Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Розділ 12. Україна у 1953-1964 рр.

Смерть Сталіна. Зміна партійного керівництва 

5 березня 1953 р. помер Сталін, а вже в ніч з 5 на 6 березня було сформовано керівний орган країни, в якому ключовими постатями були Г. Маленков (голова Ради Міністрів СРСР), Л. Берія (очолив МВС та МДБ) та М. Хрущов (секретар ЦК КПРС — у 1952 р. ВКП(б) перейменовано на КПРС). Кожен з цієї трійки прагнув до верховної влади. Спочатку спробу стати одноосібним правителем зробив Л. Берія, але 26 червня 1953 р. його заарештували та невдовзі стратили. Цю акцію очолив Хрущов, який у вересні 1953 р. став першим секретарем ЦК КПРС і почав сам перебирати владу у свої руки. Вже у 1955 р. він змусив Маленкова піти у відставку. Спроба групи вищих партійних функціонерів (В. Молотов, Л. Каганович, Д. Шепилов) усунути його від влади була викрита в червні 1957 р. і призвела до їх усунення з посад. Хрущов став одноосібним правителем СРСР.

Ця боротьба позначилась і на Україні. Вже у червні 1953 р. було проведено чистку керівництва республіки від прибічників Берії. Хрущов також почав проводити у вище партійне керівництво СРСР вихідців з України (Підгорний, Кириченко, Брежнєв), яких вважав головною своєю опорною базою. У червні 1953-грудні 1957 р. першим секретарем ЦК КПУ був О. Кириченко, а після його призначення секретарем ЦК КПРС цю посаду зайняв М. Підгорний, а з 1963 р. — П. Шелест. Зросла питома вага українців у самій КПУ та в її керівних органах.

Адміністративно-територіальні зміни. У відповідь на звернення Президії ВР РРФСР до Президії ВР УРСР з питання передачі Кримської області до складу УРСР, ВР УРСР 13 лютого 1954 р. прийняла постанову просити про це Президію ВР СРСР. 19 лютого 1954 р. Президія ВР СРСР прийняла Указ “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР”. Так відбулось остаточне оформлення України в її сучасних кордонах. 

Десталінізація

Політика Хрущова була позначена лібералізацією внутрішнього життя країни, і тому дістала назву “хрущовська відлига”. Почався процес десталінізації, головними ознаками якого були виправдання несправедливо репресованих та критика культу особи Сталіна.

Прискоренню реабілітаційного процесу сприяла Постанова Президії ВР СРСР (вересень 1953 р.), якою Верховний Суд СРСР отримав право за протестами Генерального прокурора переглядати рішення колишніх колегій ОДПУ, трійок НКВС та “особливих нарад” при НКВС-МВС-МДБ СРСР. Відповідно до цієї постанови були створені центральні та місцеві комісії, які займалися реабілітаційною діяльністю. В Україні діяло 26 таких комісій, які звільнили впродовж 1954 — початку 1956 р. 15 тис. ув’язнених, з яких 1801 особа повністю реабілітована.

13 березня 1954 р. було прийнято постанову Президії ВР СРСР, згідно з якою зі складу МВС в окремий орган виокремлювали КДБ. МВС та КДБ позбавлялися судових функцій. 1 вересня 1954 р. ліквідовано Особливу нараду при МВС СРСР, яка була своєрідним військовим трибуналом.

14-25 лютого 1956 р. в Москві відбувся XX з’їзд КПРС. На ньому в ніч з 24 на 25 лютого на закритому засіданні з критикою та викриттям культу особи Сталіна виступив М. Хрущов. Він звинуватив у всіх прорахунках радянської системи Сталіна. Розповів про знищення ним опозиції та просто невинних людей, про масові депортації, про чистки партії. Водночас Хрущов не торкнувся суті та витоків сталінізму із самої комуністичної моделі, що сформувалась у СРСР. Недоліком було й те, що цей виступ був закритим і основні його матеріали лишилися невідомими для загалу. А проте XX з’їзд КПРС прискорив процес десталінізації. На XX з’їзді було, зокрема, реабілітовано С. Косіора, П. Постишева, Ю. Коцюбинського, Й. Якіра, В. Затонського, П. Любченка. На кінець 1950-х років органами КДБ та прокуратури республіки були переглянуті справи майже 5,5 млн осіб, з яких 58 % було реабілітовано.

Проте з початку 1960-х років “відлига” почала згортатись. Замість культу особи Сталіна формувався культ Хрущова. Тривала боротьба з опозицією. В Україні за 1954-1959 рр. за “анти-радянську діяльність” було притягнуто до судового розгляду 3,5 тис. осіб. У новому Кримінальному кодексі УРСР, прийнятому у 1961 р., існувала ст. 62 “Антирадянська агітація і пропаганда”. У 1961 р. було репресовано групу львівських юристів (Л. Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які збиралися агітувати за конституційний вихід України зі складу СРСР. Цього ж року у Львові була викрита молодіжна підпільна організація “Український національний центр”, керівника якої було розстріляно, а інших членів ув’язнили. При цьому Хрущов заявив на XXI з’їзді КПРС у січні 1959 р., що в СРСР немає фактів судової відповідальності за політичні злочини.