Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ПІСЛЯМОВА

"Сучасна лже-демократія. Чужинська мораль. Завдання оновленого козацтва."

(Додаток: Дніпровські пороги, Запорозька Січ)

Трагічна історія України-Руси спонукає замислитись над не менш трагічним сьогоденням нашої багатостраждальної Батьківщини. Численні спроби ворогів роздерти нашу землю на шматки продовжуються досі. Тож маємо дати однозначну відповідь – чому можливе таке взагалі?..

Історія свідчить, що єдиним захисником національних інтересів українців була Запорозька Січ. Ані ліві, ані праві наказні гетьмани України (роздертої навпіл по Дніпру) не спромоглися об'єднати український народ і подвигнути до розбудови незалежної держави. Лише Запорозька Січ єднала українську націю в незламному прагненні свободи і вподовж багатьох століть визнавалась у всьому світі як Незалежна Козацька Республіка.

Причини недостатнього висвітлення провідної ролі Запорозької Січі в збережені державності України-Руси мають своє логічне пояснення. Як за часів зверхності Речі Посполитої, так і московського царату та спадкоємної російсько-імперської доби, замовчувалось правдиве відображення героїчного самоутвердження Запорозької Січі через те, що запорожці не визнавали ні литовсько-польської, ні московської зверхності. Натомість сучасні науковці Незалежної України також не поспішають відновити історичне значення Запорозької Січі, тому що козацька демократія запорожців не узгоджується з нинішньою лже-демократією, яку насаджує на Україні чинна влада, проводячи політику незаконно-збагачених олігархічних кланів. Нинішнім можновладцям більш до вподоби громадсько-соціальний устрій Гетьманщини, що захищав інтереси багатіїв і провадив тотальне гноблення українського народу, ігноруючи традиційні принципи народовладдя, що панували на Запоріжжі.

Не треба мати великого розуму, щоб зрозуміти, що жодна злочинно збагачена особа не буде визнана злочинцем по закону, складеному багатіями. Тому сучасна українська влада не схильна до широкого розголосу законів запорізького судочинства, бо вони викриватимуть усіх безчесно збагачених можновладців, що нині перебувають при владі. Через це й замовчується козацька демократія Запорозької Січі, а заодно і увесь її історичний шлях та неоціненне значення в українській історії. Лише де-не-де в сучасних кон'юнктурних викладах нашої історії проглядають правдиві згадки про Запорозьку Січ як незалежну, істинно демократичну Козацьку Республіку. "Не можна не побачити, що запорожці розділяли суспільні та моральні цінності, які й через віки не втратили своєї актуальності. Вражає, як у всі часи розумні, вільні люди мислять однаково" (УФ с.43).

Певна річ, можемо заплющити очі і прославляти видатних гетьманів України, при тому ще й бити себе в груди, запевняючи у щирості свого патріотизму. Але це ми й робили досі. Вже час осягнути «здобутки» на шляху свого удаваного патріотизму, що призвело до повального вимирання українського народу і тотального знищення національної свідомості українців. Тож, певно, годі дурити себе сподіваннями, буцімто хтось подбає про нас і поверне наше життя на краще. Лише знання своє трагічної минувшини допоможе нам утвердити наше світле майбутнє.

Прославляння гнобителів українського народу має фатальні наслідки: прославляючи гнобителів, ми утверджуємо право гноблення, яке, рано чи пізно, для всіх обернеться ярмом. Нове покоління, що зросло за роки 16-річної Незалежності України, має вивчати не лукаві перекази чужинських істориків, не розлогі теревені недоброзичливих ідеологів, не кон'юнктурні видання сучасних науковців-запроданців, – а достовірну історію своєї країни. Наша молодь повинна знати гірку правду про жахливі часи поневолення українського народу, катованого поляками, жидами і москалями вподовж багатьох століть. Лише знання своєї достеменної минувшини убезпечить український народ від повторення колишніх помилок і не допустить колишньої сваволі іноплемінних меншин на теренах України-Руси, що наживались на знедоленні українців. З огляду на це, ні за яких обставин не слід звеличувати ворогів українського народу. Якщо, з лукавої вдачі нинішньої олігархічної влади, сучасні політикани й урядовці не убачають в нашій вікодавні історії гідних ушанування історичних осіб, це не означає, що треба звеличувати негідних та прикрашати їхнє марнославне життя вигаданими чеснотами.

