Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Повоєнна відбудова і розвиток України в 1945 — середині 50-х років. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція «Вісла»

Відновлення радянської влади в західних областях України супроводжувалося посиленням репресивного тиску на місцеве населення. Основною метою репресій було створення сприятливих умов для «радянізації» краю, експлуатації його демографічного та природного потенціалів; насильне залучення населення до радянської системи господарювання; руйнація національних структур самозахисту, духовним осередком яких була Українська греко-католицька церква; максимальне звуження соціальної бази збройного опору, очолюваного ОУН—УПА; остаточне утвердження на місцях органів радянської влади.

Наприкінці війни й у повоєнний період розгалужений сталінський репресивний апарат, що діяв у західноукраїнських землях, широко використовував вже апробований у попередні роки арсенал репресивних акцій. Арешти, вбивства, конфіскації майна, масові депортації, запровадження системи заручництва — далеко не повний перелік форм і методів репресивного тиску на місцеве населення. Своєрідним сигналом до початку репресій стало розпорядження НКВС СРСР від 7 січня 1944 p., у якому зазначалося: «...усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна і відправити до Чорногорського спецтабору» (Красноярський край). З наближенням фронту до західноукраїнських земель репресивна діяльність радянського режиму посилюється. Зокрема, у березні 1944 р. з'являється нове розпорядження НКВС СРСР, у якому вказувалося: «Сім'ї, у складі яких є оунівці, що перебували на нелегальному становищі, а також сім'ї засуджених оунівців взяти на облік і виселити до тилових областей Союзу».

15 травня 1945 p. M. Хрущов провів у Львові нараду із секретарями обкомів КП(б)У і начальниками управлінь НКВС. У своїй доповіді він вимагав рішучих каральних акцій проти сімей повстанців, а також рекомендував застосовувати «нові методи роботи», суть яких полягала у створенні в західноукраїнському краї атмосфери «кругової поруки» та взаємної підозри. У кожному селі мали бути відібрані заручники із заможних селян, які мусили повідомляти офіційну владу про наміри та дії повстанців. Водночас їх суворо попереджали, що вони несуть відповідальність за будь-яку подію, що станеться на території сільської ради. Крім цього, місцеві радянські активісти мали стежити за заручниками і в разі їхньої неблагонадійності заарештовувати і виселяти. Хрущов вимагав організовувати збори селян, на яких оголошувати імена тих, хто допомагає повстанцям, і застосовувати проти них репресії.

Основними жертвами репресивних акцій були, як правило, члени сімей оунівців і «бандпособників», куркулі з сім'ями, стара західноукраїнська інтелігенція, священики греко-католицької церкви. Про масовий характер репресій свідчить той факт, що лише протягом 1946—1948 pp. у східні райони СРСР було депортовано майже 500 тис. західних українців.

Сталінське керівництво використовувало репресії в західноукраїнських землях і як засіб державного примусу, і як метод покарання. Основною метою каральних акцій було створення сприятливих умов для тотальної «радянізації» Західної України.

Операція «Вісла» — це завершальний етап процесу переселення українського населення із території Закерзоння (Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина). Початок цьому процесу було покладено 9 вересня 1944 р. угодою між польським Тимчасовим комітетом національного визволення та урядом УРСР, відповідно до якої українське населення, що проживало в Закерзонні, мусило добровільно переїхати до Радянської України. Цю масштабну міграцію можна поділити на три етапи:

І етап — «добровільне переселення» (вересень 1944 — серпень 1945 p.). У цей період по селах почали свою роботу переселенські комісії, створені з представників УРСР та Польщі, які проводили агітацію за переселення. Проте місцеві жителі не поспішали залишати обжиті місця та зароблене важкою працею майно, крім того, вони боялися колективізації та сталінських репресій, які вже мали місце в Західній Україні наприкінці 30-х — на початку 40-х років. Саме тому в русло добровільного переселення потрапляли переважно люди, господарства яких були знищені війною, малозаможні, або ж ті, хто зазнав чи боявся репресивних дій з боку підпільних польських формувань. Тому до 1 березня 1945 р. в Україну із Закерзоння переселилася лише 81 тис. осіб.

II етап — «насильницька депортація» (вересень 1945 — серпень 1946 р.). З другої половини 1945 р. добровільне переселення майже припиняється, більше того, почався процес нелегального повернення українців, які відчули важку руку сталінського режиму, на старі місця проживання. Відповіддю польської сторони на небажання українців залишати свої домівки та землі предків став відкритий терор. Спочатку інструментом репресій були збройні формування Армії Крайової, вояки якої грабували та палили українські села, вбивали їхніх жителів. Проте навіть цих жорстоких дій виявилося замало, щоб зламати опір українців, які не бажали переселятися в УРСР. Саме тому восени 1945 р. головний уповноважений уряду УРСР у справах евакуації порушив клопотання перед польським урядом про «надання військової допомоги в прискоренні масової депортації населення». Відповіддю Варшави на це «прохання» став наказ трьом польським дивізіям примусово відселити українське населення з 50-кілометрової прикордонної смуги на територію УРСР. У разі відмови українців від переселення планувалося примусове відселення їх у глиб Польщі, за ріку Сян. Процес відселення супроводжувався вбивствами, пограбуваннями, мародерством. Під тиском таких «аргументів» на залізничних станціях збиралися натовпи бажаючих переїхати на територію УРСР.

Акція насильницької депортації, що розпочалася у вересні 1945 p., закінчилася у серпні 1946 р. Внаслідок цього в УРСР було переселено 482 тис. осіб — 96,8% українського населення Закерзоння.

III етап — «операція «Вісла» (квітень — липень 1947 p.). Формальним приводом для початку цієї репресивної акції стала загибель у березні 1947 р. у бою з формуваннями УПА заступника міністра оборони Польщі К. Свєрчевського. Одразу після цієї події польським керівництвом було прийнято рішення про виселення українців і членів змішаних українсько-польських сімей з українських етнічних та прилеглих земель (Посяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя) і поселення їх у так званих повернутих західних та північних районах з обов'язковим розпорошенням серед польського населення. Ці репресивні дії і становили основний зміст операції «Вісла». Репресивна акція була скоординованою на міждержавному рівні дією — під час її проведення відділи НКВС та чехословацької армії заблокували східні та південні кордони Польщі. За польськими даними, депортовано було 140,5 тис. осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 осіб, а вбито понад 650 осіб.

Отже, у середині 40-х років українське населення Закерзоння стало жертвою масових насильницьких депортацій, які до серпня 1946 р. здійснювалися в напрямку УРСР, а з квітня 1947 р. — у глиб Польщі. Суттю операції «Вісла» було «очищення» теренів Південно-Східної Польщі від автохтонного українського населення та цілковита асиміляція українців-переселенців у польському середовищі.