Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Україна у 1657-1663 рр.

Гетьманування І. Виговського (1657—1659). Іван Виговський (? — 1664 р.) походив із сім’ї православного шляхтича з Північної Київщини, закінчив Києво-Могилянський колегіум. З 1648 р. перебував на службі у Б. Хмельницького, який зробив його генеральним писарем.

Перед смертю Б. Хмельницького гетьманом обрали його сина Юрія, але вже на старшинській раді в Чигирині (23-26 серпня 1657 р.) було вирішено, що до повноліття Юрія гетьманська влада передавалась Виговському. Таким чином, Виговський ставав тимчасово виконуючим обов’язки гетьмана (наказний гетьман). Остаточно був обраний гетьманом на раді у Корсуні 25 жовтня 1657 р.

Березень 1658 р. — початок виступів проти Виговського (Запорожжя, а також полковники Золотаренко та Пушкар, які претендували на гетьманську владу і за якими стояла Москва). 10 червня 1658 р. під Полтавою Виговський розбив війська Пушкаря. З обох боків загинуло до 50 тис. осіб, що знекровило українські сили. Щоб не опинитись у цілковитому ворожому оточенні, Виговський розпочав переговори з Польщею.

16 вересня 1658 р. між Гетьманщиною та Польщею був укладений Гадяцький трактат. Його зміст: 1) Україна в межах воєводств Київського, Чернігівського та Брацлавського ставала незалежною державою під назвою Велике князівство Руське і входила як рівноправний суб’єкт до федерації з Польщею та Литвою; 2) ця федерація мала спільного короля, який обирався спільно трьома державами; 3) всі три держави мали спільно приєднати Північне Причорномор’я; 4) взаємодопомога у випадку зовнішнього нападу; 5) на чолі Великого князівства Руського стояв обраний українцями гетьман, який правив довічно і затверджувався королем; 6) гетьман був верховним головнокомандувачем і першим сенатором від України до загального сейму федерації; 7) діловодство в Україні мало вестись українською мовою; 8) в Україні дозволялось карбування власної монети; 9) козацький реєстр мав становити 30 тис. козаків плюс 10-тисячна гвардія; 10) польські і литовські війська не мали права перебувати в Україні; 11) козацька старшина набувала шляхетських прав; 12) церковна унія скасовувалась у всіх трьох державах, православні і католики зрівнювались у правах; 13) в Україні мали бути засновані два університети; 14) проголошувалась свобода друку, слова.

Гадяцький договір не був втілений у життя, його неоднозначно сприйняли в Україні, хоча польський сейм і ратифікував цей договір. Московські агенти почали переконувати населення, що переговори Виговського з поляками мають на меті знову підпорядкувати Україну Польщі. Нарешті, Московське царство, не бажаючи втратити Україну, на початку 1659 р. вдалось до відкритої інтервенції проти України.

У березні 1659 р. на Україну почала наступ 100-тисячна московська армія. У квітні московські війська підійшли до Конотопа і почали його облогу, яка затяглась до червня завдяки вдалій обороні, організованій українським полковником Гуляницьким, хоча у розпорядженні останнього і було всього 5 тис. козаків. Наприкінці червня під Конотоп прибув з армією Виговський, і 28-29 червня 1659 р. відбулась генеральна битва. Московські війська були вщент розбиті. Але скористатися цим успіхом Виговський не зміг, бо проти нього виступили запорожці і частина генеральної старшини. Щоб не загострювати протистояння, І. Виговський зрікся влади, і гетьманом на Чорній раді у жовтні 1659 р. обрали Ю. Хмельницького.

Друге гетьманування Ю. Хмельницького (1659—1663). Скориставшись зміною ситуації, нова московська армія, яка вступила в Україну, оточила Ю. Хмельницького у Переяславі і 17 жовтня 1659 р. змусила його укласти з Московським царством новий договір — так звані Переяславські статті. Відповідно до них: 1) гетьмана не можна було міняти без згоди царя; 2) московські війська, окрім Києва, розміщувались також у Ніжині, Переяславі, Брацлаві та Умані; 3) Південна Білорусь відходила до Москви; 4) московітам поверталися трофеї, взяті під Конотопом; 5) уся родина Виговського мала бути видана Москві; 6) гетьману заборонялося вести війни і дипломатичні зносини.

Влітку 1660 р. відновились бойові дії між Польщею та Москвою. Московські війська рушили у Правобережну Україну, а Ю. Хмельницькому було наказано йти їм на допомогу. У вересні 1660 р. поляки оточили московитів на Волині, а під Слободищами — козаків Ю. Хмельницького. Останній уклав з поляками Слободищенський трактат (повторював умови Гадяцького трактату, але в урізаному вигляді): 1) вилучено статтю про Велике князівство Руське; 2) гетьман повністю втрачав права зовнішньополітичних зносин і повинен був надавати військову допомогу Польщі; 3) польській шляхті поверталися всі маєтності в Україні. Ю. Хмельницький також розірвав союз із Москвою і визнав зверхність Польщі.

Кінець 1660 — початок 1663 р. — Ю. Хмельницький формально єдиний гетьман. Але фактично Лівобережною Україною управляв наказний гетьман Яким Сомко, а на Правобережній Україні хазяйнували поляки.

На початку 1663 р. Ю. Хмельницький вдруге зрікся влади і постригся в Києві в ченці (під ім’ям Гедеона), а гетьманом у Чигирині обрали Павла Тетерю (1663-1665). Його влада поширювалася лише на Правобережну Україну. Водночас у червні 1663 р. Івана Брюховецького обрали гетьманом Лівобережної України.

Так єдина Гетьманщина розкололася на дві держави — Лівобережну (залежала від Москви) та Правобережну (залежала від Польщі) Гетьманщину. Кордоном між ними був Дніпро. Розпочався період, який в українській історії дістав назву “Руїна” (з 1657 або 1663 р. і до 1687 р.). Цей період характеризувався міжусобною боротьбою правобережних і лівобережних гетьманів, постійними заколотами старшини проти гетьманів, втручанням сусідів у внутрішні справи України і прагненням захопити її, існуванням поділу України на дві частини, постійними бойовими діями на її території, занепадом економіки та поступовою втратою незалежності.