Маємо визнати і закарбувати у пам'яті прийдешніх поколінь, що серед шляхтичів не було жодного щирого українця, як і зараз немає жодного щирого українця серед новітніх олігархів-україножерів. Адже етнічний українець за своїми успадкованими від праотців нормами моралі не буде наживати статки за рахунок обкрадання й знедолення співвітчизників. До цього схильні представники нацменшин, які усвідомлюють тимчасовість свого перебування на Україні, що й підбурює їх до грабунку українського народу.

Нема і не має бути прощення науковцям, урядовцям, громадським діячам, котрі звеличують лже-патріотів, що кривдили український народ. Не дотримання цієї умови свідчитиме про наявність в українському суспільстві антипатріотичних тенденцій, що призведуть до відродження кривди й знедолення українського народу. Кожен, хто причетний до цих антиморальний перетворень в українську суспільстві, несе відповідальність перед прийдешніми поколіннями як цинічний кат народної демократії, як зрадник національний інтересів України, як лукавий посібник гнобителів українського народу.

Відроджене українське козацтво має відновити запорозькі чесноти і продовжити святу справу Запорозької Січі, яка боронила український народ від знедолення. Сучасне козацтво ні за яких обставин не повинно покладатися на милість жидівського бога, який за український народ й на подзвін не дбає. Треба розуміти – кого і навіщо звеличує християнська церква, і який нарід має з цього довготривалу користь. Присутність церковників в сучасному козацтві свідчить про лицемірство козацької старшини та заплановану зраду національних інтересів українського народу, що має бути засуджено козацькою громадою якнайшвидше. Треба вчитися на помилках попередніх поколінь і не наслідувати приклади зрадницької політики колишніх гетьманів-маріонеток, для яких керівна посада була засобом для особистого збагачення.

Сучасне українське козацтво, очолене пристосованцями, наступатиме на старі граблі, умисно підкладеними метикуватими ідеологами. Козацька громада має визначитись: або козацтво виконує своє патріотичне призначення – захист Батьківщини від зовнішніх і внутрішніх ворогів (у тому числі й казнокрадів), або козацтво стає лицемірним придатком жидівсько-християнської ідеології, яка змушує український народ терпіти знущання олігархічної влади, спрямоване на збагачення нацменшин, що насаджують по Україні злигодні й страждання, беззаконня й безчинства при повній бездіяльності громадськості.

Не забуваймо, що зверхність колишніх панів, злочинно збагачених за часів бездіяльності гетьманів-запроданців козацької доби, навдивовижу однозвучно перегукуються з сучасністю: "Почесті у нас здобуваються не наукою, не заслугами, а грошима. Хто заплатить чи пригостить, той правий у суді, той отримує старшинство й посаду, той усюди користується повагою; якщо він пихатий, то має право зневажати кожного, хоча й розумнішого, бідняка. Інші лише те й роблять, що п’ють, б’ються та шукають кому б продати свій голос на сеймі (Верховній Раді) чи в суді. Аморальність розтлила все шляхетське суспільство – сім’ю й державу; красномовність підміняється нудною риторикою, чесність – шахрайством, правосуддя – сутяжництвом. Казну грабують збирачі податків. Рівність шляхетська – лише фраза, що прикриває олігархічні прагнення багатих панів" (МС с.322). Ці слова видатного українського історика, професора Київського університету, Володимира Антоновича, сказані два століття тому стосовно шляхетської аморальності в часи панування Речі Посполитої, актуальні й нині, бо досконало відображають сучасну ідеологію олігархічної влади. Тож маємо потурбуватися про збереження прав і свобод етнічних українців на Україні, якщо не бажаємо бути поневоленими національними меншинами, що узурпували владу і розподіляють поміж себе національні багатства українського народу.

