Лідери – О.Дубровін, В.Пуришкевич. Вона вчинила низку кривавих єврейських погромів в Одесі, Києві, Чернігові.

15-16 листопада 1905 р.

У Севастополі повстали моряки 12 кораблів Чорноморського флоту. Їх очолив лейтенант П.Шмідт. Повсталі висунули вимоги до царя – скликати Установчі збори. Після 13 – годинного бою виступ було придушено. П.Шмідта та його помічників розстріляли за вироком суду на о.Березань в Чорному морі.

18 листопада 1905 р.

Повстання трьох рот саперів на чолі з Б.Жаданівським у Києві. До майже тисячі солдат приєдналися 4 тисячі робітників міста. Урядові війська розгромили повсталих.

18-21 грудня 1905 р.

«Сорочинська трагедія». Повстання жителів села Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії було жорстоко придушено.

27 квітня – 8 липня 1906 р.

Діяльність 1 Державної Думи. Загалом від України було обрано 102 депутати. 42 з них об’єднались в Українську парламентську громаду, головою якої було обрано адвоката з Чернігова І.Шрага. Громада мала свій друкований орган - «Украинский вестник». Політичною платформою були вимоги автономії України, українізації державного управління та освіти. У липні 1906 року 1 Дума була розпущена.

 

9 листопада 1906 р.

Реформа П.Столипіна (міністра внутрішніх справ Росії), започаткована указом 9 листопада про вільний вихід із селянської общини і завершена законами від 14 червня 1910 і 29 травня 1911 років була направлена на капіталізацію сільського господарства. Скасовувались обов’язкові земельні общини і кожному селянинові надавалося право вимагати виділення йому землі «відруб» в одному масиві. Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі та створювати хутір. Тільки угіддя (ліс, сіножаті) залишалися у спільному володінні. Уряд створив спеціальний фонд із державних та викуплених селянським банком у поміщиків земель, які продавалися селянам з виплатою протягом 55,5 років. Передбачалося піднесення агрокультури, реорганізація місцевого самоуправління. Програма реформ могла бути реалізована протягом 20 років. Проти реформи виступили реакційні сили. 1911 року Столипін був вбитий терористом. Столипінська реформа мала найбільший успіх в Україні: сформувався прошарок заможного селянства.

 

20 лютого - 3 червня 1907 р.

Діяльність ІІ Державної Думи. Українські губернії представлені 102 депутатами. В Українській думській громаді 47 депутатів. Видавалася газета «Рідна справа», журнал «Вісті з Думи». Громада виступила за надання Україні автономії, амністії політичних в’язнів, свободу слова, друку та українізацію освіти. З аграрного питання спільної думки не було. Керівництво громади стояло за втілення програми шляхом реформ, закликало йти на компроміси з царатом.

 

3 червня

1907 р.

Царський Маніфест про розпуск ІІ Державної Думи, зміни виборного законодавства. Цим була завершена буржуазна революція 1905-1907 рр. В країні був проголошений надзвичайний стан, вводилися військові суди(трибунали), які засуджували до страти сотні повсталих селян, робітників, заборонені демонстрації. Політичні партії були вимушені піти в підпілля. Самодержавство проводило антиукраїнську політику, яка призвела до того, що практично зникли українські періодичні видання, відкинута ідея українізації освіти.

 

Квітень 1907р.

М.Грушевський заснував у Києві «Українське Наукове Товариство», яке будувалося за зразком НТШ. Воно перетворювалося фактично на неофіційну академію наук.

 

Липень 1907 р.

Заснування М.Садовським в Києві першого стаціонарного українського театру.

 

1 листопада 1907–9 червня 1912 рр.

Діяльність ІІІ Державної Думи, обраної на основі нового виборчого закону (від 3 червня). Серед 111 депутаті від українських губерній 77 або 69 % були поміщиками і священниками. 37 депутатів-українців у березні 1908 р. внесли законопроект про дозвіл викладання «в початкових школах місцевостей з малоруським населенням» рідною для цього населення українською мовою. Але Дума не схвалила цього законопроекту, що було свідченням посилення національного гніту, розгулу великодержавного шовінізму.

 

1908 р.

Утворення Товариства Українських Поступовців (ТУП). В умовах політичних репресій та заборони на легальну діяльність багатьох партій було вирішено відмовитися від партійної діяльності та перейти до роботи у формі безпартійної організації. Так було утворено ТУП. Лідери: С.Єфремов, Є.Чикаленко, М.Грушевський. Програма:

1) парламентаризм – основа державного ладу; відстоювати права українців через трибуну Державної Думи;

2) перебудова Росії на засадах федералізму, як засіб забезпечення національно-територіальної автономії України;

3) українізація освіти, церкви тощо.

1908 р.

