Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Серія "Великі українці" - Степан Бандера

Лідер бандерівців проти Радянського Союзу

Конференція ОУН(б), яка в лютому 1945 р. відбулася в Україні, обрала головою Бюра проводу ОУН Степана Бандеру й ухвалила, щоб він перебував за кордоном. З 1946 р. Бандера очолив Провід Закордонних Частин ОУН (С. Ленкавський, Я. Стецько, М. Климишин, Л. Ребет, Д. Ребет, М. Лебедь, В. Охримович, М. Прокоп). З 1947 р. знову став на чолі ОУН(б).

Наприкінці 1940-х pp. Степан Бандера виступав за визволення “поневолених народів” СРСР шляхом організації у радянських республіках національних повстань. Щоб сконсолідувати зусилля українських націоналістів з прибічниками самовизначення інших народів, у 1946 р. було створено Антибільшовицький блок народів. Його очолив один з керівників ОУН, близький соратник Бандери Ярослав Стецько.

Степан Бандера щиро сподівався на війну між СРСР і США й разом із членами “закритого сектору” ОУН розробляла плани на випадок збройного протистояння між провідними світовими потугами. Бандерівці намагалися сформувати “бойові відділи” для майбутньої боротьби в Україні, проводили антирадянські демонстрації протесту в різних куточках світу. Так, у 1950-х pp. люди Бандери “зустрічали” Микиту Хрущова під час візитів до США. Бандерівці організували пікети на фестивалях світової молоді у Відні та Хельсінкі, вчиняли акції проти участі радянських спортсменів на Олімпіаді у Римі, були безпосередньо причетними й до Угорського повстання 1956 року.

Однією з плідних форм антирадянської діяльності ОУН Бандери став збір інформації про СРСР, яким займаласяспеціальна референтура підсовєтських справ. Нею керував Степан Ленкавський. Референтура мала широке коло кореспондентів. Вона отримувала відомості, написані тайнописом (“цитриною”). Референтуруцікавило все: від настрою радянських людей до антирадянських заворушень, від даних про радянські військові об’єкти до відомостей про дороги та залізниці. Новини надходили навіть від в’язнів з Мордовії!

Зустріч Степана Бандери (у центрі) з членами канадського парламенту після Другої світової війни

Для друку пропагандистських видань у 1951 р. Бандера створив у Мюнхені друкарню “Ціцеро”. Ленкавський став головою її наглядової ради. Зокрема, у “Ціцеро” вийшла друком праця Миколи Лебедя про історію УПА. Друкувалися газети “Український самостійник”, “Шлях перемоги”.

Паралельно Степан Бандера мріяв здобути роль “першої скрипки” в організації визвольних проти большевицьких змагань у світовому масштабі, позаяк існувала відчутна “конкуренція”. У США в подібному напрямку плідно працював російський емігрант-кадет Керенський. “Йдуть вперті намагання постави Керенського в ролю репрезентанта й керманича всіх визвольних, протибольшевицьких змагань, підвести під таку московську імперіалістичну шапку протибольшевицьку боротьбу всіх народів включно з Україною, та надати їм всім характер тільки протирежимної боротьби, за усунення большевицької системи, в плані збереження імперії, тільки з дещо вільнішим федеративним пов’язанням інших країн з Московщиною. Йдуть старання підвести під російську руку якісь українські політичні групи, а коли це не вдається, на чергу приходить штучне фабрикування “українських партій і репрезентантів темних, продажних типів”, - писав Степан Бандера Василеві Куку в 1951 р.

В іншому посланні Бандера також скаржився, що “американці уважають мене і членів Проводу 34за антидемократів і надто безкомпромісовиху політиці, натомість “опозицію”, її членів уважають за демократів і політично гнучких. Отже - якщо хочемо мати з американцями добрі взаємини, то треба ставити на провідні пости відповідних, приємливих їм людей”.