Багатовікове поневолення українського народу має одну характерну рису – повторення одних і тих же помилок. Уберегтися від цього можна лише одним шляхом: українці повинні знати свою достеменну історію, не спотворену ура-патріотизмом, на кшталт звеличення Мазепи чи Хмельницького до рівня національних героїв. Подібні фальсифікації призведуть до відродження колишніх аморальних ідеалів та антинаціональних тенденцій, що матимуть однозначні наслідки: нове покоління, зрощене на брехні, припускатиметься тих же помилок, що й попередні покоління; внаслідок чого Україна знову втратить Незалежність.

Можливо саме цього й домагаються лукаві політикани та функціонери з вищого ешелону влади, що дбають лише про власне збагачення. Сучасні можновладці заради сьогоденної вигоди та особистого зиску ладні продати Україну і український народ в імперську кабалу чужоземного поневолення, як це робили гетьмани-запроданці козацької доби. З прикрістю мусимо констатувати, що на сьогодні (на сімнадцятому році Незалежності України) немає жодної політичної сили, яка захищає етнічні інтереси українського народу. Такою політичною силою має постати козацька громада, як традиційна опора українського суспільства.

Пам'ятаймо, що виникнення українського козацтва, а точніше його виокремлення в окрему верству української спільноти, було зумовлене змінами соціально-політичного устрою України-Руси і характеризується як процес самовизволення українського народу з-під ярма чужинського поневолення. В цьому й полягає покликання сучасного козацтва, яке має історично-зумовлене патріотичне призначення, – захист національних інтересів етнічних українців.

Відтак, нове покоління відродженого козацтва, як оновлена патріотична верства етнічного українського суспільства, зрощена на засадах істинної демократії, не заангажована жидівською ідеологією та політичною демагогією, має подбати за Україну-Русь і передати її прийдешнім поколінням як найцінніший скарб, омріяний тисячами знедолених поколінь.


УМОВНІ   СКОРОЧЕННЯ

БР – Б. Рыбаков "Очерки истории – ІІІ-ІХ вв.", Москва,1958.

БРА – Б. Рыбаков "Анты и Киевская Русь" // Вестник древней истории - №1, 1939.

БРД – Б. Рыбаков "Древная Русь", М., 1963.

ВК – "Велесова Книга" (Скрижалі буття українського народу), Київ, 1994.

ВВ – В. Винниченко "Заповіт борцям за визволення", (збірка 1949р.), К., 1991.

ВС – С. Величко "Летопись", Киев, 1848.

ГГ – Г. Грабянка "Летопись презельной брани", К., 1854.

ГД – Геродот "История в девяти книгах", Л.,1972; ("Історія в дев’яти книгах", К.,1995).

ГЛ – Г. Лозко "Українське язичництво", К., 1994.

ГП – Г. Прошин "Чорное воинство" (2-е издание), М., 1988.

ДБ – Д. Берест "Заповіт мовчання", К., 2000.

ДБЛ – Д. Берест "Літописні непорозуміння", К., 2006.

ЗК – В. Голобуцкий "Запорожское козачество", К., 1957.

ЗС – В. Голобуцький "Запорожська Січ в останні часи свого існування 1735-1775", К., 1961.

ІЗЗ – Д. Яворницький "Запорожжя" (за виданням: "Запорожье...", С-П, 1888), К., 1995.

ІЗК – Д. Яворницький "Історія запорозький козаків", К., 1990, т.1 (за виданням 1900).

ІЗС – Д. Яворницький "Із української старовини", К., 2001.

ІКЗ – «Історія українського козацтва» т.1, (ред. акад. В. Смолій), К., 2006.

ІМР – Д. Бантыш-Каменский "История Малой России", К., 1993 (по изданию 1903).

ІР – "Історія Русів" (Архип Худорба), К., 1991 (за виданням 1846).

ІС – Д. Яворницький "Іван Сірко", К., 1992 (перевидання 1891).

