Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Колективізація. Голодомор 1932-1933 рр.

Метою колективізації було встановлення контролю над найбільшою групою населення — селянством і збільшення його експлуатації.

Проведення колективізації в Україні почалось ще в роки непу, але спочатку мало добровільний характер. У грудні 1927 р. XV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на колективізацію, але її знову планувалося проводити поступово, як процес добровільної кооперації.

Узимку 1927-1928 рр. відбулась хлібозаготівельна криза (селяни відмовлялись здавати хліб за заниженими цінами). У січні 1928 р. Сталін їздив у Сибір, де зібрав хліб за допомогою сили і вирішив поширити цей метод на всю країну. Головною перешкодою на цьому шляху були заможні селяни. Їх оголосили класовими ворогами — куркулями. У квітні 1929 р. Сталін закликав до ліквідації куркульства як класу. Почалось масове відбирання майна у куркулів, а їх самих розстрілювали або депортували у Сибір (ці процеси дістали назву розкуркулення). Лише за 1929 р. було розкуркулено 33 тис. селянських господарств.

У червні 1929 р. були запроваджені обов’язкові завдання із хлібозаготівель, а пленум ЦК ВКП(б) в листопаді 1929 р. проголосив курс на суцільну колективізацію. Її планувалося закінчити наприкінці 1931 — на початку 1932 рр. Але Генсек КП(б)У Косіор заявив, що в Україні колективізацію буде виконано достроково (до осені 1930 р. ). Із середини січня до початку березня 1930 р. в Україні відбувалась перша хвиля примусової колективізації. Причому колгоспи почали усуспільнювати не лише землю, а й худобу і навіть птицю. Це викликало опір селянства. До червня 1930 р. було зафіксовано 1,5 тис. терактів проти представників влади, почались збройні виступи селян, а загальна кількість селянських виступів у 1930 р. становила 40 тис.

Сталін не чекав такої реакції селянства і був змушений піти на тимчасові поступки, аби виграти час для направлення у сільську місцевість достатньої кількості військ. Тому 2 березня 1930 р. “Правда” публікує статтю Сталіна “Запаморочення від успіхів”. У ній вождь звинувачував у “перегинах” при проведенні колективізації місцеву владу і казав, що процес колективізації має бути добровільним. Використовуючи цю поступку, до осені 1930 р. з колгоспів вийшла половина господарств.

Проте, накопичивши сили, Сталін перейшов у другий наступ на селянство. Другий етап колективізації почався з осені 1930 р. і характеризувався поєднанням економічних та позаекономічних засобів впливу на тих, хто відмовлявся вступати до колгоспів зі стимулюванням самих колгоспів. Колгоспники діставали податкові пільги, а одноосібники обкладалися великим податком. На допомогу колгоспам були створені машинно-тракторні станції (МТС), які забезпечували колгоспи сільськогосподарською технікою, відповідними фахівцями. До кінця 1932 р. в УСРР створили 592 МТС, які обслуговували половину колгоспів. У 1930 р. заборонили приватну торгівлю, і тому селянам нікуди було дівати надлишки продуктів. Посилилось розкуркулення тих, хто не йшов у колгоспи. Був вигаданий новий термін“підкуркульник”, під який підпадали навіть ті селяни, що практично нічого не мали, але все одно не бажали вступати у колгоспи. Внаслідок усіх цих дій до осені 1932 р. у колгоспи вступило 70 % господарств.

7 серпня 1932 р. був прийнятий Закон “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності”. Ним за розкрадання колгоспного майна передбачався розстріл або 10 років ув’язнення. Причому кримінальна відповідальність наставала з 12-річного віку і зазіханням на колгоспне майно вважалася навіть крадіжка з колгоспного поля кількох колосків. Тому в народі цей закон дістав назву “закон про п’ять колосків”.

У 1932 р. були запроваджені паспорти. Селяни їх не отримали і таким чином були прив’язані до землі та фактично перетворилися на державних кріпаків. Задля остаточного підкорення селянства радянське керівництво вирішило вдатися до найдієвішого засобу — голоду.

Незважаючи на постійне зменшення врожайності, Сталін встановив для України нереальний план хлібозаготівель — 356 млн пудів зерна із врожаю 1932 р. У червні-жовтні 1932 р. вдалося заготовити 136 млн пудів хліба з колгоспів і 20 млн з радгоспів. В Україну для негайного виконання плану хлібозаготівель надіслали спеціальну хлібозаготівельну комісію на чолі з Молотовим, яку було наділено надзвичайними повноваженнями. Водночас повідомлялося про зниження плану до 282 млн пудів. 5 листопада 1932 р. Молотов розіслав директиву на місця про репресії і нещадну розправу із злочинними елементами у правліннях колгоспів. Загони НКВС діставали право оточувати села, що не виконували хлібозаготівельний план, і прирікати їх на вимирання — всіх, хто намагався втікати з таких сіл, розстрілювали, а решта вмирала у самих селах (так звана практика “чорних дощок”). Не було можливості також і для втечі із самої України в інші регіони СРСР не охоплені голодом, оскільки 22 січня 1933 р. Сталін видав спеціальну директиву про перехоплення втікачів з України та Кубані (де також лютував голод). Окрім загонів НКВС, збір хліба проводили створені при МТС так звані буксирні бригади, які складалися переважно з присланих з Росії робітників. Вони забирали в селян будь-які харчі. З 1 листопада 1932 р. по 1 лютого 1933 р. комісія Молотова додатково “заготовила” в Україні 105 млн т зерна. Таким чином, Молотову в цілому вдалося виконати поставлений план. Натомість з села викачали практично все продовольство, і тому селян з осені 1932 р. охопив голодомор. Його пік припав на зиму 1932-1933 рр., а загалом він тривав до другої половини 1933 р. За різними підрахунками, від голодомору 1932-1933 рр. в Україні померло від 3,5 до 12 млн осіб, а ще 1,2-1,4 млн були депортовані. Фактично це була спланована державою акція, оскільки природно-кліматичні умови були сприятливі і зібраного в Україні у 1932 р. врожаю цілком вистачало для прохарчування її населення, але його повністю було забрано, чим держава прирекла селян на вимирання. Радянське керівництво відмовилось і від міжнародної допомоги, заявивши, що в СРСР голоду немає. Все це робилося для того, аби змусити селян вступати у колгоспи та беззаперечно коритись вказівкам партійного керівництва. Ті, хто працював у колгоспах, отримували за цю працю певні пайки, що давало змогу вижити, тобто першим об’єктом голоду 1932-1933 рр. був саме селянин-власник, якого таким способом змушували вступати у колгосп. Через це події в українському селі 1932-1933 рр. дістали назву голодомору (тобто штучного голоду). Вибір засобу впливу виявився дієвим — до 1937 р. колективізація в Україні закінчилась. У колгоспи вступило 97 % селянських господарств. У зв’язку з цим держава пом’якшила свою політику щодо села.