Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Буржуазні реформи 60-70-х років XIX ст.

Селянська реформа 1861 р. стала початком серії реформ, проведених Олександром ІІ у 60-70-х роках XIX ст., що охопили практично всі сфери життя і були покликані модернізувати Російську імперію.

Оскільки головним поштовхом до реформ була поразка у Кримській війні, то однією з перших стала військова реформа. У 1864 р. відбулася реорганізація військового міністерства, що сприяло ефективнішому керівництву збройними силами. Для полегшення оперативного керівництва військами та створення можливостей для швидкої мобілізації, країну поділили на 15 військових округів, кожний з яких мав власну управлінську вертикаль. Три з них — Одеський, Київський та Харківський були створені в Україні. У січні 1874 р. було затверджено новий статут про військову повинність: військову повинність мали відбувати чоловіки всіх станів, що досягли віку 20 років. Термін служби зменшувався з 25 років до 6 років в армії та 7 — на флоті. Термін служби для осіб з вищою та середньою освітою становив від 6 місяців до 1,5 року. Таким чином, створювався масовий навчений резерв, що давало можливість у разі війни мобілізувати велику армію. Для підвищення військової підготовки створювалася система військових навчальних закладів (училища, кадетські корпуси, інститути та академія). Було також проведено переозброєння армії (гладкоствольну зброю замінено на нарізну, а вітрильний флот — на паровий, введено нові типи гвинтівок, артилерії, почалося будівництво броненосців). До недоліків військової реформи належали: збереження тілесних покарань і спеціальних закритих військових судів, віддання переваги дворянам при заміщенні офіцерських посад, звільнення від військової служби так званих інородців, духовенства, представників панівних класів та віруючих неправославних конфесій.

У 1860-х роках була проведена фінансова реформа. У 1860 р. засновано Державний банк, який здійснював кредитування торговельних і промислових операцій. Чітко визначалася прибуткова та видаткова частини державного бюджету і кошторисів окремих відомств (1862). Законом від 1 січня 1865 р. створювалися місцеві органи Державного контролю — контрольні палати, що посилило державний контроль за фінансовою сферою.

Загалом фінансова реформа сприяла впорядкуванню та централізації фінансової системи.

У 1863 р. проведено реформу освіти. Цього року затвердили новий університетський статут, який відновлював автономію університетів: відтепер керівництво справами вищих навчальних закладів доручалось університетській раді, а керівництво справами факультетів — факультетським радам, які утворювалися з представників професорсько-викладацького складу університетів; встановлювалася виборність керівних посад в університетах. 14 липня 1864 р. було видано “Положення про початкові народні школи”, за яким з дозволу влади можна було відкривати приватні початкові школи. 19 грудня 1864 р. з’явився новий статут гімназій та прогімназій, за яким середня школа ставала безстановою. Термін навчання в гімназіях становив 7 років і самі гімназії були поділені на класичні та реальні. У класичних переважало вивчення класичних мов, і вони готували молодь до вступу в університети. Натомість у реальних училищах переважало вивчення точних наук, і після їх закінчення можна було вступити лише до технічних навчальних закладів. До проблемних аспектів освіти належали її висока вартість та відсутність вищих навчальних закладів для осіб жіночої статі. Останню проблему вдалося частково вирішити внаслідок створення у 1870-х роках Вищих жіночих курсів, програми яких дублювали університетські і більшість їх викладацького складу належала до університетських викладачів.

Судова реформа, проведена у 1864 р., була найпослідовнішою з усіх реформ цього періоду. Вона створювала структуру судів загальної юрисдикції: сенат (мав статус верховного касаційного суду) — судові палати — окружні суди — з’їзди мирових суддів — мирові судді. Суд ставав безстановим, незалежним; гарантувалась незмінність суддів та судових слідчих, рівність усіх громадян перед законом; змагальність, відкритість, гласність судового процесу та участь у ньому адвокатів і присяжних. Проте і ця реформа не була позбавлена недоліків. Так, зберігались закриті військові суди, окремі суди для селян (волосні) та духовенства (церковні). Політичні справи розглядалися спеціальними закритими судами. Мирові судді, як правило, обирались із числа дворянства. Було встановлено майновий ценз, а також ценз грамотності та осілості для присяжних.

Цензурна реформа почалася з ліквідації створеного в роки царювання Миколи І Бутурлінського комітету, який забороняв видання будь-якої підозрілої друкованої продукції. Було вирішено послабити цензурний контроль. Як наслідок, у квітні 1865 р. були видані “Тимчасові правила для друкування”, відповідно до яких скасовувалася цензура для оригінальних творів обсягом понад 10 друкованих аркушів та для перекладних обсягом понад 20 аркушів. Фактично цензура зберігалася лише для літератури масового характеру та періодики. Було збережено також церковну цензуру.

Важливе значення мала також реформа місцевого самоврядування, проведена у 1864-1870 рр., яка складалася з земської та міської реформ.

1 січня 1864 р. Олександр ІІ підписав “Положення про губернські та повітові земські установи”, відповідно до якого запроваджувались нові виборні органи місцевого самоврядування — повітові та губернські земства. Виконавчими органами земств були повітові та губернські управи, які обирались на три роки. У компетенції земств був ремонт шляхів місцевого значення, організація медичної допомоги, пожежної служби, будівництво та утримання шкіл, страхування майна тощо. Загалом земства відіграли важливу роль у розвитку освіти, благоустрою та медичного забезпечення населення. Вони також стали центрами консолідації ліберальних сил. Недоліком земської реформи була підконтрольність земств царській адміністрації, відсутність загальнодержавного координаційного центру земств; вибори до земств відбувалися за високим майновим цензом, що позбавляло більшість населення доступу до цих установ. Земська реформа не поширювалась на національні околиці Російської імперії, до яких було зараховано і Правобережну Україну. Тут земства почали створюватися лише з 1911 р.

Проведена у 1870р. міська реформа призвела до запровадження у містах виборних органів місцевого самоврядування — міських дум. Думи обирали на 4 роки, їх очолювали міські голови. У компетенції дум були охорона здоров’я, освіта, благоустрій міст, організація торгівлі, пожежної служби, утримання закладів культури, в’язниць та військових казарм. Головним недоліком цієї реформи був високий майновий ценз при виборах до дум, що позбавляло участі в них більшість міського населення, та цілковита залежність від представників царської адміністрації. Не існувало також загальнодержавного парламенту, що звужувало права громадян та обмежувало самоврядування в цілому.

Незважаючи на свою незавершеність та недоліки, буржуазні реформи 60-70-х років XIX ст. сприяли демократизації життя та переходу Російської імперії на капіталістичний шлях розвитку. Почав зростати культурний та освітній рівень населення. Були подолані різні зловживання у військовій та фінансовій сферах, удосконалене судочинство, визнана рівність громадян незалежно від їх станової належності.