Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - А. І. Чуткий

Розділ 4. Національно-визвольна війна 1648-1657 рр. Україна у другій половині XVII ст. 

Національно-визвольна війна (1648-1657)

Причини: посилення національно-культурного та релігійного гноблення, козацтво опинилось, по суті, поза законом, зловживання місцевої адміністрації, збільшення економічного визиску населення.

Характер: національно-визвольний (оскільки головним завданням було звільнення від іноземного гноблення), релігійний (захист православної віри супроти наступу католицизму) та буржуазний (бо, по суті, відбувалась ліквідація феодальних відносин і перехід до капіталізму).

Рушійні сили: козацтво і православна шляхта (організатори і найдієвіша сила), селянство (найчисельніша сила, але її дії шкодили своєю стихійністю та анархізмом), православне духовенство (як організуюча сила, ідеологи повстання), православні міщани (їх роль була незначною через малу чисельність).

Початок національно-визвольної війни (1648—1649). Січень — 17 квітня 1648 р. — Хмельницький захопив Січ, де був проголошений гетьманом. До квітня вів переговори з Кримом, накопичував сили, розсилав по Україні своїх агентів для агітації та збору інформації про сили поляків та їх розташування.

17 квітня 1648 р. Хмельницький вирушає із Січі в Україну. В цей час в Україні перебувало польське військо на чолі з Михайлом Потоцьким. Чисельна перевага була на боці поляків, проте вони недооцінили Хмельницького. Проти Хмельницького Михайло Потоцький послав свого сина Стефана, війська якого Хмельницький під Жовтими Водами оточив і вщент розбив 5-6 травня.

Дізнавшись про Жовтоводську битву і про те, що на допомогу Хмельницькому йде кримський хан, М. Потоцький відступає з Корсуня, але 16 травня потрапляє у засідку, і польські війська зазнають повного розгрому.

До того ж 10 травня помер польський король Владислав IV, і таким чином Польща водночас втратила і короля, і військо, і воєначальників, тому поляки укладають із Хмельницьким наприкінці травня 1648 р. перемир’я.

Літо 1648 р. — з обох сторін відбувається накопичення сил. Хмельницький зупинився у Білій Церкві і тут збирає війська. Було сформовано 16 козацьких полків (40 тис.) та ополчення (50-60 тис.). Поляки збирають війська біля Львова (32 тис. поляків + 8 тис. німецьких найманців).

23 вересня 1648 р. між військами Б. Хмельницького та новою польською армією відбулась Пилявецька битва (на Поділлі). В ході кількагодинного бою козацькі війська повністю розгромили поляків. Після цього Хмельницький рушив на Галичину, а в листопаді українське військо вступило на етнічні польські землі. Почалась облога Замостя. Тут до Хмельницького надійшла звістка про обрання польським королем Яна Казимира. Хмельницький бажав обрання саме цієї особи, оскільки вважав Казимира прихильним до козаків. Наближалась зима, військо було виснажене. До того ж воювати доводилося вже на чужій території. Усе це змусило Хмельницького припинити бойові дії і повернутися в Україну.

Кінець 1648 р. — квітень 1649 р. — тимчасове припинення бойових дій. Обидві сторони знову накопичують сили.

У квітні 1649 р. поляки порушили перемир’я і вдерлись в Україну двома арміями. З Волині просувалась армія на чолі з королем Яном Казимиром (25 тис.), а з Галичини — друга армія під проводом Яреми Вишневецького (15 тис.). Хмельницький прийняв мудре рішення не дати польським арміям з’єднатись і розбити їх поодинці. Тому він швидким маневром пішов назустріч польським військам, оточив Вишневецького у Збаражі, а потім таємно відвів війська від Збаража до Зборова, де оточив польського короля. У битві під Зборовом польські війська були практично знищені і сам король мало не потрапив у полон, але зрада татар (які не бажали значного посилення Хмельницького і були підкуплені поляками) змусила Хмельницького піти на переговори.

18 серпня 1649 р. між Україною і Польщею був укладений Зборівський договір. Відповідно до нього: 1) козацький реєстр встановлено у 40 тис.; 2) польська армія та євреї не могли перебувати в Україні; 3) в Брацлавському, Київському та Чернігівському воєводствах всі державні посади могли обіймати лише православні; 4) амністія всім учасникам повстання; 5) скасування церковної унії; 6) гетьман ставав найвищим правителем України і підтверджувалось право його виборності.

