Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Становище українських земель під владою Чехословаччини

Чехословаччина захопила Закарпаття, де проживало 455 тис. українців. Чехословаччина була однією з найдемократичніших країн міжвоєнної Європи. Тому тут не існувало такої репресивної політики щодо українців, як у Польщі та Румунії.

Закарпаття було сировинним та аграрним додатком Чехо-словаччини, і сюди також переселялися чеські колоністи. Але не було утисків щодо приватної ініціативи українців в економічній сфері. Вони були рівноправними громадянами, і тому мали ті самі права, що і чехи. Чеська держава також фінансувала діяльність українських вищих навчальних закладів на своїй території (Українського вільного університету в Празі та Сільськогосподарської академії в Подебрадах). Навчання у початкових школах та ряді гімназій Закарпаття здійснювалось українською мовою. Не чинилося перешкод для створення та діяльності українських культурно-просвітніх установ. Було припинено мадяризацію. Проте українці Закарпаття не могли повною мірою скористатися всіма перевагами свого становища внаслідок внутрішньої боротьби між окремими суспільно-політичними течіями, а тому, незважаючи на автономний статус Закарпаття, досить пізно підійшли до ідеї політичної незалежності.

Українці Закарпаття поділялись на чотири суспільно-політичні течії, що протистояли одна одній: 1) русофіли (“Общество Духновича”) вважали русинів частиною російського народу і хотіли приєднатись до Росії у разі повалення в ній влади більшовиків; 2) “мадярони” (вважали русинів окремою національністю і прагнули приєднати Закарпаття до Угорщини); 3) комуністи (входили до Компартії Чехословаччини, визнавали належність русинів до української нації, але виступали за приєднання до УРСР); 4) українофіли (за об’єднання всіх українців у незалежній Українській державі). В Закарпатті діяли осередки ОУН, до яких належала більшість українофілів. Лідером українофілів був Августин Волошин.

29-30 вересня 1938 р. підписано Мюнхенський договір, за яким національні меншини, що проживали в Чехословаччині, отримували широку автономію. Закарпаття 11 жовтня 1938 р. отримало статус автономної республіки. Був створений уряд автономії, який спочатку очолив А. Бродій, але невдовзі його змінив А. Волошин.

За віденським арбітражем (2 листопада 1938 р.) південну частину Закарпаття з Ужгородом і Мукачевим віддали Угорщині. Тому столицею Карпатської України став Хуст.

Наприкінці 1938 р. утворилося Українське національне об’єднання, яке на виборах 12 лютого 1939 р. отримало 92 % голосів. На підставі цих виборів новий Сейм Закарпаття 15 березня 1939 р. проголосив самостійність Карпатської України. Було також затверджено президента республіки (ним став А. Волошин), герб (ведмідь на червоному півполі, а на іншому півполі синьо-жовті смуги і тризуб з хрестом), синьо-жовтий прапор і гімн (“Ще не вмерла Україна”), державна мова — українська. Ще наприкінці 1938 р. почалося створення національних збройних сил (“Карпатська Січ”), які нараховували 2 тис. вояків. Проте це були незначні сили, тому Угорщина 15 березня 1939 р. здійснила захоплення Закарпаття. “Карпатська Січ” вела героїчні бої з угорською армією. Найтрагічніші бої відбулися на Красному Полі під Хустом (“Другі Крути”) — 1600 юнаків на чолі з учителем Голотою та січовики полковника Колодзінського на добу затримали угорську армію. Окремі бої на території Закарпаття з угорськими військами велися до кінця травня 1939 р. Частина вояків “Карпатської Січі” прорвалась до польського кордону, але їх там заарештували і розстріляли. Уряд Карпатської України емігрував до Румунії.