Заснування в Києві шовіністичної організації «Клуб русских националистов». Її відділи при підтримці властей були відкриті у десятках міст України. Вони намагались переконати всіх, що українці лише гілка єдиної російської народності, і що ця спільність грунтується на єдиній православній релігії. Панівною у них була шовіністична теорія єдності «самодержавства, православ’я і народності». Таким чином вони вели боротьбу проти українського руху.

1909-1910 рр.

Наступ російського самодержавства на український культурно-освітній рух. Було заборонено викладання українською мовою в тих школах, де її ввели під час революції. Були закриті «Просвіти», які виникли за прикладом Галичини – до середини 1907р. їх було вже 45, та інші українські громадські установи. Було заборонено продавати українські книжки (навіть «Євангеліє» українською мовою),проводити концерти, вечори українською мовою, збирати кошти на спорудження пам’ятника на могилі Т. Шевченка у Каневі. У січні 1910р. міністр внутрішніх справ Росії П. Столипін у своєму циркулярі губернаторам українців разом з іншими пригнобленими народами оголосив «інородцями» й заборонив їм створювати будь-які товариства, клуби, видавати газети рідною мовою.

15 листопада 1912р. – 25 лютого 1917 р.

Діяльність IV Державної Думи. Зміцнилися позиції ліберальної частини в Думі, зросла її опозиційність до влади. Вони підтримали культурницькі вимоги українців, зокрема в дебатах літом 1913 р. щодо української мови. Проти утисків української мови виступили кадети (Мілюков,Шингареев) трудовики (Керенський, Дзюбинський) тощо.

1914 р.

Уряд Росії заборонив святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, що викликало хвилю протестів в Україні і в Державній Думі.  

     

1 серпня

1914 р.

Початок Першої світової війни, між двома воєнними блоками – Антантою (Франція, Англія, Росія) та Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія (пізніше Італія вийшла із союзу, але примкнули Туреччина і Болгарія)). Україна займала вагоме місце в планах воюючих держав:

- Німеччина прагнула розгромити Росію, відірвати від неї Україну, Польщу, Прибалтику, Кавказ і встановити над ними свій протекторат;

- Австро-Угорщина претендувала на Поділля і Волинь;

- Росія хотіла захопити землі Галичини, Буковини, Закарпаття під гаслом «Об’єднання всіх руських земель».

Із початком війни серед українських політиків відбувся розкол. Частина підтримала свої уряди (Росії, Австро-Угорщини), інші відкрито стали на протилежний бік, бажаючи поразки цим урядам.

ПІД ВЛАДОЮ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

1772 р.

Після І поділу Речі Посполитої Галичина перейшла до складу Австрійської імперії1774р. під її владу перейшла Буковина, Закарпаття перебувало в складі Угорського королівства, яке в свою чергу з ХІV було під владою Австрії. Австрія утворила «Королівство Галіції та Лодомирії» з центром у м. Львові, сполучивши в межах одної адміністративної одиниці українські та польські землі. Головним питанням українського національного руху протягом цілого ХІХ і початку ХХ ст. була справа поділу Галичини на польську і українську частини з окремим управлінням.

1772-1790 рр.

Реформи так званого «просвіченого абсолютизму» імператриці Марії-Терезії (1772-1780) та   імператора Йосифа ІІ (1780-1790).

1. Аграрна:

- було проведено перепис, в ході якого складено”Інвентарі”, де записано кількість земель, якими володіли поміщики, і зафіксовано повинності селян, заборонено збільшувати свої земельні володіння поміщикам за рахунок селянських наділів;

- заборонялося примушувати селян відробляти панщину у неділю і релігійні свята;

- скасовувалася особиста залежність селянина від пана (1782), тепер селянин перестав бути безправним кріпаком і охоронявся державним правом, він був лише зобов’язаний точно означену кількість днів безоплатної роботи (панщини) на пана;

- селянам надавалися мінімальні громадянські права: могли одружуватися без згоди поміщика; могли звертатися зі скаргою на сваволю пана до суду;ліквідувалося право пана судити селянина; воно передавалося державному суду;

- указом обмежено панщину трьома днями на тиждень (1786).    2. Релігійна:

ліквідовано орден єзуїтів та єзуїтстські навчальні заклади в Галичині (1773);

- відкрито греко-католицьку семінарію святої Варвари у Відні (1774) пізніше у Львові та Ужгороді;

- заборонено примушувати греко-католиків переходити на католицький обряд, та вживати термін ”уніат”, як образливий;         - зрівняно у правах католицька, греко-католицька, протестантська церкви (1781);

- церква підпорядковувалася державі,а священики діставали статус державних службовців;

- скасовано обмеження для некатоликів посідати державні посади, купувати землі.

3. Освітні:

1784 р. відновлена діяльність Львівського університету. Викладання велося латинською і польською мовами;

- при Львівському університеті діяв Руський інститут де на філософському і богославському факультетах навчалися на українській мові галичани;

- прийнято закон про загальну освіту (1777), яким запроваджено систему початкових і середніх шкіл 5 типів. В початкових школах дозволено навчання рідною мовою (з 1818).

