Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Розділ 14. Україна у 1985-1991 рр.

Економічна та екологічна криза

На середину 1980-х років економічна криза стала очевидною для більшості населення. Проводились необхідні ринкові реформи. Але вони були несумісні з радянською економічною моделлю. Ускладнювалось “оздоровлення економіки” (як тоді модно було висловлюватись) диспропорцією її розвитку. Так в Україні 2/3 промислового сектора економіки становила важка промисловість, третина наукового потенціалу республіки працювала на ВПК. Постійно падав національний доход на душу населення (з 1970 р. по 1989 р. — на 10 %). Причому, якщо у 1990 р. він зменшився на 4 %, то у 1991 р. — на 13 %.

Щоб якось нормалізувати ситуацію, нове радянське керівництво, яке у 1985 р. очолив М. Горбачов, вирішило вдатися до радикальних заходів.

На квітневому (1985) пленумі ЦК КПРС М. Горбачов проголосив курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР. Складовими цього “прискорення” були: використання досягнень НТР в усіх галузях економіки, стимулювання праці робітників, удосконалення планування та зміцнення дисципліни. На XXVII з’їзді КПРС (лютий 1986 р.) було затверджено програму “Основні напрямки економічного і соціального розвитку СРСР на 1986-1990 рр. і на період до 2000 року”. Програма передбачала подальший розвиток “прискорення” в економіці шляхом підвищення у 2-2,5 раза продуктивності праці та проведення технічного переозброєння і структурної перебудови економіки.

30 червня 1987 р. ВР СРСР прийняла Закон “Про державне підприємство”, за яким підприємства дістали самостійність у плануванні виробничої діяльності, в укладенні договорів зі своїми постачальниками та споживачами. Водночас створювалася система державного приймання готової продукції, аби підвищити її якість. Перебудова управління економікою привела до скорочення управлінського апарату на 80 тис. осіб, що дало можливість зекономити 227 млн крб та передати окремі управлінські функції в економіці місцевим органам, що посилило економічну самостійність України.

Спочатку ці заходи дали помітну віддачу. У 1985-1986 рр. темпи приросту промислової продукції в Україні зросли з 3,5 % до 4,3 %, а в сільському господарстві приріст становив 3,5 % проти 0,5 % на початку 1980-х років.

Проте керівники на місцях всіляко перешкоджали впровадженню реформ, переслідували новаторів. Впровадження нововведень часто обмежувалося самими обговореннями. І головне, радянська економічна модель не могла співіснувати з ринковою економікою, а лише перехід до останньої був єдино можливим порятунком від економічної кризи.

Як наслідок, на кінець 1980-х років 3/4 промислової продукції України не відповідало світовим стандартам, практично вся техніка, що вироблялася, була застарілих зразків, близько половини підприємств стали нерентабельними. Понад 90 % підприємств перебували у загальносоюзному підпорядкуванні. Україна залишалась сировинною базою СРСР. З 1988 р. припинився позитивний ефект від економічних реформ, а з 1990 р. почався різкий спад промислового виробництва.

Нерентабельним (внаслідок низьких закупівельних цін та непродуманої політики) стало і сільське господарство, хоча і в цій галузі робилися спроби реформ. Так, дозволялось створення фермерських господарств. Але і тут на заваді стали вищезгадані причини (опір місцевого керівництва, дріб’язкова регламентація, підміна конкретних справ пустопорожніми розмовами тощо). Не було правової бази для придбання землі у приватну власність, особи, які бажали стати фермерами, не могли отримати гроші на ведення господарства, у психології селян фермер сприймався як експлуататор. На середину 1991 р. в Україні виникло лише 2 тис. фермерських господарств, у яких працювало 5 тис. осіб.

Загальне погіршення економічної ситуації змусило республіканське керівництво запровадити з 1 листопада 1990 р. продаж продовольчих та промислових товарів за картками споживача з купонами. 2 квітня 1991 р. удвічі підвищили роздрібні ціни, а загалом упродовж 1991 р. ціни зросли (порівняно з їх рівнем у 1990 р.) у 8 разів, що призвело до різкого погіршення життя населення.

Економічна криза тісно пов’язана з кризою екологічною. В Україні, яка становила менше 3 % території СРСР, було розміщено 25 % всього індустріального потенціалу Союзу. Вона приймала на себе також чверть загальносоюзного обсягу забруднення від промислових підприємств. Характерними і поширеними явищами були ерозія та захімізація ґрунтів, практично всі промислові підприємства давали шкідливі викиди в довкілля. Штучні моря порушили природний баланс і призвели до обміління Дніпра.

Найбільшою екологічною катастрофою була аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 р. Кількість постраждалих становила 3,2 млн осіб (з них 1,2 млн — діти), матеріальні втрати — 120-130 млрд доларів. Із зони радіоактивного забруднення було відселено близько 2 млн осіб. З господарського обороту вилучено близько 200 тис. га земель. Навколо Чорнобиля утворено 30-кілометрову зону відчуження, на якій заборонено проживання та ведення господарства. Колосальні кошти довелось витрачати на захисні роботи навколо ЧАЕС та забезпечення постраждалих внаслідок аварії.