Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Розділ 15. Україна у 1991-2005 рр.

Україна у 1991-1994 рр.

Політичне будівництво. Головним завданням відродженої Української держави було створення дієвої системи органів законодавчої, виконавчої та судової влади та розроблення національного законодавства. Більшість з цих завдань вдалося виконати вже у перші роки відродження незалежності України.

24 серпня прийнято Закон “Про військові формування в Україні”, за яким всі воєнізовані структури, розміщені в Україні, підпорядковувалися Верховній Раді України. Остаточного юридичного завершення формування національних збройних сил набуло після прийняття 6 грудня 1991 р. Закону “Про збройні сили України”.

8 жовтня 1991 р. прийнято Закон “Про громадянство України”.

4 листопада 1991 р. прийнято Закон “Про державний кордон України”, за яким проголошувалася недоторканність кордонів та порядок їх охорони і перетину. Створювалися прикордонні війська.

15 січня 1992 р. — затверджено музику до Державного гімну. 28 січня 1992 р. — затверджено Державний прапор, а 19 лютого 1992 р. прийнято постанову про малий Державний герб, головним елементом якого став тризуб. Таким чином, Україна набула всі державні атрибути.

25 березня 1992 р. створено Службу безпеки України.

До 1993 р. формування виконавчої, законодавчої та судової гілок влади всіх рівнів було в основному завершено. Проте досить складною залишалася ситуація зі створення нової правової бази — нові закони співіснували зі старими, радянськими. Буксувало прийняття нової Конституції. Не менш складною була і соціально-економічна ситуація в країні.

Економічні зміни. Основними завданнями в економіці були: її роздержавлення, сприяння розвитку різних форм господарювання та конкуренції, залучення іноземних інвестицій, приватизація. Треба було також сформувати власну національну економіку та подолати залежність від Росії.

Першим кроком на цьому шляху стало запровадження 10 січня 1992 р. купонів багаторазового використання, які перебували в обігу до серпня 1996 р., виконуючи функцію замінника повноцінної грошової одиниці. В середині 1992 р. Україна вийшла з рубльової зони.

З’явились такі новації, як приватні підприємства різних типів та приватна торгівля, яка на середину 1990-х років практично витіснила державну. Всі форми власності були визнані рівноправними.

Проте перехідний стан економіки, неготовність керівників та простих працівників до нових умов господарювання, відсутність матеріальної бази та валютних резервів, які залишились у Росії, викликали на початку 1990-х років економічну кризу, яка, у принципі, була продовженням кризи, що переживав СРСР в останні роки свого існування. Після розпаду СРСР Україні дісталось у спадщину 35 % ВПК СРСР, застарілість устаткування становила 50 %. Негативом була також незавершеність виробничих циклів у більшості галузей промисловості. Відбулось різке падіння промислового виробництва, була закрита більшість промислових підприємств. Звичним явищем стало безробіття. Лише впродовж 1994 р. більш ніж на чверть зменшилося промислове виробництво в Україні. На стільки ж упав і загальнодержавний доход.

У сільському господарстві давалися взнаки еродованість ґрунтів та їх заболочення внаслідок меліоративних робіт, застарілість і недостатність сільськогосподарської техніки. Україна виявилася нездатною забезпечити себе навіть сільськогосподарською продукцією (у 1994 р. було зібрано лише 33 млн т зернових), оскільки колгоспна система розвалювалась, а нового способу господарювання на селі не було створено. Продовжувала зменшуватися кількість сільського населення та прискорився процес його старіння. На споживчому ринку домінували імпортні товари.

Значною проблемою розвитку економіки була залежність від російських енергоносіїв, а також необхідність встановлювати нові економічні зв’язки та звикати до нових економічних реалій. Усе це спричиняло стрімке зростання цін, зниження реальної купівельної спроможності населення, гіперінфляцію і як наслідок — зниження життєвого рівня населення України, а отже — зростання невдоволення владою.

Зовнішня політика. Одразу ж після проголошення незалежності України та її закріплення всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. почалось визнання нашої держави на міжнародній політичній арені. 2 грудня 1991 р. незалежність України визнали Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Литва та Латвія, 5 грудня — Росія, Аргентина, Болгарія, Болівія та Хорватія, а 25 грудня — США. До кінця 1992 р. Україну визнало ще 64 держави. Таким чином, Україна стала повноправним суб’єктом міжнародної політики. До середини 1990-х років з більшістю країн світу Україна встановила дипломатичні відносини. В Україні були відкриті дипломатичні посольства понад 100 країн, водночас Україна створила власну систему посольств, представництв і консульств за кордоном.

Основними принципами зовнішньої політики визначено: позаблоковість, без’ядерність, добросусідство, багатовекторність. Хоча останній принцип був фактично заперечений визначенням двох країн (Росії та США) як стратегічних партнерів.

Першим кроком України на міжнародній арені було визначення відносин з колишніми радянськими республіками та долі СРСР. На нараді 7-8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі президент України Л. Кравчук, президент Росії Б. Єльцин та Голова ВР Республіки Білорусь С. Шушкевич підтвердили припинення існування СРСР та підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті декларацію про створення СНД підписали керівники України, Російської Федерації, Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану та Туркменістану.

30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з безпеки та співробітництва в Європі. Цього ж року вона стала членом Чорноморського економічного співробітництва, членом Світового банку з реконструкції та розвитку і членом Міжнародного валютного фонду. Крім того, незалежна Україна отримала у спадок від УРСР постійне членство в ООН та її структурних підрозділах.

14 січня 1994 р. Україна, США та Росія уклали угоду про вивезення стратегічної ядерної зброї з території України, що сприяло зростанню іміджу України на міжнародній арені.

8 лютого 1994 р. Україна почала співпрацювати з НАТО за програмою “Партнерство заради миру”.

23 березня 1994 р. в Брюсселі між Україною та Євросоюзом укладено договір про партнерство та співробітництво.

Таким чином, на 1994 р. Україна досягла визнання на міжнародній арені як незалежна держава і повноправний суб’єкт міжнародних відносин і почала реалізацію головних завдань своєї зовнішньої політики.

Події 1994 р. Під тиском масового зростання невдоволення населення різким погіршенням свого становища ВР України 17 червня 1993 р. прийняла Постанову “Про проведення всеукраїнського референдуму щодо довіри (недовіри) Президенту та ВР України”. Навесні 1994 р. відбулись вибори до ВР України, на яких особливо багато голосів отримали ліві партії (КПУ, СелПУ та СПУ), а лідер соціалістів О. Мороз став головою нового складу ВР України. 26 червня 1994 р. відбулись також позачергові вибори Президента України, у яких на цю посаду претендувало 7 осіб (Л. Кравчук, Л. Кучма, О. Мороз, В. Лановий, В. Бабич, І. Плющ, П. Таланчук). Жодний з кандидатів не зміг набрати понад 50 % голосів виборців, і тому 10 липня відбувся другий тур виборів, на якому переміг Л. Кучма.