1808 р.

Було створено Галицьку митрополію греко-католицької церкви.До складу митрополії увійшли три єпископства:Львівське, Перемиське, Холмське.

1810-1825 рр.

Рух опришків у Східній Галичині,Буковині і Закарпатті.Селяни озброювалися і тікали у важко доступні райони Карпат.Невеликі загони нападали на панські маєтки, розправлялися з поміщиками та адміністрацією. Відомі ватажки: Ю.Омелюк, Д.Марусяк, М.Штолюк. Для придушення руху австрійський уряд запровадив військово-польові суди, використовував регулярні війська. Це привело до поступового ослаблення руху, хоч окремі виступи тривали майже до 1848р.

1816 р.

Єпископ греко-католицької церкви у Перемишлі М.Левицький та його помічник у шкільних справах І.Могильницький організували ”Товариство греко-католицьких священиків для поширення знань серед вірних”.Мало мету поширювати релігійну літературу українською мовою. 1818 р. вони домоглися відкриття у Перемишлі дяко-вчительської школи.

1822 р.

З’явилася перша граматика української мови І.Могильницького. Пізніше граматики укр.мови підготували Й.Лозинський (1833) та Й.Левицький (1834).

1829 р.

І.Могильницький написав наукову статтю польською мовою ”Розвідка про укр. мову”. В якій доводив, що укр.мова не є діалектом польської.

1830 р.

Надруковано першу граматику укр. мови на Закарпатті,яку написав священник греко-католицької церкви-Л.Лучкай.Пізніше священник О.Духневич написав і видав укр. мовою”Буквар”,підручник географії  та інші посібники.

1831 р.

”Холерні бунти” на Закарпатті. Приводом стали обмеження (заборони пересування, карантин) введені у звязку з епідемією холери. Але причини корінилися в системі існуючих земельних відносин та важкому становищу селян. Регулярні війська придушили повстання. Під впливом цих заворушень уряд скасував частину другорядних повинностей (закон 1836).

1832-1837 рр.

Діяльність “Руської трійці” – громадянсько культурного об’єднання, що мало демократично-просвітницький характер. Виникло близько 1832р. у м.Львові.

Засновники: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Гурток об’єднував біля 20 осіб. Члени гуртка проводили велику фольклористично-збиральницьку роботу, записували народні пісні й перекази, слова і вирази. Підготували рукописні збірки ”Син Русі”(1833), ”Зоря”(1834), які не вдалося надрукувати. Вони намагалися за допомогою друкованого слова рідною мовою ”підняти дух народний, просвітити народ”, допомогти народу усвідомити гідність свою і свою силу. 1836р І.Вагилевич переклав укр. мовою ”Слово о полку Ігоревім”. 1836р М.Шашкевич підготував “Читанку” для дітей, яка була надрукована пізніше в 1850р, вже після смерті автора. В 1837р. їм вдалося видати в Будапешті альманах “Русалка Дністровая”. Це була перша книга в Галичині надрукована народною українською мовою. В ній засуджувалися іноземні поневолювачі українців та оспівувалася героїчна визвольна боротьба народу. Вона пробуджувала любов до рідної землі, піднімала національну свідомість західноукраїнського населення, почуття його єдності з усім українським народом. Лише 200 екземплярів альманаху потрапили до рук читачів, решта була конфіскована. Члени “Руської трійці” зазнали переслідування світською і церковною владою, тому невдовзі товариство розпалося.

1843-1844 рр.

Повстання селян Буковини під проводом Лук’яна Кобилиці. Жителі 22 буковинських сіл під проводом Л.Кобилиці захопили ліси й пасовиська, відмовилися виконувати повинності, вигнали чиновників і встановили самоуправління. Проти селян була застосована військова сила. Кілька сотень заарештовано і покарано.

1844 р.

Відкриття технічної академії у Львові.

1846 р.

Селянські повстання в Галичині. Польська шляхта намагалася підняти повстання проти Австрії і розраховувала на підтримку галицьких селян, обіцяючи їм звільнення від повинностей. Але селяни повернули зброю проти шляхти, ненависть до якої була досить велика. Вони грабували маєтки, знищували документи про повинності, влаштовували жорстокі самосуди над поміщиками. Ці події ввійшли в історію як ”мазурська різня”. Побоюючись розростання селянського повстання, австрійський уряд направив каральні військові загони більш як у 100 сіл.

Березень

1848 р.

Буржуазно-демократична революція в Австрійській імперії. Імператор Фердинанд І оголосив конституцію, яка передбачала встановлення демократичних свобод (слова, друку, зборів), скликання парламенту (рейхстагу). Революція принесла західним українцям цілу низку здобутків.

