Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Розгром військ Врангеля та махновців

У середині 1920 р., окрім боротьби з польським наступом, більшовики продовжували боротьбу в Україні також із махновцями та білогвардійцями Врангеля.

Влітку 1920 р. махновці здійснили три рейди по Лівобережній Україні, пройшовши понад 1,5 тис. км тилами більшовицьких військ. У вересні 1920 р. чисельність махновців сягала 20 тис. Після припинення війни з Польщею радянське керівництво почало перекидати війська на Південь України і посилило свій наступ на головні бази Махна на Катеринославщині та фактично блокувало його. Водночас командувач більшовицькими військами Фрунзе запропонував Махно союз для боротьби проти білогвардійців Врангеля, що закріпились у Криму. Махно погодився на цю пропозицію, оскільки хотів виграти час для відновлення чисельності своєї армії, а також сподівався на поступки з боку радянського керівництва. Таким чином, боротьба проти махновців на деякий час припинилась. Натомість першочерговим завданням більшовиків стало остаточне знищення Білого руху.

Частина військ Денікіна, після їх розгрому, закріпилась у Криму і була очолена бароном П. Врангелем. На відміну від Денікіна, Врангель проводив гнучкішу політику. Він відмовився від ідеї негайного походу на Москву та повалення більшовицької влади в Росії і виступив з ідеєю створення на Півдні колишньої Російської імперії сильної та демократичної небільшовицької російської держави. Її центром мав стати Крим, де розмістились основні сили Врангеля. Тут було проведено ряд заходів, що зміцнили позиції білих. Зокрема, почалося наділення селян землею, були отримані кредити від країн Антанти. До Криму перевезли рештки білогвардійців з Північного Кавказу, що збільшило чисельність Білої армії. Водночас пом’якшилася політика щодо національних меншин, зокрема і щодо українців, що робилося Врангелем з метою поповнення за їх рахунок своєї армії.

7 червня війська Врангеля почали перший наступ на позиції Червоної армії на Нижньому Дніпрі. Цей наступ тривав до початку липня, і під час нього білогвардійські війська прорвали оборону червоних, захопили Олександрівськ та вийшли на лінію Херсон-Нікополь-Бердянськ. Проте Червона армія отримала поповнення і до початку липня змогла відновити попередню лінію фронту.

Наприкінці липня Врангель отримав поповнення (40 тис. солдатів, перевезених з Кубані) і розпочав другий наступ. Його війська знову вийшли до Олександрівська, але в серпні 1920 р. були вдруге розбиті Червоною армією.

У середині вересня 1920 р. Врангель отримав нове поповнення внаслідок передислокації білогвардійських частин з Кавказу. Водночас до військ Врангеля приєднались повстанські загони кількох отаманів (Чалого, Хмари, Савченка та ін.), що збільшило армію Врангеля удвічі. Вона поновила наступальні бої і 22 вересня захопила ст. Синельникове, а 28 вересня — Маріуполь.

Ситуація на Півдні України стала загрозливою, що змусило радянське керівництво вдатися до негайних дій з ліквідації військ Врангеля. Війська червоних, які тримали оборону проти білогвардійців, були об’єднані в окремий Південний фронт, який очолив досвідченіший керівник — Фрунзе. Водночас їх посилили перекинутими з інших регіонів елітними частинами Червоної армії, і на кінець жовтня 1920 р. чисельність Червоної армії на Півдні України сягнула 200 тис. бійців.

16 жовтня Фрунзе уклав уже згадувану угоду з Махно про спільні дії проти Врангеля. Перед махновцями було поставлено завдання вийти в тил укріплень білих на Перекопському перешийку. Водночас Червона армія 28 жовтня почала наступ на територію, захоплену білими поза межами Криму. До 3 листопада армію Врангеля загнали в Крим. 8 листопада Червона армія почала штурм Перекопських укріплень. Цього ж дня махновці вийшли в тил цих укріплень. 11 листопада всі Перекопські укріплення були захоплені Червоною армією та махновцями. Не зустрічаючи особливого опору, вони рушили у глиб півострова. 13 листопада захоплено Сімферополь, 16 листопада — Керч, а 17 листопада останній оплот білих у Криму — Ялту. Рештки армії Врангеля евакуювалися морем у Туреччину. На тих, хто залишився, чекала смерть: до початку 1921 р. більшовики проводили в Криму повальні розстріли всіх, хто викликав у них підозру.

Після ліквідації військ Врангеля відпала потреба у союзі з махновцями, і їх було вирішено одразу ж знищити. За наказом Фрунзе 25 листопада 1920 р. махновців оточили в Криму і винищили. Проте частина їх змогла вирватися з Криму до Катеринославщини, де в цей час перебував Махно. Дізнавшись про чергову зраду з боку більшовиків, він поновив боротьбу проти радянської влади. Його війська з кінця 1920 р. до середини 1921 р. здійснювали безперервні рейди по території Південної України, донських степів та Північного Кавказу. Але тепер йому доводилося вести війну проти всіх сил Червоної армії, яка знищила інших противників і зосередилася виключно на боротьбі з махновським рухом. Органи ЧК проводили масові розстріли населення у тих населених пунктах, які надавали допомогу махновцям. Було створено спеціальні загороджувальні загони, які поступово стискали кільце оточення махновців. У цей час на Півдні України влітку 1921 р. почався голод, що додатково послабило сили армії Махна. Після запеклих боїв на Мелітопольщині та Катеринославщині Махно з невеликим підрозділом 28 серпня 1921 р. прорвався до Дністра і перейшов на територію Румунії. Таким чином, боротьба за владу в Україні у 1921 р. закінчилась перемогою більшовиків. В Україні (за винятком її західних областей та частини Одещини) була остаточно встановлена радянська влада.