Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Західноукраїнські землі у 1921-1938 рр.

Західноукраїнські землі у складі Польщі

Польща у 1918-1920 рр. захопила Закерзоння, Галичину, Волинь, Західне Полісся та Західне Поділля. На цих землях проживало близько 6 млн українців.

Західноукраїнські землі, що опинились під владою Польщі (так звані східні креси, або Польща-Б), були перетворені на аграрну та сировинну базу для етнічних польських земель і на них переселялися польські колоністи (осадники), які отримували тут найкращі землі, податкові та інші пільги. До кінця 1930-х років у Західну Україну переселилося близько 300 тис. поляків.

У сфері культури політика Польщі передбачала розкол українців на окремі групи (лемки, бойки, галичани, волиняни). Галичину і Волинь поділили так званим Сокальським кордоном, аби посилити розкол українців. Проте українці не припинили боротьби за свої права. В 1921 р. у Львові був заснований Український таємний (катакомбний) університет. Він мав філософське, правниче та медичне відділення, 54 кафедри, 1258 студентів. Його ректором був В. Щурат, а з-поміж викладачів варто виокремити історика Крип’якевича, психолога Балея, хіміка Голіцинського, правника Левицького. Цей університет проіснував до 1925 р., до його ліквідації польською владою. У 1922-1925 рр. у Львові також діяла Українська таємна висока політехнічна школа. У 1928 р. Львівську греко-католицьку семінарію було перетворено на Богословську академію. Продовжувало діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка, до складу якого входило 200 науковців, зокрема літературознавці М. Возняк, В. Гнатюк, історики І. Крип’якевич, С. Томашівський, фольклорист Ф. Колесса, а його почесними членами були А. Ейнштейн, М. Планк та А. Йоффе.

Українці також почали активно створювати політичні партії. За своєю спрямованістю вони поділялись на:

1) пропольські (Українська католицька партія, Волинське українське об’єднання), які виступали за збереження польської влади;

2) центристські (Українське національно-демократичне об’єднання — УНДО). УНДО — одна з небагатьох легальних українських партій. Створена у 1925 р. Очолював спочатку Д. Левицький, потім В. Мудрий. УНДО виступала за досягнення українцями автономії (а в майбутньому і незалежності), але мирним шляхом;

3) соціалістичні: Українська радикальна партія, перейменована у 1926 р. на Українську соціалістично-радикальну партію (УСРП) та Українська соціал-демократична партія (УСДРП). Ці партії діяли легально і робили великий акцент на забезпеченні інтересів працюючих та впровадження широких демократичних свобод;

4) комуністичні: Комуністична партія Східної Галичини, перейменована на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Виникла у 1919 р. і проіснувала до 1938 р. Це була нелегальна партія, яка виступала за приєднання Західної України до УРСР. У 1937 р. виступила з критикою репресій у СРСР, і тому Комінтерн у 1938 р. закрив її;

5) націоналістичні: боролися за незалежність України всіма засобами (ідеологи Донцов, Андрієвський, Сциборський). Цей напрям започаткувала створена у 1920 р. Українська військова організація (УВО), яку очолив Є. Коновалець. У 1929 р. на її базі виникла Організація українських націоналістів (ОУН), яка невдовзі стала найвпливовішою серед українських політичних партій. Її очолював Коновалець, а після його вбивства агентом НКВС у 1938 р. ОУН очолив А. Мельник. У 1940 р. частина членів ОУН на чолі із С. Бандерою виступила проти політики Мельника, і це призвело до розпаду ОУН на ОУН (бандерівців) та ОУН (мельниківців). Українські націоналісти вдавалися до терактів проти представників польської влади, у відповідь на що польська влада проводила масові репресії проти українського населення, які дістали назву пацифікації (у перекладі — “умиротворення”). У 1934 р. для арештованих українців поляки створили концтабір в Березі-Картузькій. У 1934 р. відбувся також процес над членами ОУН у Варшаві (Бандера, Лебідь, Карпинець), яких засудили до довічного ув’язнення.

Окрім політичних, у Галичині в міжвоєнний період відновили свою діяльність також українські молодіжні та культурно-просвітні організації. Вже у 1921 р. було відновлено “Пласт”, “Сокіл” та “Луг” (колишня “Січ”). Діяли українські культурні товариства “Рідна хата” (на Холмщині і Підляшші), товариство “Рідна школа” (100 тис. членів, створило приватну мережу українських шкіл і мало на 1938 р. 40 гімназій, ліцеїв та ПТУ). Найбільшою серед них була “Просвіта”, в якій налічувалось 0,5 млн членів, 84 філії, 3208 читалень, 2065 театральних гуртків, 1105 хорів, 140 духових оркестрів, 439 самоосвітніх гуртків, 533 гуртки “Молодої Просвіти”. Значну допомогу у розвитку української культури в Галичині надавала УГКЦ на чолі з митрополитом А. Шептицьким. 1931 р. у Львові Шептицький заснував Церковний музей, якому передав 10 тис. предметів з особистої колекції. На 1939 р. в Галичині УГКЦ мала 4400 церков, 127 монастирів, 5 духовних семінарій, Богословську академію, 9 періодичних видань.