13 квітня

1848 р.

Створення ”Центральної ради народової” (ЦРН) у Львові, польської шляхетської організації, яка ставила мету перетворити Галичину на польську провінцію.

22 квітня

1848 р.

Цісарський указ про скасування панщини в Галичині (з 15 травня).Це відбувалося на 5 місяців раніше ніж у інших провінціях імперії.За скасування панщини поміщики отримували певні грошові відшкодування від держави і звільнення від деяких податків.Пізніше було схвалено,що 2/3 мав платити селянин,а 1/3держава.9 серпня 1848р австрійський уряд поширив дію указу про скасування панщини на Буковину.Щодо Закарпаття то там рішенням угорського сейму панщина відмінялася з 27 березня 1848р.

 

2 травня

1848 р.

Заснування у Львові “Головної Руської Ради”(ГРР) – першої української політичної організації, яка перебрала на себе роль представника українців перед центральним урядом. Голова - єпископ Г.Яхимович, пізніше священник М.Куземський. Програма - ліквідація феодальних пережитків, скасування станової нерівності, надання українцям права доступу до всіх державних установ, навчання у всіх навчальних закладах рідною мовою, зрівняння у правах духовенства всіх віросповідань, а головне поділити Галичину на 2 адміністративні одиниці: Східну – українську, Західну – польську з окремими адміністраціями. Було утворено відділи ГРР, які займалися освітою, фінансами, селянськими справами тощо. На місцях було створено осередки ГРР (близько 50 місцевих рад, в тому числі 12 окружних). Рада почала формувати загони національної гвардії Австрійці відмовилися задовольняти політичні вимоги ГРР, обмеживши її діяльність культурно-освітніми функціями.

15 травня

1848 р.

Вийшов перший номер першої української газети ”Зоря галицька” у Львові. Редактор А.Павенецький. Ініціатор  видання Головна Руська Рада. У першому номері було надруковано відозву ГРР в якій вперше було заявлено, що українці Галичини і Наддніпрянщини – це єдиний народ.

 

23 травня

1848 р.

Під впливом польської Центральної Ради Народової частина ополяченої української шляхти та інтелігенції, яка не бажала відокремлюватися від вищих верств польського суспільства, утворила власну організацію -Руський собор. Вона мала на меті підпорядкувати український рух польському  і відстоювала незалежність Польщі під верховенством Габсбургів. Почали видавати газету ”Дневник руський” (редактор – І.Вагилевич). Очолював Руський Собор князь Лев Сапіга.

червень

1848 р.

Слов’янський з’їзд у Празі. У роботі з’їзду від Галичини брали участь представники Головної Руської Ради, Центральної Ради Народової і Руського Собору. З’їзд спробував примирити між собою ці три галицькі національні організації. Українці відстоювали ідею поділу Галичини на Східну (українську) і Західну (польську), а поляки – єдину Галичину з польською автономією в складі Австрійської монархії. Було вироблено програмний документ ”Вимоги українців Галичини”, який так і залишився на папері.

липень

1848 р.

Вибори до австрійського парламенту(рейхстагу). Внаслідок революції  1848 українці Галичини і Буковини здобули право  вперше взяти участь у виборах до рейхстагу. В результаті виборів на 96 послів (депутатів) обраних від Галичини  39 були українцями: 27 селян, 9 священників, 3 інтелігенти; від Буковинни з 8 депутатів 5 були українцями (всі - селяни). Українські депутати запропонували парламентові розглянути питання про територіально-національний поділ Галичини про утворення у східній Галичині крайового сейму і уряду. Значного розголосу набув виступ селянина - депутата Івана Капущака (родом із с.Ляховець Станіславського округу) про те, що поміщики немають права на викуп за звільнення селян, бо   ‘‘биті їхніми канчуками спини українських селян то і є їхній викуп’’. Було зібрано 200 тис. підписів на підтримку поділу Галичини, але Австрійський уряд  не виконав цієї вимоги, а в березні  1849 взагалі розпустив парламент.

 

13 вересня

1848 р.

Відкриття у львівському університеті кафедри української мови, яку очолив Я.Головацький.

19 жовтня

1848 р.

Відбувся перший з’їзд діячів української культури і науки – ‘‘Собор руських вчених’’. Учасники з’їзду (119 осіб) підтримали необхідність широкого впровадження в культурне і освітнє життя Західної  України української мови. Українська мова стала мовою навчання в народних школах і як навчальний предмет у гімназіях.

 

25 жовтня

1848 р.

Заснування Головною Руською Радою у Львові культурно-просвітницького товариства «Галицько-Руської Матиці». Основне завдання видання популярних недорогих книг для народу, підручників українською мовою. Перший голова - священник М.Куземський.

 

1-2 листопада

1848 р.

