Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Боротьба за владу в Україні у 1920-1921 рр.

Наприкінці 1919 р. Петлюра втратив останні ілюзії щодо можливості самостійно вибороти незалежність України і посилив пошуки союзника у цій справі. Він зробив ставку на Польщу. Після тривалих переговорів 21 квітня 1920 р. у Варшаві між Директорією УНР та Польщею був укладений Варшавський договір, за яким: 1) Польща визнає Директорію УНР єдиною законною владою в Україні; 2) українсько-польський кордон встановлюється по р. Збруч і Горинь; 3) Польща зобов’язувалася не укладати міжнародних угод, спрямованих проти УНР; 4) гарантувалися національно-культурні права українців в Польщі та поляків в Україні; 5) УНР зобов’язувалась ввести спільну з Польщею валюту; 6) залізниці в Україні та українські збройні сили переходили під контроль Польщі; 7) Польща здійснювала озброєння українського війська. Варшавська угода доповнювалася таємною військовою конвенцією від 24 квітня 1920 р., відповідно до якої: 1) Польща починає війну проти більшовиків в Україні; 2) воєнні дії на Правобережній Україні повинні відбуватися під польським командуванням; 3) український уряд зобов’язувався утримувати польські війська в Україні.

Наслідком Варшавської угоди стало те, що 25 квітня польські (20 тис.) та українські (15 тис.) війська форсували р. Збруч і почали блискавичний наступ у глиб контрольованої більшовиками території України. Вже до кінця квітня від більшовиків було звільнено значну частину Правобережної України, а 6 травня — Київ. Мета поляків — захопити Правобережну Україну, частину Білорусі і знищення тут радянських військ — була досягнута, і вони припинили активні бойові дії. Цим скористалася Радянська Росія, яка перекинула на радянсько-польський фронт 40 тис. добірного війська (І Кінна армія, 25-та Чапаєвська дивізія та ін.) і передала командування О. Єгорову.

5 червня Червона армія прорвала фронт і 12 червня захопила Київ. 17 червня червоні зайняли Вінницю, 19 червня — Жмеринку, 9 липня — Проскурів (нині — Хмельницький), а до середини липня — всю Україну до р. Збруч. Наприкінці червня почався наступ Червоної армії під керівництвом М. Тухачевського також і в Білорусі. В липні була захоплена Галичина: 26 липня взято Тернопіль, алебільшовикам не вдалося взяти Львів. 18 серпня 1920 р. армія УНР відійшла за Дністер. Країни Антанти, налякані успіхами більшовиків, звернулись 12 липня 1920 р. до Радянської Росії з вимогою припинити наступ (“нота Керзона”) і встановити радянсько-польський кордон по запропонованій міністром закордонних справ Англії Керзоном демаркаційній лінії (“лінія Керзона”), яка приблизно збігалася з етнічним кордоном розселення українців та поляків. Але радянський уряд, впевнений у подальшому успіху наступу своїх військ, відкинув цю пропозицію. 23 липня Троцький наказав військам Західного та Південно-Західного фронтів розвивати наступ на Варшаву та Львів. У Західній Україні більшовики одразу ж вдалися до своєї традиційної тактики — створення маріонеткових соціалістичних урядів і 1 серпня проголосили Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку. На початку серпня 1920 р. радянські війська вступили у Польщу і підійшли до Варшави. У Любліні було проголошено створення Польської Радянської Соціалістичної Республіки. Проте на цьому успіхи Червоної армії припинились. Поляки, не бажаючи втрачати незалежність, масово піднялись на визвольну війну, а Антанта надала Польщі значні поставки військової техніки, зброї та боєприпасів. Натомість більшовицькі війська діяли на території з вороже налаштованим щодо них населенням, були виснажені і мали розтягнуті комунікації. 14 серпня під Варшавою польські війська завдали Червоній армії поразки і перейшли в контрнаступ по всьому фронту. До кінця серпня поляки відкинули Червону армію за Західний Буг, а у вересні досягли лінії Житомир-Бердичів. У середині вересня цей наступ підтримала також армія УНР, яка форсувала Дністер і 19 вересня звільнила Тернопіль, а 27 вересня — Проскурів. Лише наприкінці вересня Червона армія нарешті спромоглась зупинити контрнаступ поляків і навіть змогла дещо потіснити їх. Але обидві сторони були виснажені і не мали сил продовжувати війну. Тому 12 жовтня бойові дії припинились. 9 листопада 1920 р. було укладене радянсько-польське перемир’я, а 18 березня 1921 р. — Ризький мир, за яким Польща визнавала УСРР, припиняла бойові дії, розривала відносини з УНР і анулювала Варшавський договір 1920 р., радянсько-польський кордон встановлювався по р. Збруч. Таким чином, Польща домоглась своєї мети, і тому припинила підтримку Директорії.

Проте війська Директорії УНР самостійно продовжили боротьбу. В листопаді вони тримали оборону проти наступу переважаючих більшовицьких сил по лінії Дністер-Бар-Волковинці. 11 листопада війська УНР зробили останню спробу контрнаступу, намагаючись оволодіти Жмеринкою та Вінницею, але

19-20 листопада були розбиті і 21 листопада 1920 р. змушені були відступити за р. Збруч на польську територію, де були інтерновані.

Проте боротьба за Україну ще не припинилась. Українська військова старшина зібрала у таборах для інтернованих осіб на території Польщі бійців армії УНР, які бажали продовжити боротьбу за незалежність України. З них була створена ударна група, яка наприкінці 1921 р. вирушила у рейд радянськими тилами, розраховуючи підняти антибільшовицьке повстання в Україні та звільнити її від більшовиків. Це був Другий Зимовий похід військ УНР. Він тривав з жовтня до листопада 1921 р. Сформовані з вояків армії УНР Подільська і Волинська групи перейшли з Галичини на Волинь і рушили на Схід. Волинська група під керівництвом Ю. Тютюнника прорвала радянську оборону і заглибилась на територію України та захопила ряд міст, зокрема Коростень. Але 17 листопада ця група потрапила в оточення під с. Малі Міньки. В бою загинули 400 вояків, 100 вирвались з оточення, а 500 потрапили в полон і 359 із них, які відмовилися визнати радянську владу, розстріляли біля с. Базар.Подільська група також невдовзі припинила свою діяльність. Так закінчились Визвольні змагання 1917-1921 рр. — Україна не змогла зберегти незалежність і була захоплена більшовиками. Проте українці продовжували розрізнену боротьбу проти більшовицької влади і окремі осередки опору протримались до 1925 р. (наприклад, так звана Холодноярська Республіка на Черкащині).