Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Розділ 1. Найдавніша історія України

Найдавніша історія України (1 млн років тому — ІІ тис. до н. е.) 

Найдавніша стоянка первісних людей на території України знайдена біля с. Королеве Закарпатської області і датується 1 млн років тому (саме з цього часу і починається історія людини на українських теренах). Це була епоха раннього палеоліту. На території України загалом виявлено понад 30 стоянок цієї доби (Амвросіївська в Донецькій області, Лука-Врублевецька на Поділлі та ін.). Вчені вважають, що заселення території України відбувалося двома шляхами: із Західної Європи та з Близького Сходу через Кавказ.

Первісні людиноподібні істоти (архантропи, неандертальці), які домінували до пізнього палеоліту, мали середній зріст 150 см, спадистий лоб із сильно розвиненими надбрівними дугами, потужні щелепи, значний волосяний покрив. Середня тривалість життя неандертальців становила 20-22 роки. Вони жили групами (первісне стадо) по 20-30 осіб, не мали постійного житла, а переселялися з місця на місце у пошуках їжі (тому їх поселення і називаються стоянками). Основним заняттям було збиральництво, рибальство та полювання. Знаряддя праці неандертальці виготовляли з каменю (переважно кременю) та кісток.

40 тисяч років тому неандертальців витісняє людина сучасного типу — кроманьйонець, або homo sapiens (“людина розум на” лат.). Кроманьйонець мав об’єм мозку ідентичний сучасній людині, розвинену пряму ходу, зріст 170-180 см, прямий лоб, витонченіші риси обличчя порівняно з неандертальцем.

Кроманьйонці вдосконалили техніку оброблення каменю, способи полювання та рибальства. Винайшли списометальний пристрій, почали виготовляти кістяні гарпуни, шила, голки тощо. Вміли виготовляти одяг.

Основним видом занять кроманьйонців було колективне загінне полювання на бізонів, північних оленів, мамонтів (вважається, що останні були першим видом тварин, який знищила людина). Допоміжну роль відігравало збиральництво та рибальство, оскільки в цей період ці види здобування їжі були малоефективні внаслідок льодовикового періоду.

В епоху мезоліту відбулась так звана мезолітична криза господарства — внаслідок зміни клімату вимерли великі тварини і людина вже не могла застосовувати старі методи. Вихід було знайдено завдяки вдосконаленню знарядь праці, винайденню лука, і головне — переходу людини в неоліті до відтворювального господарства — тваринництва та землеробства. Ці досягнення допомогли людині подолати кризу господарства, стати менш залежною від природи й дістали назву неолітичної революції.

В епоху неоліту, окрім переходу до відтворювального господарства, відбувається також поділ населення на осіле (переважно землероби) та кочове (скотарі). Землеробські племена населяли переважно центральні та західні райони України, а скотарські — південні. На півночі мешкали племена мисливців та рибалок.

Першими землеробсько-скотарськими культурами на теренах України були буго-дністровська культура (друга половина VI — межа V-IV тис. до н. е.), поширена на території теперішніх Одеської та Кіровоградської областей, та культура лінійно-стрічкової кераміки (друга половина V тис. до н. е.), поширена в Подністров’ї та Західній Волині, а загалом її ареал від України до Франції. В районі від Дніпровських порогів і до узбережжя Азовського моря у V — на початку IV тис. до н. е. проживали нечисленні племена сурської культури, які займались переважно рибальством, хоча в них уже помітний перехід до скотарства. Значну частину Лівобережної України та Середнього Подніпров’я у V-III тис. до н. е. заселяли племена дніпро-донецької культури, в яких домінувало мисливство та рибальство, проте поступово починається перехід до скотарства. Культура ямково-гребінцевої кераміки у IV-III тис. до н. е. охоплювала територію від Волго-Окського басейну до Північно-Східної України.