Збройне повстання у Львові, яке організувало Польське демократичне твариство.У відповідь на стрільбу урядових військ по цивільному населенню робітники та студенти звели на вулицях Львова 23 барикади.Відбувалися сутички між військами й повстанцями, в лавах яких вели бої спільно поляки,українці,євреї  та ін. 2 листопада урядові війська протягм 2,5 год. вели артилерійський обстріл міста,було випущено близько 650 снарядів.Було вбито 55 осіб,поранено75.

 У місті почалися пожежі,внаслідок

яких згоріли:будинок університету, цінна університетська бібліотека, театр, політехнічна академія, міська ратуша тощо.О 15-й годині повстанці капітулювали,бо сили були нерівні. 3-го литопада у Львові було запроваджено стан облоги.(10 січня 1849 – всю Галичину було оголошено в стані облоги). Почалися репресії.

 

1 листопада

1848 р.

У Чернівцях відбулися збори представників сільських громад усієї Буковини /з ініціативи Л.Кобилиці/. Учасники зборів виступали проти наміру австрійського уряду адміністративно відокремити  Буковину від Галичини.

 

16 листопада

1848 р.

Депутат рейхстагу Л.Кобилиця у Вижниці на зборах 2600 селян закликав їх до боротьби з панами.Повстання охопило гірські села Вижницького і Сторожинецького округів.Кінний загін Л.Кобилиці вів боротьбу проти урядових військ до літа 1849р. Ватажка повсталих було схоплено в 1850 р, після жорстоких катувань він помер у жовтні 1851р.

 

1848 р.

Відкрито в Коломиї першу в Галичині українську читальню.

 

1849 р.

«Бахівська реакція» (від прізвища мініста внутрішніх справ О.Баха) в Галичині. Після поразки революції, новий імператор Франц-Йосиф (Фердинанд І під тиском реакціонерів, які його вважали занадто ліберальним відрікся від влади) відмовився практично від всіх декларованих в 1848 р. свобод. Було розпущено парламент (березень 1849 р) і скасована Конституція. Для галицьких українців ситуація ускладнювалася ще і тим, що провідником «бахівської політики» у Галичні став поляк намісник граф Агенор Голуховський. Він за час свого 10-літнього правління (1849-1859 рр.) в Галичині звів на нівець майже всі здобутки українців:

- 1851 р. припинила своє існування Головна Руська Рада;

- 1857 р. перестала виходити «Зоря Галицька»;

- 1857 р. українська мова перестала бути обов’язковим предметом для вивчення в гімназіях;

1859 р. спроба перевести українську мову на латинську абетку – так звана «азбучна війна», яка мала на меті прискорити полонізацію українського населення.

1859 р.

Австрія зазнає поразки у війні з італйським королівством П’ємонтом, яке підтримала Франція.І це підштовхнуло імператора до певних реформ. 1860 р. було проголошено Конституцію, згідно з якою всі коронні краї з1861 р. ставали автономними із власними крайовими сеймами, а серед них і Галичина та Буковина.

 

1861 р.

Відкрито залізничну лінію Львів-Перемишль,яка зв’язала Львів із Краковом і Віднем.1866 р. збудовано залізницю Львів-Станіслав-Чернівці; 1873 р. почала працювати залізниця Львів-Тернопіль-Підволочинськ,яка з’єднала Західну Україну з Наддніпрянською.

 

Початок 60-их років 19 ст.

Зародження руху народовців, який був реакцією на поширенння так званого «москвофільства». Москофіли стояли на позиціях великодержавного російського шовінізму, стверджуючи, що від Карпат до Камчатки живе єдиний «руський» народ з єдиною «панруською» мовою і культурою. На їх думку, окремого українського народу не було і нема, а тому заперечували право на існування української мови і писали свої праці «язичієм» - сумішшю російської, української, польської,старослов’янської мов.  Їх ідеологами були – Д.Зубрицький, А.Добрянський. Вони видавали газету «Слово», журнали «Галичанин» і «Лада».На позиції москвофільства перейшов і Яків Головацький, колишній діяч «Руської трійці».В 1867 р. він емігрував до Росії, де обійняв посаду голови Археографічної комісії у Вільні.

Народовці – суспільно політичний рух молодої західноукраїнської інтелігенції, які були прихильниками розвитку на народній основі.Орієнтуючись на український народ вони присвятили себе служінню йому.Представники – Володимир Шашкевич (син М.Шашкевича), Федір Заревич та інші.1862 р. у Львові вони заснували студентську громаду – один із перших осередків українофільства в краї. Було відкрито часописи «Мета», «Вечорниці», «Нива», «Русалка» та народні бібліотеки. Народовство мало багато спільного з українофільством на східно-українських землях.

1864 р.

У Львові товариство «Руська бесіда» (засноване народовцями) на гроші зібрані серед народу, заснувало український професійний театр.

 

1867р.

