Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Окупаційний режим в Україні. Рух опору

Українські землі були поділені між Німеччиною та Румунією. Останній передали Південно-Західну частину України та Чернівецьку область, з яких Румунія утворила власну зону окупації — так звану Трансністрію. Тут проводилася політика на сильницької румунізації та викачування природних ресурсів і сільськогосподарської продукції до Румунії.

Українські землі, що опинилися в зоні окупації Німеччини, були поділені на три сектори: 1) східні прифронтові райони передані під управління військового командування; 2) центральні області України утворили так званий Рейхскомісаріат Україна із центром у Рівному, яким керував Е. Кох; 3) Західна Україна утворила так званий Дистрикт Галичина з центром у Львові, який входив до складу варшавського генерал-губернаторства. На українські землі почалося переселення німецьких колоністів, водночас молодь з України вивозили на примусові роботи до Німеччини (було вивезено близько 2,5 млн осіб — так звані остарбайтери). Німці також почали відновлювати промислові підприємства та зберегли колгоспи як ефективну систему експлуатації селян. У населених пунктах запровадили воєнний стан. Вилучали та вивозили до Німеччини матеріальні та культурні цінності. Жорстоко визискувалось місцеве населення, яке всіляко дискримінувалось. Проводилися масові розстріли євреїв, а з початком наступу радянських військ посилилися репресії і проти інших груп населення. Усе це призвело до наростання в Україні Руху опору, який мав два головні напрями: комуністичний та націоналістичний. Обидва ці напрями існували у формі підпілля в містах та у формі партизанських загонів у сільській місцевості. Підпільники здійснювали диверсійну роботу, збирали розвіддані та вели антинімецьку агітацію; а партизани здійснювали напади на окремі німецькі підрозділи, захоплювали склади зі зброєю, звільняли полонених, робили підриви комунікацій і транспорту. Особливо потужним комуністичне підпілля було в Києві, Харкові, Одесі та містах Донбасу, а комуністичний партизанський рух — у Східній та Північно-Східній Україні (партизанські з’єднання Ковпака, Сабурова, Попудренка та ін.). Натомість націоналістичне підпілля було представлене осередками ОУН, які діяли переважно в містах Західної України, а націоналістичний партизанський рух — створеною в жовтні 1942 р. Українською Повстанською Армією (УПА), яка діяла в Галичині, на Волині, Поліссі та Правобережній Україні. Комуністичний Рух опору боровся за відновлення радянської влади, а націоналістичний — за звільнення України як від німецько-фашистських окупантів, так і від радянської влади. У 1943 р. в Західній Україні (переважно на Волині) почали діяльність також підрозділи польського Руху опору (Армія Народова та Армія Крайова), які боролись за відновлення незалежної польської держави та включення до її складу також і західноукраїнських земель, а тому ці підрозділи зайшли у конфлікт з українським націоналістичним Рухом опору. Останній також боровся і з комуністичним підпіллям та партизанами. 30 червня 1941 р. лідери ОУН навіть проголосили у Львові відновлення незалежності України, але ця акція мала тільки декларативний характер.