Найвідомішою культурою епохи неоліту є трипільська культура. Перша знахідка поселення цієї культури була розкопана наприкінці XIX ст. археологом В. Я. Хвойкою в районі с. Трипілля (звідси — назва цієї культури) на Київщині. Трипільська культура існувала у IV-III тис. до н. е. на території Балканського півострова та Правобережної України. У трипільців панував матріархат.

Найвідоміші поселення трипільців на території України: Трипілля, Майданецьке, Доброводи. Поселення мали чітку забудову, наземні житла (дво- і триповерхові). Деякі поселення займали площу 200-300 га і в них мешкало до 20 тис. осіб.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Важливу роль відігравало також скотарство. Допоміжну роль виконувало рибальство та мисливство. Високого рівня набуло керамічне виробництво. Посуд фарбували мінеральними фарбами червоного кольору і випалювали у спеціальних печах. За кольорами розпису кераміки цю культуру іноді називають культурою червонолакової кераміки. Малюнки на керамічних виробах трипільців деякі вчені вважають писемністю.

На початку III тис. до н. е. трипільська культура поступово зникає внаслідок підкорення та асиміляції племенами інших культур.

Трипільська культура відіграла важливу роль у формуванні цивілізації на території України та входженні її у загальноєвропейський цивілізаційний простір. Саме із цією культурою пов’язане остаточне утвердження відтворювального господарства на теренах України. Чимало українських істориків та археологів вважають трипільців пращурами українців.

В епоху енеоліту та мідного віку остаточно відбувається закріплення на Півдні України кочових скотарських племен та перехід до патріархату. До найвідоміших археологічних культур цього періодуналежали: кемі-обинська культура, розвинена у причорноморських степах в IV-II тис. до н. е. ; у Верхньому Подністров’ї та на Волині існували поселення землеробської культури стрічкової кераміки, які за своїм культурним типом нагадували пізньотрипільські племена. У племен культури стрічкової кераміки набули поширення металеві вироби. На Волинь у першій половині III тис. до н. е. прийшли племена культури лійчастого посуду, які витіснили племена культури стрічкової кераміки, а територією Лівобережної України заволоділи войовничі скотарські племена ямної культури. В епоху бронзового віку (ІІ тис. до н. е.) на зміну ямній культурі на Півдні України прийшла катакомбна культура кочових скотарських племен.

У степовій та лісостеповій Україні у середині ІІ тис. до н. е. проживали племена культури багатоваликової кераміки. Поселення містилися біля річок, їх населення займалося приселищним скотарством і землеробством. У середині ІІ тис. до н. е. територія сучасної Південної та Лівобережної України була заселена племенами зрубної культури. Це були племена осілих скотарів, що мігрували з поволзьких степів. Вони займалися землеробством, а також мали власне бронзоливарне виробництво.

На Правобережній Україні у ІІ тис. до н. е. проживали землеробсько-скотарські племена культури шнурової кераміки. Центр цієї культури містився на території сучасної Польщі. У середині ІІ тис. до н. е. на основі племен культури шнурової кераміки виникла тшинецько-комаровська культура, яку дослідники вважають праслов’янською. Племена цієї культури на території сучасної України займали Полісся, Прикарпаття та частину Правобережжя, у них переважало землеробство і скотарство, жили в наземних житлах або напівземлянках, поселення були постійні, їх жителі вміли виготовляти металеві вироби. На базі тшинецько-комаровської культури у XI-X ст. до н. е. виникла білогрудівська культура — перша культура на території України, в якій у широкий вжиток входять вироби із заліза. Племена цієї культури були поширені на Правобережній Україні, займались землеробством, вели осілий спосіб життя — проживали в поселеннях, розташованих на підвищеннях біля річок і добре укріплених. Померлих ховали у безкурганних могильниках як за обрядом тілоспалення, так і тілопокладення. Із покійником ховали чимало речей, що свідчило про розвинутий культ померлих та віру у потойбічне життя. Племена білогрудівської культури частина дослідників вважає предками східних слов’ян.