Внаслідок австро-угорського компромісу (цьому передувала програна Австрією війна Прусії)Австрійська монархія була перетворена на дуалістичну Австро-Угорську. Галичина і Буковина увійшли до складу Австрійської частини держави, а Закарпаття – до Угорської.Нова Конституція Австро-Угорщини 1867 р. декларувала рівноправність усіх народів «всі народи в державі є рівноправні і кожний народ має непорушне право зберігати і плекати свою національність і мову». Але в Галичині де всевладною була польська адміністрація, конституційні права українців часто брутально порушувалися:

- українські посли (депутати) до крайового сейму мали лише 15% місць і тому не могли едиктивно протистояти полонізації краю;     - 1866 р.урядовою мовою всіх установ краю стала польська мова;     - намісником в Галичині обов’язково був поляк;

- у Відні «міністром у справах Галичини» був поляк.

1868 р.

Народовці заснували культурно-освітнє товариство «Просвіта» статут якого чітко фіксував його мету – «Спомагати народну просвіту в напрямках моральнім, матеріальнім і політичнім». Першим головою «Просвіти» був обраний А.Вахнянин, педагог, журналіст, композитор. По всіх повітових містах організовувались філії товариства «Просвіта», які займалися організацією народних читалень та виданням  популярних книжок з різних ділянок народного господарства, шкільних підручників творів красного письменства.

 

1873 р.

Засновано Літературне Товариство  ім. Т.Шевченка у Львові, яке мало мету – сприяти розвитку укркаїнської мови і літератури. Головою став педагог та історик О.Барвінський, палкий противник москвофільства. Товариство виникло з ініціативи надніпрянців О.Кониського, М.Драгоманова, Д.Пильчивика на гроші полтавської поміщиці Єлизавети Милорадович, оскільки розвиток, української культури і мови був значно ускладнений Валуєвським указом 1863 р.Після реорганізації  в 1892 р. воно стало Науковим товариством ім. Т. Шевченка (НТШ). З  1897 р. і по 1913 р. НТШ очолював М.Грушевський. Товариство стало фактично неофіційною українською академією наук, яка складалася з трьох секцій: історико-філософської, філологічної та метематично-природничо-медичної. Діяло до 1939 р. з приходом на Західну Україну радянської влади було закрито. Відновило свою роботу у жовтні 1989 р.

 

1874 р.

Дозволено навчання українською мовою у середніх навчальних закладах. Але для відкриття школи з українською мовою навчання обов’язково вимагалося ухвала крайового сейму, тоді як для відкриття польської – вистачало розпорядження Крайової Шкільної Ради. Тому не дивно, що за 40 років конституційного ряду  в Галичині українцям було дозволено організувати лише 5 державних гімназій: 1867 р. – Львівську, 1887 р. – Перемишлянську, 1892 р. – Коломийську, 1898 р. – Тернопільську, 1905 р. – Станіславівську, тоді як поляки мали 96 гуманістичних і 14 реальних гімназій тощо.

 

1875 р.

Австрійська влада скасувала в Галичині право «пропінації, яке закріпляло за поміщиками монопольний привілей виробляти і продавати горілку і пиво». Ця монополія привела до того, що в галицьких селах працювала широка мережа шинків, що приносили великі прибутки поміщикам (1860 – 5 млн. римських). Згідно обчислення українського вченого В.Навроцького, що працював державним скарбовим комісаром, кожний відкритий шинок відбирав можливість шкільної освіти майже сотні селянських дітей.

1875 р.

Заснування Чернівецького університету з німецькою мовою викладання.

 

1877-1878 рр.

Перший судовий процес проти І.Франка, М.Павлика, О.Терлецького у Львові, що ознаменував появу на політичній арені Галичини нової течії – радикальної. Українські радикали видавали журнали «Громадський друг», «Дзвін», «Молот» (1878), «Світ» (1881 – 1882 рр.), вели пропагандистську роботу серед селян і робітників. Вони  закликали народ до повалення старого експлуататорського ладу шляхом революції, в якій основною рушійною силою мало стати селянство.

 

1870 р.

За редакцією В.Барвінського у Львові починає виходити щоденна українська газета «Діло» (сама назва газети свідчить про її опозицію до москвофільського «Слова»), а з 1883р. літературно науковий журнал «Зоря».

 

1882 р.

Судовий процес проти лідерів москвофілів І.Наумовича, В.Плащанського  та інших звинувачених у державній зраді на користь Росії. Це привело до дискридетації москвофільського руху та його дезорганізації і поступового занепаду.

 

1885 р.

Утворення у Львові першої політичної народовської організації – «Народна Рада». Вона поставила перед собою завдання продовжувати справу  Головної Руської  Ради 1848 р.

 

1885 р.

Письменник Ю.Федькович розпочав видання газети «Буковина».

 

1890 р.

