Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Слобідська Україна у другій половині XVII-XVIII ст.

Ще один регіон України — Слобожанщина — розвивався в дещо інших історичних умовах. Хоча він і був прикордонною територією Московського царства, проте менше ніж Гетьманщина страждав від нападів турків і татар. Не велося тут і внутрішньої боротьби за владу, оскільки не існувало посади гетьмана і краєм управляв московський воєвода. Водночас Слобожанщина до 1765 р. зберігала внутрішню автономію. Територія Слобожанщини була поділена на Харківський, Охтирський, Сумський, Острогозький та Ізюмський полки. Полки поділялись на сотні. Козаки мали власний суд та управління. Всі посади були виборні, але вибраних козаками осіб затверджували царські урядовці. Внаслідок того, що полковники часто виступали у ролі засновників поселень, то вони мали особливі права і через це іноді передавали свою посаду у спадщину.

Українці, які втомились від безперервних війн, почали переселятись на ці землі, оскільки тут життя було спокійнішим, і царський уряд, зацікавлений у заселенні регіону, надавав поселенцям різні пільги. У 1652 р. переселенці з Гетьманщини заснували міста Суми та Острогозьк, у 1654-1659 роках був заснований Харків, у 1686 р. — Біловодськ, а до кінця XVII ст. — ряд менших міст, і тут проживало загалом понад 100 тис. козаків.

Податкові пільги та вільний статус більшості поселенців сприяли швидкому економічному розвитку Слобожанщини. Сільське господарство поступово переорієнтовувалось на ринок. Вирощували переважно зернові та технічні культури. Важливу роль відігравали промисли, особливо — соляний, винокурний, млинарський, дьогтярний. У містах розвивалися ремесла і торгівля.

У 1765 р. автономний статус Слобідської України був скасований. Полковий адміністративно-територіальний устрій замінювався поділом краю на п’ять провінцій, об’єднаних у Слобідсько-Українську губернію. Судочинство та все діловодство переводилося на російську мову. Козацькі полки були перетворені на гусарські полки російської армії. Козацьку старшину зрівняли у правах із російським дворянством. До 1783 р. завершилося закріпачення простих козаків.

Таким чином, наприкінці XVIII ст. Слобідська Україна, так само як і Гетьманщина, повністю втратила автономію і була остаточно інтегрована до складу Російської імперії.