Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства

Культура Київської Русі характеризувалася стрімким розвитком і контекстуальністю із загальноєвропейським культурним процесом. Характерною рисою розвитку культури Київської Русі було те, що вона розвивалася на стикові трьох культурних світів — східного (кочівники та мусульманська культура), візантійського та західноєвропейського — і тому увібрала риси всіх цих культур.

Освіта. Важливий елемент духовної культури та її база. Перша школа в Київській Русі, відома нам із літописів, була заснована Володимиром І у Києві в 988 р. Школи засновував також Ярослав Мудрий та інші князі. У цих школах хлопчиків навчали письму, розтлумачували їм арифметику, тут вони осягали ази богослов’я, історії, риторики. Онука Ярослава Мудрого Янка Всеволодівна у 1086 р. заснувала першу школу для дівчат, у якій навчали грамоті, співам, шиттю та іншому рукоділлю. Існувало приватне навчання. Освіту можна було здобути також за кордоном.

Література. Наукові знання. Значну роль у поширенні знань відігравали перекладні твори закордонних, переважно античних та візантійських авторів. Ярослав Мудрий створив першу на Русі бібліотеку. Вона нараховувала близько 500 книг. Великі бібліотеки існували також у Новгороді, Галичі та деяких інших містах Київської Русі.

Однією з найдавніших книг, створених у Київській Русі і яка збереглася донині, було Остромирове Євангеліє (1056-1057). Це богослужебна книга, що має багате оздоблення орнаментом, заставками та мініатюрами. Назва цієї книги походить від імені її замовника — новгородського посадника Остромира.

Від XI ст. збереглося ще чотири книги релігійного змісту: службові мінеї 1095 р., 1096 р., 1097 р., Архангельське євангеліє 1092 р. та дві світські книги — “Ізборники” 1073 і 1076 рр. Останні були збірками етичних та моральних норм, повчальних статей тощо, зібраних на замовлення київського князя Святослава. Серед книг, створених у XII ст., особливо вирізняється багато оздоблене Мстиславове Євангеліє (1115).

На Русі почали творити і власну релігійну літературу. До перших таких творів належали “Сказання про Бориса і Гліба”, що було написане у середині XI ст. і включене до складу “Повісті минулих літ”, “Повчання до братії” новгородського єпископа Луки Жидяти того ж періоду та “Києво-Печерський Патерик” — збірка агіографічного характеру, створена у Києво-Печерській лаврі наприкінці XII — на початку XIII ст., і “Послання пресвітеру Фомі”, написане в середині XII ст. київським митрополитом Климентом Смолятичем.

У добу Київської Русі було також започатковано літописну традицію. З-поміж давньоруських літописів вирізняють “Повість минулих літ”, “Київський літопис” XII ст. та “Галицько-Волинський літопис”XIII ст., які дійшли до нас у пізніших редакціях (Лаврентіївський список 1377 р. та Іпатіївський список 1440-х рр.). Саме в Київському літописі під 1187 р. і 1189 р. вперше вживається назва “Україна” для позначення порубіжних земель (в першому випадку Переяславського князівства, у другому — Галицького).

З літописів відомим є розвиток медицини на Русі, зокрема згадуються хірургічні операції та імена найвизначніших лікарів (Агапіт, Микола Святоша, Пімен, Даміан та ін.). Ігумен Києво-Печерської лаври Феодосій у другій половині XI ст. заснував першу на Русі лікарню, а чернець Микола Святоша — Микільський шпитальний монастир. Княжна Євпраксія Мстиславівна написала перший медичний трактат “Мазі”.

Ігумен із Чернігівщини Даниїл, що на початку XII ст. відвідав Палестину, започаткував географічну науку в Україні. Його подорожні нотатки (“Ходіння”) містять докладний опис кліматичних умов, тваринного та рослинного світу країн, які він відвідав.

