Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Серія "Великі українці" - Степан Бандера

Рід Бандер

Степан Бандера народився 1909 року у с. Старий Угринів (зараз - Калуський район Івано-Франківщини). У перекладі з польської та іспанської “бандера” означає “прапор”, “стяг”. Однофамілець Степана Бандери Хуан Бандера на початку XIX ст. став героєм Мексики, очоливши боротьбу місцевих мешканців проти переділу їхніх земель урядом цієї новоствореної країни. А от одна ну дуже обізнана російська дослідниця на повному серйозі твердить, що “Бандера” походить від слова “бандерша” (!).

Пращури Степана Бандери, як по чоловічій, так і по жіночій лінії, походили з династій греко-католицьких священиків.

Чоловіча лінія

Дід Степана Бандери Михайло служив паламарем в одній із церков м. Стрия і мав за дружину Розалію з дому Білецьких. У них і народився Степанів батько Андрій Бандера (1882 — 1941). Останній мав парафію у селі Старий Угринів.

Андрія Бандеру прозивали “революціонером у рясі”. 1917р., коли біля Калуша згоріло 300 хат, священик декілька разів ходив до старости у Станіслав (зараз - Івано-Франківськ), поки не “вибив” будівельні матеріали для погорільців. Через два роки отець Андрій - на капеланській службі в Українській галицькій армії (УГА). Від хворих він заразився тифом, але вижив. З 1920 p., після поразки УГА, повернувся до Старого Угринова, де невдовзі став пропагандистом Української Військової Організації, майбутньої ОУН.

Обкладинка кримінальної справи, яка була заведена Станіславівським управлінням НКВС на батька Степана Бандери

У 1939 р. він радо вітав приєднання Західної України до УРСР. Попри це у травні 1941 р. отцем Андрієм зацікавилося станіславівське управління НКВС. За звинуваченням у переховуванні оунівця Д. Стефанишина його кинули до станіславівської в’язниці, хоча насправді той член ОУН всього-на всього учащав до своєї нареченої, яка працювала у Бандер служницею. Слідчі обласного центру “вдосконалили” обвинувачення. Уточнена причина затримання о. Андрія вражає своїм цинізмом: “є батьком керівника краківського центру ОУН Бандери Степана Андрійовича”. У кінцевому рахунку Андрій Бандера потрапив до київського слідчого ізолятора НКВС, де й був розстріляний.

Андрій Бандера одружився восени 1906 р. Прижив з дружиною восьмеро дітей, з них четверо синів - Степана, Олександра, Василя, Богдана. Брати Бандери зовні були настільки схожими, що люди їх часто плутали. Окрім першої доньки, яка відійшла ще зовсім дитиною, жоден з дітей Андрія Бандери не помер власною смертю. Усі вони загинули.

Привертає увагу доля Олександра. З 1933 р. той навчався в Італії. Через рік став доктором політичної економії. Одружився з донькою італійського графа Чіано, син якого був зятем дуче Італії Беніта Мусоліні!

У роки Другої світової війни Олександр, як і його брат Василь (колишній в’язень польського концтабору Береза-Картузька), загинули в крематорії нацистського Освенціму. За однією версією, братів закатували польські охоронці, за іншою - їх відправили на той світ в’язні польського походження.

Богдан Бандера (псевдо “Митар”) переховувався від НКВС на Закарпатті. У 1941 р. як член похідної групи ОУН вирушив у Південну Україну. Є свідчення, що його знищило німецьке гестапо в Миколаєві. Утім, за іншими джерелами, Богдан загинув наприкінці 1940-х pp. від рук херсонських енкаведистів. Деякі дослідники також запевняють, начебто Богдан зі своєю дружиною Дарою і ще кількома повстанцями зустріли смерть 19 грудня 1949 р. в бункері, розташованому в с. Старичеві Рожнятинського району.

Жіноча лінія

Матір Степана Бандери, Мирослава, походила з роду Глодзінських. Її батько, Володимир Глодзінський, був парохом староугринівським і перевозицьким Калуського повіту. Мама Мирослави - Катерина з дому Кушлик. Глодзінські належали до вельми впливових і заможних родин. Брат Володимира Павло був одним із засновників українських кооперативів “Маслосоюз” і “Сільський господар”, ще один брат Ярослав Веселовський - послом до віденського парламенту.

Мирослава Бандера померла весною 1922 р. від туберкульозу. З доньок від її шлюбу з Андрієм Бандерою (Марта-Марія, Оксана, Володимира), в політику не пішла лише Оксана. Тільки у Володимири, яка побралася зі священником Теодором Давидюком, були діти, аж шестеро. Та усім їм довелося зростати у сиротинцях - такою “турботливою” була радянська державна політика. У 1946 р. Володимирі і Теодору дали 10 років таборів. Володимиру відрядили на заслання до Красноярського краю. Її найменшій дитині було всього 10 місяців. У 1949 р. Теодор загинув у мордовських таборах.

До радянських таборів потрапили також Марта-Марія та Оксана - неодружені і без дітей. їх, як “ворогів народу”, засудили на довічне проживання за межами України. Працювали в Сибіру на лісозаготівлях. Після смерті Сталіна у 1953 р. сестер запросили до Москви (там вже перебувала третя сестра Володимира), щоб вони утрьох написали відозву до українських повстанців, аби ті склали зброю. Навзамін пропонували квартири і машини. Та сестри відмовилися. Одна з них це згадувала так: “Спокуса була воістину диявольською, тому що у випадку нашої відмови знову передбачалося повернення у Сибір”. Зрештою, двох сестер відправили до Казахстану, а Володимиру - до Красноярського краю Росії.

У 1956 р. Володимира, а у 1989 р. й Оксана переселилися до Володимирової дочки Мирослави, у с. Козаківці (Долинський район Івано-Франківщини). Жили там до другої половини 1990-х pp. Опісля замешкали у Стрию (колись Бандери мали свій, “стрийський” дім. У радянські часи його перетворили на інкубаторну станцію). Мирослава довго не могла вступити до університету, позаяк вважалася донькою сестри ворога народу.

Марта-Марія (1982 р.) і Володимира (2001 р.) вже померли. Оксана до сьогодні проживає в Стрию. Президент України Віктор Ющенко своїм Указом від 20.01.2006 р. нагородив Оксану Бандеру орденом “Княгині Ольги” III ступеня.

Радянська влада зробила все можливе, аби затерти сліди роду Бандер. Навіть 60 чужих сімей, які жили поруч з родиною Степана Бандери у селі Старий Угринів, запроторили до Сибіру.