Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Лівобережна Гетьманщина у 1663-1687 рр.

У червні 1663 р. гетьманом Лівобережної України був обраний Іван Брюховецький. Це обрання відбулось на Чорній раді під Ніжином. Підтримали обрання І. Брюховецького і запорожці, яких він підкупив щедрим роздаванням викраденої у Ю. Хмельницького скарбниці, та біднота, підкуплена великими посулами та обіцянками І. Брюховецького. Але головною силою, на яку спирався Брюховецький, була Москва.Тому він, ставши гетьманом, проводив промосковську політику. Він був першим гетьманом, який їздив до Москви (1665) і там уклав новий українсько-московський договір (Московські статті). Згідно з цим договором: 1) під контроль Москви переходили всі українські міста, з яких стягувались податки на користь царя; 2) гетьман повинен був власним коштом утримувати московські війська в Україні; 3) кріпаків із Московщини, що втікали в Україну, треба було повертати їх панам; 4) українським купцям заборонено вивозити до Московської держави тютюн і вино, а також заборонено продавати хліб на Правобережну Україну і татарам; 5) вибори гетьмана мали відбуватись у присутності представників царя, а обрана особа повинна була їхати для затвердження у Москву; 6) зв’язки з іншими державами мали відбуватися лише за згоди царя; 7) Православна церква в Гетьманщині повинна була підпорядкуватись московському патріарху; 8) гетьман позбавлявся права надавати містам самоврядування; 9) збільшувалась чисельність московських гарнізонів в українських містах; 10) їхні війська, окрім Києва, Ніжина, Чернігова та Переяслава, розміщувались також і в інших українських містах; 11) розширено права московських воєвод на території Гетьманщини.

Московські статті 1665 р. і Андрусівський договір 1667 р. посилили антимосковські настрої в Україні та невдоволення Брюховецьким. Останній спробував відійти від союзу з Москвою, але пізно. На Лівобережжі у травні спалахнуло антимосковське повстання, в ході якого Брюховецького 8 (18) червня 1668 р. вбили і знищили більшість московських гарнізонів. Влада над Лівобережною Україною перейшла до Дорошенка. Але останній, як ми вже згадували, був змушений повернутись на Правобережну Україну, аби захистити її від вторгнення поляків, а на Лівобережжі був залишений наказним гетьманом Дем’ян (Демко) Многогрішний. Невдовзі на Лівобережжя повернулись московські війська, які оточили Многогрішного у Чернігові і змусили визнати зверхність московського царя. Натомість його на початку 1669 р. проголосили лівобережним гетьманом.

Д. Многогрішний походив із посполитих і тому не мав поваги з боку козацької старшини. Брав участь у Національно-визвольній війні з 1649 р. При Дорошенкові став чигиринським полковником.

Після обрання гетьманом уклав із Москвою Глухівські статті (3 березня 1669 р.): 1) підтверджено права і привілеї старшини та вільності Війська Запорозького; 2) московські війська залишались лише у Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі, а функції воєвод обмежувалися лише військовими справами; 3) гетьман обирався козаками, але було зроблено суттєве доповнення — цар затверджував вибір нового гетьмана і вручав йому військові клейноди (раніше це робила козацька рада); 4) гетьманові заборонялись прямі дипломатичні зносини, але представникам гетьмана дозволено бути присутніми на переговорах, де порушувались українські інтереси; 5) реєстр установлювався в 30 тис. козаків, і гетьман мав право формувати наймане кінне військо (1 тис.); 6) обмежувався перехід селян у козаки; 7) узаконено право власності на належну козацькій старшині землю тощо.

Многогрішний намагався проводити незалежну політику, зокрема, самочинно приєднав до Лівобережної Гетьманщини м. Гомель, відновив контакти з Дорошенком, а також зміцнював наймане військо як головну свою опору. Це викликало невдоволення козацької старшини, яка влаштувала проти нього змову. Вона звинуватила Многогрішного у зраді Москві і 13 березня 1672 р. сама схопила Многогрішного і передала його московитам. Многогрішного позбавили гетьманства і відправили до Москви. Звідти його відправили у заслання у Сибір (м. Іркутськ), де він і помер. 17 червня 1672 р. гетьманом Лівобережної України призначили Івана Самойловича.

І. Самойлович походив із сім’ї священика з Житомирщини. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі. З 1660-х років почав службу в козацькому війську сотенним писарем, згодом став сотником. У 1668-1669 рр. — Чернігівський полковник. У 1669-1672 рр. — генеральний суддя.

Самойлович проводив виважену політику. На важливі посади призначав вірних людей, часто родичів, використовував силу Москви для розправи з опозицією. Уклав із Московським царством у 1672 р. Конотопські статті, які складались із 10 пунктів і в основному повторювали Глухівські статті, але з подальшим обмеженням прав України: гетьману заборонялося без ради зі всією старшиною судити генеральну старшину або звільняти її; гетьман не міг вести переговори з іноземними державами без погодження зі старшиною; представники гетьмана вже не допускалися на переговори, що стосувались України; було скасовано наймані війська. Крім цього, в Батурині цілком офіційно і на постійній основі розміщувався полк московитів. Заохочувалися доноси, змішані шлюби і переселення московитів в Україну.

Незважаючи на подальше обмеження автономії Гетьманщини, час гетьманування Самойловича був позначений стабілізацією внутрішньополітичного життя у Лівобережній Гетьманщині внаслідок припинення міжусобиці та іноземних вторгнень. Почалося зростання чисельності населення. Пожвавилась торгівля, розвивались ремесла та промисли. Саме тому прихід Самойловича до влади вважають часом припинення “Руїни” в Лівобережній Україні.

Проте, незважаючи на лояльність щодо Москви, Самойлович постраждав саме завдяки своїм московським друзям. У 1687 р. фаворит фактичної правительниці Московської держави царівни Соф’ї Голіцин організував похід на Крим, але цей похід виявився невдалим. Побоюючись покарання, Голіцин звинуватив Самойловича, який брав участь у цьому поході, у змові з татарами. Як наслідок, у червні 1687 р. Самойловича заарештували і вислали до Москви.