Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Сільське господарство

У 1960-х роках проводились реформи і в аграрному секторі. Вже на Пленумі ЦК КПРС у березні 1965 р. порушено питання “Про невідкладні заходи щодо подальшого розвитку сільського господарства”. Наслідком цього обговорення стало встановлення твердого плану закупівлі зерна на шість років, вводилась доплата за надплановий продаж, передбачалось збільшити капіталовкладення у сільське господарство. Але тут повністю перемогла орієнтація на екстенсивні методи господарювання. Масово проводилося розорювання земель. Це прискорювало ерозію ґрунтів (на середину 1980-х років в Україні було 18 млн га еродованих земель), а зловживання добривами призвело до повної захімізації ще 2 млн га земель. Надзвичайно непродуманою виявилась і меліоративна кампанія. На штучно зрошуваних землях господарювання було збитковим (кожний зрошувальний гектар давав щороку збитків на 60 крб). Осушення боліт на півночі України, на яке було витрачено понад 1 млрд крб, також не дало можливості збільшити там рівень сільськогосподарського виробництва, натомість прискорилась заболочуваність територій Полісся, відбувалось обміління річок. Значні території втратило сільське господарство України також внаслідок прискореного промислового будівництва. Непоправної шкоди завдано сільському господарству створенням каскаду штучних морів на Дніпрі, внаслідок чого було затоплено понад 1 млн га найродючіших земель. Крім того, всі вищезгадані перетворення призвели до порушення екологічного балансу, зміни кліматичних умов, що позначилося не лише на сільському господарстві, а й на умовах життя населення. Не сприяла розвитку аграрного сектора і чергова кампанія з укрупнення колгоспів у 1965-1970 рр. В ході цієї кампанії чимало сіл були визнані “неперспективними”. По суті, це означало приречення на поступове їх зникнення. Посилився відтік населення із сіл до міст. Якщо на середину 1950-х років на селі проживало 50 % всього населення України, то у 1985 р. — 32 %.

Як наслідок такої політики, темпи виробництва у сільському господарстві постійно падали. У 1960-1970 рр. вони становили 4,5 % в середньому щороку. Впродовж 1970-х років вони зменшилися до 1,5 %, а в першій половині 1980-х — до 0,5 %.

Але навіть за такого стану сільське господарство України було спроможне забезпечити внутрішні потреби республіки. В цей період вона давала понад 23 % загальносоюзного виробництва сільськогосподарської продукції, при тому що на її території проживало 19 % населення СРСР. Україна посідала перше місце у світі за кількістю вирощування цукрових буряків і третє місце у світі за кількістю збору зернових. Але проблема полягала в тому, що більшість сільськогосподарської продукції забирав центр.