Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Серія "Великі українці" - Степан Бандера

На чолі Крайового проводу

Євген Коновалець - перший керівник ОУН

У 1933 р. Бандеру “помітили” й стали просувати по організаційній драбині. Завдяки протекції керівника ОУН Євгена Коновальця у серпні того самого року він очолив Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ. Її членами стали Іван Малюца, Ярослав Макарушка, Богдан Підгайний та інші.

Опоненти Бандери вказують, що той прийшов до влади шляхом “перевороту”.Така думка не безпідставна.

1932 р. частина працівників цієї Крайової екзекутиви збунтувалася, оскільки провід присилав непрофесійних керівників. Представник бунтівників Габрусевич поїхав до Коновальця просити надати більше повноважень місцевим. Коновалець призначив конференцію, яка відбулася влітку 1932 р. в Празі. У підсумку він скомплектував Крайову екзекутивну з людей Габрусевича. Серед новачків виявився Степан Бандера. Він рік виконував обов’язки провідника Крайової екзекутиви, а у 1933 р. очолив її.

Бандера добився згоди Коновальця на перепрофілювання УВО у бойову референтуру ОУН. Відтепер Бандера зміг організовувати терористичні акції. У бандерівському сприянні терору немає нічого дивного. Це невід’ємний початковий складник будь-якого національно-визвольного руху, який хоче бути ефективним. І взагалі, національні герої багатьох країн починали шлях у велику політику саме з терору і диверсій. Молодий Пілсудський регулярно бігав на “екси”, ірландці на чолі з де Валері били англійців, а єврейські сіоністські ватажки Мохамед Бегін і Моше Даян здійснювали терористичні акти проти палестинських арабів.

У Гданську Бандера провів вишкіл майбутніх військових інструкторів. Щоб мати власне виробництво вибухівки, він підмовив знайомого студента, генія-хіміка Ярослава Карпинця створити у Кракові хімічну лабораторію. На підготовчі роботи Бандера виклав 150 злотих. Через безгрошів’я, яке так часто супроводжує талановитих людей, Карпинець не міг навіть навчатися на хімічному факультеті, не те що створити омріяний хімічний осередок. Тому він радо прийняв пропозицію і дуже швидко “поставив на потік” синтез важливого компонента вибухівки - екразиту 305.

Терористичні акти ОУН спрямовувалися не тільки проти польської, але і проти радянської влади та їхніх апологетів. Так, у жовтні 1933 р. Степан Бандера наказав студентові Миколі Лемику вбити радянського консула у Львові як протест проти Голодомору в Радянській Україні.

“Я, - казав Степан Бандера, - особисто дав наказ Лемикові та подав йому мотиви й інструкції. Ми знали, що більшовики будуть у фальшивому світлі представляти те вбивство, й тому вирішили, що Лемик має віддатися в руки поліції й не стріляти в неї та таким чином дати спроможність зробити судову розправу”. Лідер оунівських “крайовиків” надав зброю виконавцеві замаху (автоматичний пістоль “Гішпан”),а також профінансував цю акцію. 18-річний Лемик зайшов до консульства по вул. Набєляка, 22, ніби з приводу виїзду до УРСР, і з німецького револьвера “Парабелум” убив ревізора радянських дипломатичних установ у Європі, наближеного до НКВС Майлова.

Григорій Мацейко в американському розшуку (з фонду Генрі Філда, президентська бібліотека Франкліна Рузвельта, США)

Бандері важко дався цей наказ. Через кілька років він зазначав: “... я ніколи не переживав того, що я переживав тоді, коли я висилав на певну смерть друга Лемика”. Виконавця замаху засудили на довічне ув’язнення. У 1939 р. Лемик вийшов на волю. Через рік став родичем Степана Бандери: одружився на Любі Возняк під прізвищем “Синишин” (її сестра Марія була за рідним братом Степана Бандери Василем). Загинув у жовтні 1941 р. на Полтавщині від куль німецької жандармерії.

У квітні 1934 р. мало не розпрощався з життям працівник львівської в’язниці Владислав Коссобудзький. Він знущався над українськими політв’язнями. Під крісло в кінотеатрі, куди той учащав, оунівці хотіли підкласти петарду. Але в останній момент Бандера відкликав наказ про атентат на Коссобудзького.

За місяць у редакції прорадянської газети “Праця” у Львові вибухнула фірмова “бандерівська” бомба з часовим механізмом. Коли це сталося, у приміщенні нікого не було.

Велося стеження за редактором прорадянського журналу “Нові шляхи”, професором Антоном Крушельницьким. Але бойовик, котрий готувався убити професора, “засипався”. А Крушельницький припинив видавати журнал і виїхав до СРСР.

За наказом Бандери 15 червня 1934 р. було вбито начальника таємної поліції і міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького за причетність до пацифікації українців. Перед від’їздом до Варшави виконавця атентату, 20-річного Григорія Мацейка (“Гонта”) Бандера розцілував. Вручив йому бомбу, автоматичний пістоль марки “Гіспано” калібру 7,65 мм і фальшиві особисті документи. Згодом Степан Бандера так пояснюватиме причину замаху: “Міністр Пєрацький був членом ворожої нації-окупанта”.

Виконавець замаху мав намір підірвати Пєрацького, коли той приїде, як завжди, на обід у варшавський “Товариський клюб”. Але бомба на подвір’ї біля входу в кафе не спрацювала. Довелося стріляти. У жертву Мацейко поцілив ззаду.

За день до атентату на міністра Степан Бандера випадково потрапив до рук польської поліції. 14 червня 1934 р. о 5.30 ранку польські поліцаї оточили Академічний дім у Львові для чергової “зачистки”. Серед затриманих виявився Бандера. Він заночував у друзів, щоб зранку допомогти їм відремонтувати тенісний корт.