Вітчизняна політична та філософська думка були представлені творами митрополитів Іларіона та Климента Смолятича, київського князя Володимира Мономаха, Даниїла Заточника. Так, київський митрополит Іларіон (перший на цій посаді українець) у “Слові про закон і благодать” виступив із прославленням Русі та великокнязівської влади. Ця ідея була продовжена і Володимиром Мономахом (“Повчання дітям”), але останній, відповідно до нових політичних реалій, акцентував увагу на проблемах єдності Русі, на слідуванні християнським принципам, пом’якшанні феодального визиску населення тощо. Засудженню міжусобної боротьби було присвячено “Повчання про сліпця та хромця” єпископа Кирила Туровського (друга половина XII ст.). Політичні та соціальні інтереси окремих верств населення, а не лише центральної влади, були зафіксовані у “Слові Даниїла Заточника” (друга половина XII ст.) та “Молінні Даниїла Заточника” (початок XIII ст.).

Загалом від часів Київської Русі збереглися 192 рукописи. До праць, які не дійшли до нас в оригіналі, але відомі у пізніших списках, належать “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона (середина XI ст.), “Повчання дітям Володимира Мономаха” (початок XII ст.), “Ходіння ігумена Даниїла” (початок XII ст.), “Києво-Печерський патерик” (кінець XII — початок XIII ст.), “Слово о полку Ігоревім” (1180-ті рр.) та ін.

Фольклор. Усна народна творчість Київської Русі була представлена обрядовими піснями (колядки, щедрівки, купальські, плачевні та обжинкові пісні), замовляннями, закляттями і являла собою дохристиянську, язичницьку традицію, яка поєдналась із християнством. Особливо відомими є давньоруські билини. У своїй сюжетній основі билини мали історичну основу (князівські чвари, боротьба з кочовиками, згадка конкретних історичних осіб та подій), яка поступово доповнювалась народною уявою.

Архітектура. Прийняття християнства у поєднанні з політичним зміцненням Київської Русі започаткувало кам’яне будівництво — насамперед будівництво культових споруд. Наприкінці X ст., за часів Володимира І, було зведено Десятинну церкву, князівський палац та розширено саме місто Київ. У 1037-1038 рр. в Києві на згадку про перемогу руських військ над печенігами за велінням Ярослава Мудрого спорудили кафедральний собор — Собор св. Софії. В XI ст. у Києві було зведено Золоті ворота, церкву Богородиці, Юріїв монастир, Ірининську та Успенську церкви; у Вишгороді — храм Бориса і Гліба; в Чернігові — Спасо-Преображенський собор; Софійські собори у Новгороді та Полоцьку тощо. Споруди X-XI ст. характеризувались грандіозністю та багатим оздобленням, однак із посиленням феодальної роздробленості у XII ст. відбувається перехід до переважно невеликих споруд внаслідок зменшення фінансових можливостей. У цей період зведено Трьохсвятительську та Михайлівську церкви і церкву Богородиці Пирогощої в Києві, Юр’ївську церкву в Каневі, Борисоглібський та Успенський собори в Чернігові, собор Різдва Богородиці в Суздалі, Успенський собор у Володимирі-Волинському, церкву Бориса і Гліба у Гродно та ін.

Певною відмінністю вирізнялась архітектура Галицького князівства — тут внаслідок наявності покладів будівельного каменю кам’яне будівництво було поширенішим і також був значно більшим вплив західноєвропейської архітектурної традиції.

Іконопис, мозаїка та фресковий живопис. Появі мозаїк, фрески та іконопису на Русі сприяв перехід до християнства. Давньоруське іконописне мистецтво характеризувалось наслідуванням візантійських канонів. Для нього були властиві насичені, переважно контрастні фарби. Головним сюжетом були образи Богоматері та святих. Відоме ім’я київського іконописця Алімпія. Найвідомішими зразками іконопису Київської Русі є вишгородська ікона Богоматері XII ст., ікона “Борис і Гліб”, “Архангел” та ін.

Важливим елементом внутрішнього прикрашання будівель в добу Київської Русі були мозаїки та фрески. Зразки фрескового живопису збереглись у Софійському соборі Києва. Мозаїка являла собою малюнок, викладений з різнокольорових шматочків смальти. Аби надати малюнку більшої виразності, шматочки смальти кріпилися під різним кутом. Це створювало ілюзію об’ємності, вигляд такої мозаїки змінювався залежно від освітлення. До найвідоміших мозаїк, що збереглись від часів Київської Русі, належать зображення Христа Вседержителя і Богоматері-Оранти у Софійському соборі та зображення Дмитра Солунського у Михайлівській церкві Києва.