Зборівський договір 1649 р. відновив українську державність. Україна стала фактично незалежною державою — Гетьманщиною на чолі з виборним гетьманом. За основу державного устрою було взято козацький устрій. Країну поділено на військово-адміністративні одиниці — полки (у різні періоди Хмельниччини їх було від 16 до 20). Полки поділялись на сотні, а сотні — на десятки. Столиця — Чигирин. Міста з магдебурзьким правом зберігали автономію. Було створено регулярну армію, сформовану за територіальним принципом. Із початку 1650-х років почалось також формування найманого війська та особистої гвардії. Формувалась система судочинства, в основу якої було покладено ІІІ Литовський статут та звичаєве право.

Бойові дії у 1651—1653 рр. Одразу ж після укладення Зборівського договору і Польща, і Україна почали підготовку до нової війни, оскільки договір не влаштовував жодну зі сторін. Навесні 1651 р. відбулись перші сутички, а у травні 1651 р. на територію України вступило головне польське військо. Вирішальна битва відбулась біля м. Берестечка на Волині 18 червня — 10 липня 1651 р. Польське військо нараховувало 150тис., українське — 100 тис. (проте з них половина — селяни) і 50 тис. татар. Основні бойові дії розгорнулися 28 червня-10 липня. Козацька армія почала перемагати, але у вирішальний момент татари почали відступ і зім’яли козацькі ряди. Б. Хмельницького, який поїхав їх зупиняти, татари фактично взяли в полон і вивезли. Українські війська лишились без керманича. Все це викликало паніку серед українців і призвело до їхньої поразки. Лише Богун, який узяв командування над козацькими військами, зміг вивести їх з оточення і таким чином урятував українську армію.

Водночас у червні 1651 р. з півночі на Україну почав наступ литовський гетьман Радзивілл, який ішов на допомогу полякам. Він узяв Київ і наприкінці серпня з’єднався з польською армією під Васильковом. Але польсько-литовська армія була також виснажена, не мала достатньої кількості провіанту і фуражу. Українське селянство розпочало партизанську боротьбу. Хмельницький повернувся відтатар і під Білою Церквою збирав нове військо. Все це ускладнювало становище поляків і змусило їх піти на переговори. Хмельницький також змушений був піти на переговори, оскільки ще не встиг відновити українську армію після поразки під Берестечком.

28 вересня 1651 р. між Польщею та Україною був укладений Білоцерківський трактат. Згідно з ним: 1) територія гетьманського правління обмежувалась Київським воєводством; 2) магнати і шляхта отримували свої маєтки; 3) козацький реєстр зменшувався із 40 до 20 тис.; 4) гетьман зобов’язувався розірвати союз із Кримом і позбавлявся права дипломатичних зносин; 5) Хмельницький лишався гетьманом до своєї смерті, а по тому польський король діставав право призначати і звільняти гетьманів.

Таким чином, Білоцерківський договір істотно обмежував самостійність України і тому не задовольняв українців. Не були задоволені ним і поляки, які прагнули повної ліквідації української незалежності. Польський сейм навіть не ратифікував Білоцерківський трактат, що остаточно роз’єднало Польщу та Україну. У квітні 1652 р. Б. Хмельницький провів зі старшиною таємну нараду в Чигирині, на якій було вирішено продовжити боротьбу з Польщею.

22-23 травня 1652 р. — битва під Батогом (старший син Богдана Хмельницького Тиміш біля м. Батіг на Поділлі знищив 30-тисячне польське військо). Влада Хмельницького знову поширилась на Брацлавське та Чернігівське воєводства.

Жовтень — початок грудня 1653 р. — битва під Жванцем (поляки були повністю розгромлені Б. Хмельницьким, але татари знову змусили Хмельницького укласти з Польщею мир на умовах Зборівського договору). Тому Хмельницький вирішив остаточно розірвати союз з Кримом і шукати нових союзників. Ця політика мала два напрями: створення антипольської коаліції за участю України, Валахії, Молдови, Семигороду та Трансільванії; союз із Москвою.

Перший напрям зазнав невдачі через різність інтересів союзників і загибель у Молдавії сина Хмельницького Тиміша (серпень 1653 р.). Тому з осені 1653 р. пожвавились переговори з Москвою. Московський цар після тривалих вагань погодився на укладення союзу з Хмельницьким. 9 жовтня до Хмельницького вирушило московське посольство. 1-8 січня 1654 р. у Переяславі відбулись переговори представників цього посольства з Хмельницьким та козацькою старшиною. Ці переговори мало не закінчились провалом через відмову московських послів присягати на вірність цьому договору, але потреба у союзниках змусила Б. Хмельницького змиритись із цим, і 8 січня 1654 р. в Переяславі Б. Хмельницький та козацтво присягнули на вірність царю. Зазначимо, що чимало представників козацької старшини, зокрема І. Богун, а також українське православне духовенство на чолі з митрополитом С. Косовим та чимало простих козаків і міщан, відмовилися присягати на вірність московському царю.