ІСК – "Історія світової культури" (Л. Шевчук та інші), К., 1997.

ІУ – "Історія України" (В. Баран та інші), 2-видання, Львів,1998.

ІУГ – М. Грушевський "Історії України-Руси", т.І Львів 1899 – т.VІІ Київ 1909.

ІУГИ – М. Грушевський "Иллюстрированная история Украины", С-Питер., 1896.

ІУГК – М. Грушевський "Історія української козаччини", ж-л Вітчизна, 1989-1991.

ІУГМ – М. Грушевський "Про старі часи на Україні", К., 1991.

ІУІ – І.Оніщенко "Історія України", К., 1999.

ІУК – В. Король "Історія України", К., 2005.

ІУЛ – П. Лаврів "Історія південно-східної України", К., 1996.

ІУН – Д. Дорошенко "Нарис історії України", К., 1992 (за виданням 1932).

ІУП – Н. Полонська-Василенко "Історія України" (Munchen, 1972), К., 1995.

ІУС – О. Субтельний "Україна – історія" (Ukraine: A Histori), К., 1992.

ІУТ – І. Тиктор "Велика Історія України", Львів, 1935, т.1 (перевидання 1993).

ІУХ – "Історія України – хронологія подій", К., 1995.

КА – В. Антонович "Изследованіе о козачестве по актам з 1500 по 1646 год", К., 1863.

КМ – М. Киценко "Хортиця в героїці і легендах" (за виданням 1972), Дніпр-к, 1991.

КН – Н. Костомаров "Русская история в жизнеописаниях", К., 1880, т.2.

КР – Д. Наливайко "Козацька християнська республіка", К., 1992.

ЛР – "Літопис руський" за Іпатським списком, (перевидання), К., 1989.

ЛС – "Літопис Самовидця", К., 1971.

ЛЩ – Е. Лясота "Щоденник" (ж-л Жовтень, 1984, №10).

МА – А. Маркевич "История Малороссии", т.І-V, М., 1843.

МБ – М. Брайчевский "Утверждение Христианства на Руси", К., 1989.

МГ – Г. Міллер "Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах", М., 1847.

МД – М. Драгоманов "Літературно-публіцистичні публікації", т.2, К., 1874.

МДВ – М. Драгоманов "Вибране", К., 1991.

МІ – М. Іванченко "Дивосвіт прадавніх слов'ян", К., 1991.

МЛ – Л. Мельник "Боротьба за українську державність", К., 1995.

ММ – М. Максимович "Собрание сочинений", т.1, К., 1876.

МС – В. Антонович "Моя сповідь", К., 1995.

НК – Н. Карамзин "История государства российского" (т.8), С-П., 1892.

НЦ – "Начала цивилизации" (В.Даниленко "Космогония...", Ю.Шилов "Праистория Руси"), М,1999.

ОУ – Г. Левассер де Боплан "Описание Украйны" (пер. фр. изд. 1660г.), С-П., 1832.

ПВ – П. Вакулюк "Історія українців", К., 2001.

ПС – П. Скальковський "Історія Новой Січи или послідняго Коша запорожскаго", Одесса, ч.1 - 1885.

ОУ – Г. Левассер де Боплан "Описание Украйны", С-П., 1832.

СВ – В.Січинський "Чужинці про Україну", Львів, 1938.

СГ – В.Смолій, О.Гуржій "Як і коли почала формуватися українська нація", К., 1991.

СД – В. Дашков "Сборник антропологических и этнографических статей о России", М., 1868.

СН – С. Наливайко "Таємниці розкриває санскрит", К., 2000.

СП – С. Плачинда "Словник давньоукраїнської міфології", К., 1993.

ТК – "Твори П. Куліша", Львів, 1910.

УІЖ – "Український історичний журнал", Київ.

УФ – В. Андрущенко, В.Федосов "Запорозька Січ як український феномен", К., 1995.

ЩВ – "Коли земля стогнала" (упорядник В. Щербак), К., 1995.

ЩФ – Ф. Щербина "Кубанское казачье войско", Воронеж, 1888.