Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Галицько-Волинське князівство (1199-1340)

Галичина. Як окреме князівство виникло в середині XI ст., коли Галичину отримав у спадок син Володимира Ярославича Ростислав (1052-1065), який започаткував місцеву князівську династію Ростиславичів. Після його смерті Галичиною правили його сини: Рюрик у Перемишлі (1065-1094), Василько у Теребовлі (1065-1124) та Володар у Звенигородці (1065-1124). Василько помер бездітним, і його уділ приєднав син Володаря Володимирко (1124-1153). Він також вигнав сина Рюрика Ростислава з його уділу і таким чином об’єднав Галичину в одне князівство та зміцнив князівську владу. Ця політика була продовжена його сином Ярославом Осмомислом (1153-1187). Останній князь вважався наймогутнішим на Русі, але так і не зміг остаточно впоратись з галицьким боярством. Причини такої впливової ролі галицького боярства пояснюються тим, що, на відміну від решти земель Київської Русі, воно мало місцеве коріння, було тісно пов’язане з регіоном, мало значні землеволодіння, а отже, не залежало від князя і нічим не було йому зобов’язане.

Після смерті Ярослава Осмомисла у Галичі правив спочатку його син Олег, а потім Володимир, зі смертю якого у 1199 р. зникла династія Ростиславичів.

Волинь. Князівську династію на Волині започаткував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який отримав цю землю в уділ у 1135р. Він правив тут до 1154р. і передав Волинь своєму синові Мстиславу ІІ (1154-1171). Мстиславичі прийшли на Волинь зі своїми боярами, яким вони надавали землі та посади, а тому на Волині боярство залежало від князя і — відповідно — підтримувало його. Тому саме волинські князі виступили з ініціативою об’єднання регіону.

Син Мстислава ІІ — Роман (засновник династії Романовичів) у 1187 р. здійснив першу спробу об’єднання Галичини та Волині, а остаточно це вдалось йому у 1199 р. Після цього він приєднав до створеного ним Галицько-Волинського князівства Київ (1201), поставив у залежність від себе турово-пінських князів. Роман також здійснив переможні походи на половців та ятвягів.

У 1204-1205 рр. Роман Мстиславич розпочав війну з Польщею (існують версії, що він хотів узяти участь також у боротьбі за германську імператорську корону). Але у розпал цієї війни в червні 1205 р. під м. Завихвост у Польщі Роман потрапив у засідку і був убитий. Його малолітні діти — Данило (3 роки) і Василько (1,5 року) не могли керувати країною. Цим одразу ж скористались сусіди, які почали війну за Галицько-Волинські землі. Ця війна тривала до 1245 р. і призвела до тимчасового розпаду Галицько-Волинської держави. Проте поступово Данило Галицький відновив єдність цієї держави. У 1238 р. він остаточно підпорядкував Галич, а у 1239 р. — Київ. У 1245 р. в битві під Ярославом зазнав поразки останній претендент на владу в Галицько-Волинській державі.

Діяльність Данила Галицького (1205—1264): 1) відновлення єдності Галицько-Волинської держави; 2) зміцнення князівської влади і розправа з боярством; 3) будівництво міст (Холм, Львів, Данилів та ін.); 4) війни з сусідами (Польща, Угорщина, Литва, Тевтонський Орден); 5) зміцнення кордонів і розширення території; 6) міжнародні дипломатичні зв’язки (1253 р. отримав від Папи Римського королівську корону, сина Лева одружив із донькою угорського короля, сина Шварна — з донькою литовського князя, сина Романа — з австрійською герцогинею, доньку Предславу віддав за польського князя; у 1246 р. здійснив поїздку до Золотої Орди і цим убезпечив себе з боку золотоординців); 7) боротьба з монголо-татарами і спроба створити широку антимонголо-татарську коаліцію (спочатку йому сприяв успіх, але відсутність підтримки з боку інших держав змусила припинити боротьбу); 8) культурна діяльність (будівництво церков, сприяння освіті, запрошення іноземних майстрів, підтримка ремесел і торгівлі, свого друкаря Кирила зробив київським митрополитом).

Таким чином, після татаро-монгольської навали Галицько-Волинська держава стала головним осередком розвитку економіки та культури в Україні, виступила спадкоємицею надбань Київської Русі, продовжила українську державотворчу традицію.

Після смерті Данила Галицько-Волинська держава була поділена між його синами (Шварно, Лев, Мстислав). Брат Данила Василько правив на Волині до смерті у 1269 р., а потім волинським князем був його син — Володимир Василькович (1269-1289).

Чергове об’єднання держави здійснив Лев І (1264—1301). Він успадкував землі після смерті своїх братів та сина Василька, який помер у 1289 р. бездітним. Лев І також захопив у Угорщини Закарпаття, а в Польщі Люблінську землю. Внаслідок союзу із Золотою Ордою зміг повернути під владу Галицько-Волинського князівства Галицьке Пониззя (землі між Прутом та Дністром до узбережжя Чорного моря).

Його син Юрій І (1301—1308 або 1301—1315) домігся створення окремої галицької митрополії. Мав дружні відносини із сусідами, заохочував розвиток торгівлі та ремесел, зміцнював князівську владу. Титулував себе “королем Руським”, що могло свідчити про володіння Києвом.

1308 (1315)-1323 рр. — правління синів Юрія І Андрія та Лева ІІ. Спираючись на союз із Тевтонським Орденом та Польщею, вони вели боротьбу за остаточну ліквідацію залежності від Золотої Орди та протистояли литовській експансії. Загинули у боротьбі з татарами (за іншою версією — у боротьбі з литовцями), не лишивши дітей, і це призвело до припинення династії Романовичів.

Галицькі бояри у 1325 р. обрали правителем мазовецького князя Болеслава, який був одружений із сестрою останніх Романовичів. Він прийняв православ’я і правив Галицько-Волинською державою під ім’ям Юрія ІІ у 1325-1340 рр. Але через те що він проводив політику, спрямовану на зміцнення князівської влади, галицьке боярство вчинило проти нього змову та отруїло його в 1340 р. (за іншою версією — причиною його отруєння була політика окатоличення). Після цього волинські бояри запросили правити Волинню сина литовського князя Гедиміна — Любарта Гедиміновича, а в Галичині почав правити один із місцевих бояр Дмитро Дедко, який спирався на союз із татарами. У 1340 р. польський король Казимир ІІІ зробив першу спробу захопити Галичину, а у 1349 р. знову напав і остаточно підкорив Галицьку землю. Таким чином, Галицько-Волинське князівство було поділене між Литвою та Польщею і припинило своє існування.