Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Індустріалізація (комуністичний штурм у промисловості)

Курс на індустріалізацію проголосили ще на XIV з’їзді ВКП (б) (грудень 1925 р. ). На XV з’їзді (грудень 1927 р. ) затвердили І п’ятирічний план на 1928/9-1932/3 рр. У травні 1929 р. XI Всеукраїнський з’їзд рад затвердив І п’ятирічний план в Україні, головним принципом якого був пріоритет державного плану над ринком та “ножиці цін”. На практиці політика “ножиць цін” означала їх завищення на промислову продукцію при штучному заниженні на продукцію сільського господарства, що уможливлювало перекачувати гроші з останнього на розвиток промисловості. Завдяки цьому, а також посиленому державному фінансуванню планувалося збільшити виробництво промислової продукції впродовж першої п’ятирічки на 37,7 % (реально було досягнуто зростання на 15,7 %). Фактично перехід до індустріалізації означав відмову від політики непу, але оскільки останній був проголошений самим Леніним, то Сталін не міг відкрито заявити про відмову від ленінської політики. Тому офіційно індустріалізацію оголосили останньою фазою непу.

Остаточний перехід до політики індустріалізації відбувся у 1929 р., атому цей рік дістав назву “рік великого перелому” (ця термінологія була запозичена зі статті Сталіна у “Правді” від 7 листопада 1929 р., у якій проголошувався курс на надіндустріалізацію). 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову “Про реорганізацію управління промисловістю”. Основною ланкою управління було оголошено підприємства замість трестів. Вони втратили економічну самостійність і перейшли під контроль загальносоюзних наркоматів. Загальне керівництво розвитком промисловості здійснювала Вища рада народного господарства (ВРНГ).

Головними галузями розвитку у І п’ятирічку визначили електроенергетику та машинобудування. За першу п’ятирічку були збудовані Штерівська та Зуївська ДРЕС, Київська № 2, Криворізька, Чугуївська, Північнодонецька, Кам’янська та Дніпровська ГЕС. Саме в електроенергетиці був перевиконаний план І п’ятирічки (одержано 936 тис. кВт замість запланованих 924 тис. кВт).

У машинобудуванні реконструювали: Харківський тракторний завод, комбайновий завод у Запоріжжі, Луганський паровозобудівний, кіровоградський завод “Червона зірка”, київський “Ленінська кузня” та ряд інших. В Україні були збудовані такі потужні гіганти машинобудування, як “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”, “Азовсталь”, “Дніпроспецсталь”, трубопрокатні заводи в Маріуполі, Нікополі та Харцизьку. Створені підприємства кольорової металургії (Дніпровський алюмінієвий завод і завод “Укрцинк”). Проте замість запланованих 6,6 млн т виплавки чавуну в Україні було виплавлено тільки 3,9 млн т, тобто 59 % від плану.

Третьою за показниками була вугільна галузь. За І п’ятирічку в Україні збудували 54 шахти, але замість запланованих 204 млн т вдалось видобути лише 156 млн т вугілля.

На початку 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконання І п’ятирічки за 4 роки і 3 місяці. 1933 р. почали розглядати як перший рік ІІ п’ятирічки (1933—1937). Проте Сталін змушений був зменшити завдання для приросту в промисловості на ІІ п’ятирічку та дозволити певні економічні стимули. Зокрема, у 1934 р. скасували карткову систему, а в 1935 р. — межу у заробітній платі і ввели премії у грошовій формі. Але економіка переорієнтовується на військові рейки. На ВПК йшло 43,4 % усіх капіталовкладень.

1938—1942 рр. — ІІІ п’ятирічка (через війну не була завершена) — остаточно утвердилась перевага в розвитку промислових галузей групи “А”. У 1940 р. прийнято закон про заборону самовільної зміни місця праці та введено 7-денний робочий тиждень. Відновлено мілітаризацію економіки. За роки ІІ п’ятирічки в Україні збудували 25 доменних печей, з них 4 — найбільші у світі. Лише у 1940 р. було видобуто 94 млн т вугілля і вироблено 12,4 млрд кВт год електроенергії. На кінець 1940 р. Україна давала 50,5 % загальносоюзного видобутку вугілля, 64,75 % — чавуну, 48,8 % — сталі, 67,65 % — залізної руди, 25,7 % — електроенергії. Значну роль у цьому зростанні відіграли позаекономічні методи стимулювання праці. До останніх належали: а) боротьба зі “шкідниками” та репресії — цим робітників залякали і змусили працювати фактично задарма; б) використання рабської праці в’язнів ГУЛАГу; в) соціалістичні змагання. Соцзмагання поділялись на ряд напрямів, серед яких особливе поширення мав стаханівський, ізотовський рух та рух багатоверстатників.

11 травня 1932 р. забійник горлівської шахти “Кочегарка” Ізотов у газеті “Правда” розповів, як він навчив своїй професії 10 молодих робітників. Кожне підприємство дістало завдання підготувати своїх Ізотових.

У ніч на 31 серпня 1935 р. забійник О. Стаханов на шахті “Центральна-Ірміно” застосував метод поділу виробничих операцій між забійником і кріпильником і за зміну вирубав 102 т вугілля, або в 14,5 раза більше норми. 8 вересня він нарубав 175 т, а 18 вересня — 227 т. Стаханівський рух дав підстави у 1936 р. збільшити норми виробітку. З’явилась система приписок (так звані “олівцеві стахановці”).

Рух багатоверстатників був організований у ІІ п’ятирічці парторганізаціями харківських верстатобудівного та тракторного заводів. Суть — один робітник одночасно мав обслуговувати кілька верстатів.

Загалом індустріалізація призвела до перетворення України на промислово-аграрну країну, істотного зростання робітничого класу та прискорила урбанізацію. Україна посіла 2 місце в Європі з виплавлення чавуну, 3 — з виробництва сталі, 4 місце у світі — з видобутку вугілля. Внаслідок індустріалізації в Україні було створено потужний промисловий комплекс, з’явились нові галузі промисловості. Негативним моментом індустріалізації було те, що Україна продовжувала залишатись переважно сировинною базою, розвивалась переважно важка промисловість і натомість не вистачало товарів народного споживання, розвиток промисловості здійснювався за рахунок сільського господарства і без врахування економічної доцільності та інтересів населення України.