Виникла перша українська політична партія у Львові – «Русько – українська радикальна партія» (РУРП). Лідери І.Франко, М.Павлик, С.Данилович. Партія намагалася поєднати таоретичні положення соціалізму з захистом соціальних інтересів  українських селян та національних прагнень українців Галичини. Радикали приділяли велику увагу вихованню у народних масах національної самосвідомості і єдності всіх частин української нації. Вони першими  стали називати свою партію українською. В 1895 р. на з’їзді було прийняти  важливе доповнення  до програми партії: «…Здійснення усіх її  соціалістичних  ідеалі можливе при повнійполітичній самостійності українського народу».

1890-1899 рр.

Політика «Нової ери» у стосунках  народовців з австрійським урядом та поляками в Галичині. Щоб  заспокоїти українців  австрійський уряд  пішов на поступки українцям і одночасно натиснув на поляків, щоб вони  сіли за стіл переговорів та проводили більш помірковану політику в Галичині. З українського боку  переговори вели О.Барвінський та В.Антонович. Внаслідок політики нової ери було відкрито гімназію в Коломиї, та кафедру історії східних слов’ян у Львівському університеті, куди було запрошено М.Грушевського з Києва та ін.Але невдовзі (1894) ця політика зазнала краху.

 

1894 р.

Створення в Галичині перших руханково – спортивних товариств Сокіл”. Першим головою був інженер В.Нагірний,потім педагог І.Боберський.Поступово товариство розширило свою діяльніть на всю Галичину.

 

1895 р.

Вперше в українській політичній думці Юліан Бачинський висунув і аргументував ідею незалежності України, у праці ”Ukraina irredentna” (”Україна уярмлена”) надрукованій у львівському журналі ”Життє і слово”.

 

1896 р.

Після краху політики “нової ери”,частина народовців на чолі з О.Барвінським разом з галицьким митрополитом УГКЦ С.Сембратовичем заснували партію клерикального спрямування - Русько-український християнський союз.

 

1899 р.

Частина народовців, невдоволена політикою компромісів своїх однопартійців та ліве крило РУРП заснували Українську націонал-демократичну  партію (УНДП). Лідери - І.Франко, К.Левицький, М.Грушевський. Керівний орган - Народний Комітет,- закликав боротися за незалежну, соборну Україну, а також зміцнювати почуття єдності із українцями Наддніпрянської України. Швидко стала найчисленнішою партією у Західній Україні.

 

1898 р.

Вихід у світ першого тому «Історії України-Руси» М.Грушевського.

 

1899 р.

Створення в Галичині Української соціал-демократичної партії (УСДП). Лідери - М.Ганкевич, С.Вітик, Ю.Бачинський. Прагнули досягти соціалізму через реформи.Виступали із захистом класових інтересів робітників, за легальні парламентські засоби боротьби. Партія була нечисельною.

 

Др. пол. 19 ст.

поч. 20 ст.

Масова еміграція західноукраїнського населення до інших країн (Америка, Канада, Бразилія та ін). Масова еміграція до США була започаткована 1877р виїздом групи селян Закарпаття до шахт Пенсильванії. До 1914р. в США зосередилось біля 700 тис. емігрантів-українців. 1891р розпочалася еміграція до Канади (двоє селян І.Пилипів та В.Єлиняк із с.Небилів на Станіславщині, першими прибули до Канади). До 1914р кількість укранців, що емігрували до Канади зросла до 170 тис. чол, а 1897р – до Аргентини.

 

1900 р.

В селі Завалля Снятинського повіту засновано перший гурток руханково-протипожежного товариства «Січ».Її засновник адвокат-К.Трильовський. Ця молодіжна організація поширила діяльність на всю Галичину. Організація приділяла велику увагу вихованню молоді на українських традиціях культури, освіти, військової справи. 1912р було утворено Український Січовий Союз для керівництва локальними організаціями.

 

Січень 1907 р.

Арешт 99 студентів-українців Львівського університету («справа 100»), які страйкували із вимогою утворення  окремого українського університету (вперше в 1899р студенти-українці  провели свій з’їзд на якому утворення українського університету було головним питанням). Заарештовані студенти оголосили безстрокову голодівку і суд випустив їх 27 лютого на волю, відклавши розгляд справи на пізніше.

 

Квітень 1908р.

Студент Львівського університету Мирослав Січинський, протестуючи проти колонізаторської політики поляків, вбив з револьвера губернатора Галичини графа Потоцького, за що був засуджений до смертної кари, заміненої під тиском громадськості на 20 років ув’язнення.Січинському вдалося втекти із в’язниці м.Станіславова і емігрувати до США.

 

Липень 1910 р.

У конфронтації студентів-пояків з студентами-українцями вбито лідера української судентської громади Адама Коцка.

 

1911 р.

Учні львівських середніх шкіл,щоб проводити військове навчання створили таємне товариство «Пласт».

