Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Гетьманат (Українська держава)

Практично з перших днів німецького перебування в Україні між німецьким військовим командуванням і Центральною Радою почалися численні суперечки та непорозуміння. Вони посилювались відмінністю політичної орієнтації. Врешті-решт, 24 квітня 1918 р. у штабі німецьких окупаційних військ в Україні (у Києві) відбулась таємна нарада німецького та австро-угорського військового командування окупаційними силами в Україні з представниками від українського істеблішменту. На ній було прийнято рішення про усунення Центральної Ради від влади і встановлення в Україні монархічної форми правління. На роль правителя України було висунуто Павла Скоропадського. Він належав до старовинного українського козацького роду, був великим землевласником, користувався підтримкою в армії та був прибічником монархії. Саме завдяки цим рисам німецьке військове командування і зробило ставку на нього.

28 квітня 1918 р. німецькі війська почали роззброєння військ, вірних Центральній Раді, а 29 квітня було розпущено і саму Центральну Раду. Водночас у Києві відбувся Всеукраїнський хліборобський з’їзд, на якому П. Скоропадського проголосили правителем України. Населення Києва, а тим більше периферії, практично ніяк не зреагувало на ці події, оскільки було розчароване політикою Центральної Ради. Члени Центральної Ради після її розгону перейшли в опозицію або емігрували за кордон. Нікого з них гетьман не знищував.

30 квітня 1918 р. П. Скоропадський видав звернення до населення України, у якому заявлялося про зміну влади в країні, П. Скоропадський оголошувався довічним правителем України — гетьманом (ця посада мала бути спадковою в роді Скоропадських), а держава дістала назву Гетьманат, або Українська держава.

На відміну від своїх попередників, Скоропадський розвернув значну державотворчу роботу. Одразу ж після свого приходу до влади Скоропадський сформував уряд та систему місцевих органів влади. Було створено також державну символіку: герб — козак з мушкетом, прапор — синьо-жовтий з золотим тризубом та хрестом у центрі.

Була проведена значна реформаторська діяльність: 1) підготовлено проект земельної реформи (приватне землеволодіння не повинно перевищувати 25 десятин на особу, за винятком володінь поміщиків — до 200 десятин і цукрових заводів — до 3 тис., держава мала викуповувати частину поміщицьких земель і наділяти ними селян); 2) фінансова (створено Фінансову раду, прийнято державний бюджет, введено національну грошову одиницю — гривню); 3) військова (з червня почалось формування регулярної армії та флоту); 4) соціальна (із заможних селян почалось створення окремої соціальної верстви — вільного козацтва, яке мало стати головною соціальною опорою Гетьманату); 5) освітня та у сфері культури (українізовано 5,4 тис. початкових шкіл, понад 150 гімназій, понад 20 вищих навчальних закладів; вивчення української мови, літератури та історії оголошено обов’язковим у середній школі; створено Українську Академію наук, Національну бібліотеку, Український драматичний театр, Державну драматичну школу, Український національний театр, ряд музеїв); 6) з червня 1918 р. почалося розроблення судової реформи (в липні прийнято закон про судові палати та апеляційні суди, за яким створено 3 судові палати — Київська, Одеська, Харківська; Генеральний Суд перетворено на Державний Сенат, який складався з Адміністративного генерального суду, Цивільного генерального суду та Загального зібрання сенату; на місцях суддями призначали поміщиків, у чому виявився консерватизм цієї реформи).

Важливим напрямом діяльності гетьманського уряду була зовнішня політика. Так, уже навесні 1918 р. встановлено дипломатичні контакти з 12 країнами. До кінця жовтня 1918 р. в Україні були відкриті дипломатичні місії 25 країн, водночас у країнах Четверного союзу та в ряді нейтральних країн відкриті дипломатичні представництва Української держави. Проте Скоропадському так і не вдалося досягти порозуміння з Австро-Угорщиною та Румунією щодо встановлення кордону та не було укладено дипломатичних угод з країнами Антанти, оскільки останні розглядали Україну як союзницю ворожого блоку і тому не бажали йти на переговори з нею.

Незважаючи на велику роботу, спрямовану на поліпшення становища України і виводу її з кризи, Українська держава була приреченою. По-перше, вона цілком залежала від Німеччини. Остання жорстоко експлуатувала Україну, чим налаштувала проти гетьмана все українське населення і, крім того, ця країна програла війну, що прирікало і сам Гетьманат. Водночас Скоропадський зробив ставку на заможні верстви населення, натомість погіршилось становище більшої частини селянства та робітників. Як наслідок, робітники почали вдаватись до масових страйків, а селянство відмовлялося повертати награбоване у поміщиків майно та відібрані землі. З літа 1918 р. в Україні почались повстання проти гетьманської влади. Ці виступи були посилені більшовицькою агітацією. Тому 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади та емігрував з України до Німеччини.