З метою визначення чітких рамок союзницьких відносин між Гетьманщиною та Московським царством козацьке посольство вирушило до Москви. У процесі московсько-українських переговорів у Москві в березні 1654 р. було укладено так звані Березневі статті, зміст яких полягав у такому: 1) Гетьманщина — добровільний васал Москви; 2) цар має зберігати недоторканність і цілісність України та її суспільного устрою та не укладати мир з Польщею до повного звільнення України; 3) Гетьманщина має свого окремого правителя, якого обирають козаки, а цар лише затверджує його; 4) козацьке військо можна використовувати лише для оборони України; 5) козацький реєстр — 60 тис. + 10 тис. гетьманська гвардія; 6) у Києві розміщено гарнізон московитів; 6) всі податки з України йшли до Москви, а звідти їх частина поверталась до України; 7) гетьману заборонялись переговори з Польщею і Туреччиною.

Бойові дії у 1654—1657 рр. Згідно з московсько-українським договором 1654 р. Московське царство мало надати Гетьманщині, як своєму васалу, військову допомогу у боротьбі проти Польщі. Таким чином, у квітні 1654 р. Московське царство оголосило війну Польщі і московські війська почали бойові дії проти поляків під Смоленськом. Їм на допомогу рушили козаки (20-тисячний корпус на чолі з полковником Золотаренком), які звільнили Південну Білорусь і приєднали її до України. Московити зайняли Східну та Центральну Білорусь.

Жовтень 1654 р. — весна 1655 р. — польські війська і татари, які тепер перейшли на бік Польщі, захопили Брацлавщину.

9 липня 1655 р. проти Польщі почала війну Швеція. Шведський король Карл X Густав розбив польські війська у Прибалтиці і переніс бойові дії на територію етнічної Польщі. До кінця 1655 р. він розгромив основні сили поляків. Водночас стає дедалі очевиднішим, що Москва не збирається дбати про інтереси України, а переслідує власні цілі. Московський цар Олексій Михайлович з другої половини 1655 р. навіть почав переговори про перемир’я з Польщею (поляки підкупили його обіцянкою, що після смерті польського короля Яна Казимира він може бути обраний наступним польським королем), а це означало порушення ним Березневих статей. За таких обставин цілком логічним було переорієнтування України на союз зі Швецією. Відповідно вже влітку 1655 р. між Гетьманщиною та Швецією була досягнута домовленість про спільні бойові дії проти Польщі.

Згідно з цією домовленістю у другій половині 1655 р. Б. Хмельницький послав на допомогу союзникам війська, які розбили поляків під Городком та зайняли все Поділля і Галичину. Таким чином, майже всі етнічні українські землі опинились під владою Хмельницького. Водночас шведи захопили більшу частину території Польщі. 12 листопада 1655 р. під м. Озерною було зупинено наступ татар (останні зобов’язались не нападати на Україну).

Натомість Москва у травні 1656 р. оголосила війну Швеції, а в серпні уклала з Польщею Віленське перемир’я (українську сторону на переговори не допустили). У відповідь Хмельницький вирішує остаточно розірвати з Москвою. Посилились переговори зі Швецією про протекторат. 8 жовтня 1656 р. був укладений військовий союз із правителем Трансільванії Юрієм ІІ Ракоці. На початку 1657 р. проти Польщі Хмельницький направив 30-тисячний корпус під командуванням полковника Ждановича, який зайняв Галичину і вступив на етнічні польські землі, але відсутність допомоги з боку союзників поставила козаків у скрутне становище. У липні 1657 р. Трансільванія капітулювала. Згорнула бойові дії і Швеція. Козаки збунтувались і повернули в Україну. Похід проти Польщі провалився. Хмельницький не міг витримати потрясіння від цих невдач і 27 липня (6 серпня) 1657 р. помер.

Смерть Б. Хмельницького стала надзвичайною трагедією для України, оскільки він помер у самий розпал боротьби за її незалежність і жодна особа не могла зрівнятися з ним за авторитетом середкозацтва. А це означало початок міжусобної боротьби за владу в Україні. Остання справді почалася фактично одразу ж після смерті Хмельницького і призвела спочатку до повного занепаду України і врешті-решт — до втрати нею політичної незалежності.