 

1913 р.

Клопотаннями митрополита Андрея Шептицького(очолив УГКЦ в 1900 р. відкрито у Львові Український Національний Музей.

 

28 червня

1914 р.

У Львові відбувся Шевченківський здвиг (на честь 100-річчя з дня народження Т.Шевченка) – масовий огляд формувань ”Січі”, ”Сокола”, ”Пласту” та ін. організацій, які морально та фізично готували юнацтво до майбутніх битв за відродження української держави.

 

1 липня

1914 р.

Створення у Львові Головної Української Ради (ГУР) -міжпартійного блоку РУРП, УСДП та УНДП. Голова – К.Левицький: 3 серпня зі сторінок  газети ”Діло”. ГУР звернулася до населення з маніфестом. У ньому заявлялося, що Росія є ”історичним ворогом України” і війна “кличе український  нарід стати однодушно проти царської імперії… Нехай на руїнах царськох імперії зійде сонце вільної України”.

 

4 серпня

1914 р.

Соціалісти-емігранти із Наддніпрянщини - В.Дорошенко,  Д.Донцов,А.Жук, О.Скоропис-Йолтуховський та інші утворили у Львові позапартійну організацію – «Союз визволення України» (СВУ). Вони надрукували відозву ”до українського народу в Росії”, в якій виступали за поразку Росії у війні, а австрійська та німецька армія допоможе нам ”розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветься імперією царя”. Тоді ж було опубліковано звернення: ”До громадської думки Європи”, в якому СВУ доводив, що незалежна Україна могла б слугувати твердинею  Європи проти експансії Росії. З наближенням російських військ до Львова, СВУ переніс свою діяльність до Відня.

 

Серпень

1914 р.

Утворення легіону Українських Січових Стрільців. ГУР створила Центральну Бойову Управу,яка звернулася до Австро-Угорщини з проханням дозволити сформувати українське військове формування.Невдовзі згоду було отримано.Усього до УСС зголосилося 28 тис.чол.,але уряд обмежив чисельність легіону до 2 тис.,згодом збільшив до 2,5 тис.Рішенням Бойової управи командиром було призначено директора Рогатинської приватної української гімназії М.Галущинського,а потім Г.Коссака.3 вересня бійці УСС прийняли присягу у Стрию(Львів був уже окупований) і відбули на докомплектування на Закарпаття.

Серпень-вересень

1914 р.

Галицька битва, внаслідок якої російські війська зайняли всю Східну Галичину, частину Західної (вийшли на р.Віслока, яка за 80 км від Кракова) і майже всю Буковину. Австрійська армія втратила 400 тис. чол. в тому числі 100 тис. полонених. Після захоплення західноукраїнських земель російською армією, на них було влаштовано генерал-губернаторство на чолі з графом Бобринським. За наказом царського уряду було закрито всі українські культурні установи, заборонено українські газети, журнали.Багато людей було заарештовано, в тому числі і митрополит А.Шептицький. Така відкрита шовіністична політика окупаційної влади в Галичині шокувала широкі кола демократичної громадськості як в Україні так і в Росії.

 

Травень 1915р.

Створення у Відні Загальної Української Ради (ЗУР) в результаті об’єднання ГУР (25 осіб) та СВУ (3 особи) та представників із Буковини (6 осіб). Голова – К.Левицький. Мета – боротьба за надання самостійності українським землям, як окремого краю в складі Австро-Угорщини.

 

Весна-літо

1915 р.

Відступ російських військ із Галичини і Польщі внаслідок контрнаступу німецьких та австрійських військ. З 22 березня по 3 травня тривала битва легіону УСС за гору Маківка, яка була ключовим пунктом оборони австрійської Південної армії. У цій битві січовики проявили мужність і героїзм, 42 воїни загинули. Українська громадськість високо оцінила цей подвиг галицького стрілецтва.

Червень-вересень

1916р.

Брусиловський прорив” російської армії,внаслідок якого вона зайняла всю Південну Галичину та Буковину.Австрійська армія втратила півмільйона солдат і офіцерів.133 старшин і стрільців УСС полягли на пагорбах Лисоні біля Бережан.Нині на Лисоні височить Хрест скорботи і слави в пам’ять про героїзм і болючі втрати УСС.

5 листопада

1916р.

Проголошення Німеччиною та Австро-Угорщиною самостійності польського королівства,з польських земель російської імперії.Плани українців Галичини домогтися поділу краю на східну і західну частини рухнули.Це завдало удару по українському рухові,оскільки Галичина підпадала під польський вплив.Для українців це означало неможливість створення власної держави.

 

Листопад

1916 р.

Криза національного руху на західноукраїнських землях.На знак протесту проти політики Австро-Угорщини ЗУР на чолі з К.Левицьким склала свої повноваження, а керівництво національним рухом перейшло до Є.Петрушевича.