Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Радянізація Західної України

З відновленням радянської влади в Західній Україні була поновлена і політика її інтеграції до радянської системи (так звана радянізація). Головні напрями цієї політики: індустріалізація, колективізація, культурна революція та знищення інакомислячих.

Уже в 1945-1946 рр. у Львові запрацювали заводи телеграфної апаратури, сільськогосподарських машин, електроламповий, інструментальний та ін. З 1949 р. розпочав роботу завод автонавантажувачів. Загалом до кінця 1940-х років у західноукраїнських областях було відбудовано або створено 2,5 тис. великих та середніх промислових підприємств. Задля прискорення процесів індустріалізації, а водночас і русифікації, лише до Львова прибуло 14 тис. робітників та 2 тис. інженерів з інших регіонів СРСР. Відбувався активний розвиток сировинних галузей промисловості. Значні поклади природного газу було розвідано в районі Дрогобича. У 1948 р. завершено будівництво найбільшого в Європі магістрального газопроводу Дашава-Київ, а з 1951 р. цей газопровід доведено до Москви. Були відбудовані старі й відкриті нові нафтові свердловини. У 1947-1948 рр. почалась експлуатація Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну.

Швидкими темпами здійснювалась і друга генеральна лінія радянізації Західної України — колективізація. На 1950 р. тут були створені (примусово) 7190 колгоспів, які об’єднали 98 % селянських господарств. Колективізація супроводжувалася депортаціями всіх, хто чинив опір або просто не вписувався у радянську модель. Загалом були виселені понад 200 тис. осіб. Натомість у сільську місцевість прибуло 15 тис. спеціалістів та 1,5 тис. політпрацівників з Росії або зі Східної України, які посіли ключові місця в управлінні аграрним сектором.

Культурна революція призвела до істотного збільшення частки освіченого населення. Кількість учнів у загальноосвітніх школах сягнула 1,2 млн, а кількість шкіл — 6,5 тис. На 1950 р. на західноукраїнських землях працювало 24 вищих навчальних закладів, у яких навчалися 34 тис. студентів, і 110 спеціальних навчальних закладів (близько 29 тис. учнів). Але система освіти перетворилася на головний механізм русифікації регіону. Більшість викладачів призначили з Росії.

Важливим напрямом радянізації була і боротьба з інакомислячими, яка у Західній Україні стала особливо гострою внаслідок практичної відсутності тут прибічників радянської влади і неприйняттям радянського способу життя. Тут діяла розгалужена мережа націоналістичного підпілля ОУН та УПА. Ці організації до початку 1950-х років здійснили 14,5 тис. диверсій і терактів, внаслідок яких загинули до 30 тис. представників радянської влади та військових. Збройний опір УПА тривав до початку 1950-х років, а в окремих місцях до середини 1950-х років. Аби придушити цей опір, владавдавалася до репресивних дій (масові розстріли, облави, депортації) та до переселення у Західні області УРСР росіян.

Впливовою силою у Галичині була УГКЦ, яку після смерті у 1944 р. митрополита А. Шептицького очолив Й. Сліпий. Незважаючи на заяви керівництва УГКЦ про лояльність щодо радянської влади, вже у березні 1945 р. видається постанова про ліквідацію цієї церкви. У квітні 1945 р. заарештовано найвищих ієрархів УГКЦ, а 8-10 березня 1946 р. на Львівському соборі проголошено про приєднання УГКЦ до РПЦ. У 1949 р. відбулось приєднання УГКЦ у Закарпатті до РПЦ. Проте більшість греко-католицького духовенства та віруючих не визнала цього об’єднання, і тому УГКЦ продовжила діяльність у підпіллі до свого відновлення у 1990 р. і дістала назву катакомбної Церкви.

На початок 1950-х років усі завдання, які ставила радянська влада у своїй політиці в Західній Україні, були реалізовані. У краї створили великий промисловий комплекс. На селі приватногогосподаря замінила колгоспна система. Було проведено перетворення в культурній сфері та знищено опозицію. Отже, радянізація Західної України була завершена і вона повністю інтегрувалась до радянської системи. Звичайно, авторитет радянської влади серед місцевого населення так і залишився незначним, але опозиційні настрої були приховані і не висловлювалися відкрито.