Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Участь України у роботі міжнародних організацій

За радянської влади вся зовнішньополітична діяльність України функціонувала під диктовку Москви і була лише прикриттям її колоніального статусу. Входження УРСР до різних міжнародних організацій у повоєнний період було продиктоване прагненням Сталіна збільшити вплив СРСР у цих структурах. Він, зокрема, хотів, аби кожна радянська республіка отримала місце в ООН. З огляду на це в негайному порядку в УРСР були створені ознаки державності (прапор, герб, у 1946 р. РНК УРСР перетворили на Раду Міністрів УРСР, утворено 25 міністерств, підпорядкованих уряду республіки, зокрема і Міністерство закордонних справ). Усі ці кроки нічого не давали Україні в плані реальної незалежності, але принаймні нагадували на міжнародній арені про існування такої країни, як Україна, була створена власна дипломатична школа, набувався досвід діяльності на міжнародній арені.

У 1945 р. УРСР стала однією з країн-засновниць ООН. Першим віце-головою Підготовчої комісії ООН з розроблення порядку роботи першої сесії Генеральної Асамблеї ООН був народний комісар закордонних справ УРСР Д. Мануїльський. Він же став головою Першого комітету (з політичних питань і безпеки) першої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Україна стала членом Статистичної комісії, Комісії з прав людини, Комітету у справах біженців і переміщених осіб та інших структурних підрозділів ООН, а в 1948 р. була обрана як непостійний член до Ради безпеки ООН.

До 1950 р. Україна стала членом 12 міжнародних організацій, а в 1951-1958 рр. набула членства ще у 16 міжнародних організаціях та їх органах. Зокрема, у 1948 р. Україна стала ініціатором створення Всесвітньої організації охорони здоров’я. У 1948 р. вступила до Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої метеорологічної організації, Міжнародного союзу електрозв’язку тощо. Україна також взяла участь у Паризькій мирній конференції, на якій були підписані мирні договори з колишніми союзниками Німеччини. У 1948 р. Україна брала участь у підготовці та підписанні Дунайської конвенції про судноплавство на Дунаї.

У перше повоєнне десятиліття було підписано ряд міжнародних договорів, які остаточно визначили кордони України.

29 червня 1945 р. в Москві укладено радянсько-чехословацький договір, за яким до УРСР відходило Закарпаття. 21 січня 1946 р. створено Закарпатську область УРСР.

16 серпня 1945 р. укладено радянсько-польський договір, за яким Польща визнала приєднання Західної України до УРСР і встановлення радянсько-польського кордону вздовж Західного Бугу і на схід від Сяну.

У лютому 1947 р. підписано радянсько-румунський договір, за яким Румунія відмовилась від своїх претензій на Буковину, а також визначено морський кордон і визнано належність о. Зміїного до УРСР.

Зі становищем українців на міжнародній арені у перші повоєнні роки пов’язана ще одна подія. 9 вересня 1944 р. голова РНК УРСР Хрущов та голова Польського комітету національного визволення підписали угоду про взаємну евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польського населення з території УРСР до Польщі. У 1944-1946 рр. до Польщі були переселені 800 тис. поляків, а до УРСР — 500 тис. українців. Але на території Польщі залишилось ще понад 150 тис. українців. Тоді 29 березня 1947 р. політбюро ЦК ПОРП під головуванням Гомулки ухвалило рішення про насильницьку депортацію українського населення у Західні та Північні райони Польщі з обов’язковим розпорошенням серед польського населення. Ця акція, яка дістала назву “операція Вісла”, була проведена у квітні-травні 1947 р.