Київська Русь. Монгольська навала та встановлення золотоординського іга

Питання про роль монгольського нашестя та золотоординського іга в слов'янській історії завжди належало до розряду надзвичайно важливих, але водночас гранично складних, дискусійних. Вичерпної однозначної відповіді на це питання ми не маємо. Багатовікове вивчення проблеми привело дослідників до абсолютно різних оцінок та полярних висновків. Одні з них (Л. Гумільов, Б. Васильєв та ін.) вважають, що іга фактично не було, а був лише союз Русі з Ордою, інші — вказують на руйнівні наслідки золотоординської навали, яка загальмувала розвиток слов'янських земель, зумовивши в перспективі помітне відставання від країн Західної Європи (Б. Рибаков, П. Толочко, М. Котляр та ін.).

Широковживаний термін «монголо-татарське нашестя» є умовним і не зовсім точним. Адже хоча монголи і не становили більшості у війську (їх налічувалося лише кілька відсотків загальної чисельності), саме вони були його цементуючим ядром, військовою елітою, яка вела за собою підкорені народи. Що ж стосується татар, то цей народ — лише одне з підкорених племен, представники якого обіймали високі посади при дворі монгольського хана, але їхня роль у монгольській державі не була домінуючою. Отже, грандіозну експансію східних народів у західному напрямку доцільніше називати монгольською, оскільки саме монголи були її організаторами і лідерами. Поява терміна «монголо-татари» зумовлена багатьма обставинами. Так, китайські хроністи, описуючи народи, що проживали на північ від Китаю, у Великому Степу, називали всі степові етнічні об'єднання одним іменем — «татари», так як ми називаємо «європейцями» французів, іспанців та ін. З часом ця традиція укорінилася в європейській термінології XIII—XIV ст., у якій поняття «татари» вживалося для позначення монголів-завойовників. Тому в епоху середньовіччя слова «татари» і «монголи» для хроністів та літописців стали майже синонімами. Можливо, що синтезний термін «татаро-монголи» вживався для більш повної загальної характеристики ординців, адже він фіксував певну єдність лідера (монголи) і маси (татари як збірна назва кочівників Великого Степу).

Монгольська держава утворилася наприкінці XII — на початку XIII ст. внаслідок активної об'єднавчої політики монгольського хана Темучіна. Надзвичайно складною була доля цієї людини. Він був онуком першого монгольського хана Хабула. Після смерті батька Есугей-багатура, 9-річний хлопчик потрапив у вир феодальних війн та протистоянь. Через зраду Темучін на три роки потрапляє в рабство і з дерев'яною колодкою на шиї виконує найважчі роботи на кузні ворожого племені. Після втечі з полону понад двадцять років він веде жорстоку, безкомпромісну боротьбу за владу. В 1206 р. Темучіна було проголошено верховним правителем Монголії — Чингісханом. Країна перетворилася на воєнний табір і розпочала активне завоювання сусідніх територій та народів.

У 1223 р. на річці Калці відбувається перша битва монголо-татарських військ з руськими дружинами. Об'єднані русько-половецькі сили зазнали страшної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Давньоруський билинний епос саме з Калкою пов'язує загибель трьох руських богатирів Іллі Муромця, Альоші Поповича та Добрині Нікитича. Нова хвиля монгольського нашестя розпочинається 1237 p., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося багатотисячне військо онука Чингісхана — Батия. Серією рішучих ударів, схожих на помахи татарської шаблі, завойовники перетворили на попелище Рязань, Володимир, Ярославль, Переяслав, Чернігів та інші міста і підійшли до Києва. Падіння 1240 р. центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники засновують нову державу в складі Монгольської імперії — Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перестає існувати. На Русі встановлюється іноземне іго на довгих 238 років.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель:

1. Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII—ХIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років після навали Батия.

2. Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.

3. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на Півдні Русі. Проте тотального обезлюднення цієї території не відбулося. Як зазначає М. Грушевський, лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність ховалася за часів лихоліття, а за кращих обставин знову починала колонізацію полишених земель.

4. Знищення значної частини феодальної еліти. Загибель у боротьбі з завойовниками багатьох професійних воїнів-феодалів — князів та дружинників не тільки помітно послабила протидію загарбникам з боку місцевого населення в початковий період встановлення іга, а й суттєво загальмувала і деформувала розвиток феодального землеволодіння та всієї системи феодальних відносин.

Суть золотоординського іга як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Золотоординське іго виявилося насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей — данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов'язок слов'янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях — баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої особливості:

1) руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;

2) на території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Навіть інститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідується;

3) толерантне ставлення золотоординців до християнства та православного духовенства (відповідно до монгольських стереотипів поведінки хан міг і мусив вимагати від завойованих народів покірності, виконання наказів, але не відмови від віри, традицій та звичаїв).

Саме ці особливості золотоординського панування значною мірою дали змогу східним слов'янам не тільки зберегти власну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі сили.

Монгольське завоювання зумовило появу низки тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історичний розвиток східних слов'ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність народу:

1. Переміщення і своєрідне роздвоєння центру суспільного життя східних слов'ян. Прогресуючий занепад Києва призвів до втрати ним ролі об'єднувача слов'янських земель, внаслідок чого виникли нові центри політичної консолідації. Спочатку на Заході, скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими чинниками, вагомо заявляє про себе Галицько-Волинське князівство (XIII — перша половина XV ст.), а незабаром на Сході, остаточно оговтавшись від монгольських набігів, піднімається Московське князівство (середина XIV—XV ст.). Не останню роль у цьому процесі відіграла масова міграція еліти південних князівств (боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфікованих ремісників спочатку до Володимира, а потім до Москви.

2. Консервація та поглиблення феодальної роздрібненості.

3. Поступове витіснення в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження системи підданства. Особливо дія і наслідки цієї тенденції були помітні на теренах Північно-Східної Русі, де вплив золотоординців був найвідчутнішим. Васалітет — це середньовічна система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших феодалів (сеньйорів). Принцип васалітету допускав деякі права і привілеї для різних верств населення, що певною мірою обмежувало свавілля монарха. Саме права і свободи, що базувалися на васалітеті, згодом лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуванню буржуазних відносин. З приходом на Русь монголів принцип васалітету активно витісняється системою підданства. Цьому процесові сприяла низка чинників. По-перше, зіткнення князів з монгольською моделлю управління державою надовго закарбувало в їхній генетичний код сам дух імперії: абсолютну покірність підданих та безмежну владу правителя. В обмін на власний суверенітет в Орді разом з ярликом князь одержував необмежену владу над своїми підданими. По-друге, після загибелі значної частини феодальної еліти (князів, дружинників), які були опорою та уособленням васальних відносин, на північному сході створюються умови для формування нової знаті (посадників, тіунів, мечників), що зростала вже на ґрунті підданства. З часом саме система підданства стала основою формування Російської імперії з абсолютною, необмеженою владою монарха.

4. Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що в XIV—XV ст. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди. Внаслідок цього землі, що колись входили до складу Київської Русі, потрапили під вплив різних держав та культурних традицій, які суттєво змінили характер та динаміку їхнього суспільного розвитку. Етнічна диференціація східного слов'янства поглиблюється і дедалі активніше починають формуватися українська, білоруська та російська народності.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на Східну Європу, глибинно, на багато віків вперед, підкоригували її історію.