Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Перші українські танки та артилерійські тягачі

Незалежна Україна - одна з небагатьох світових держав, яка має розвинене виробництво сучасних танків та бойових гусеничних машин. Вона має не лише розвинену виробничу базу для масового виготовлення об'єктів бронетанкової техніки - Харківський завод важкого машинобудування (ХЗВМ) імені В.А. Малишева, а й власне спеціалізоване конструкторське підприємство - Харківське конструкторське бюро з машинобудування (ХКБМ), яке носить ім'я видатного конструктора бойових гусеничних машин А.А. Морозова. Обидва підприємства мають власну школу машинобудування та спільну історію розвитку. Танки та артилерійські тягачі, виготовлені харківськими машинобудівниками, завжди були гордістю радянських збройних сил. А сьогодні вони становлять основу бронетанкових військ України.

Сучасні основні бойові танки Т-80УД та Т-84, транспортер-тягач МТ-Т харківського виробництва стали візитною карткою України на міжнародному ринку озброєнь. Високий технічний рівень, конструктивна простота та надійність у поєднані з високими технічними показниками - ось що характеризує сучасну продукцію українських танкобудівників. Саме ці риси були покладені в основу ще перших проектів вітчизняних танків та тягачів, до створення яких у Харкові приступили в середині двадцятих років минулого сторіччя.

У Російській імперії, окрім декількох дослідних зразків, танки серійно не виготовлялися. Вперше на українській землі танки з'явилися лише у березні 1919 році під час громадянської війни у складі "Добровольчої" армії генерала Денікіна та Французького експедиційного корпусу. Це були легкі танки французькі типу "Рено" FT-17, середні англійські танки Mk А "Тейлор" та важкі Mk V "Рикардо".

Уперше вони були застосовані проти частин 1-ї Задніпровської дивізії Червоної армії на Південному фронті біля селища Березівка під Одесою.

Наприкінці 1920 року в автотанкових загонах Червоної армії почали з'являтися танки вітчизняного виробництва. 31 серпня 1920 року у випробувальний пробіг вийшов перший "Рено Русский", якого було зібрано на заводі "Красное Сормово". Цей танк, перший з 15 виготовлених на сормовському заводі, більш відомий як "Борец за свободу тов. Ленин".

Однак через недосконалість конструкції танка та брак необхідних для масового виготовлення вузлів і матеріалів, технологічного оснащення, та насамперед кваліфікованих інженерних та робочих кадрів виробництво танків "Рено Русский" згорнули. До грудня 1920 року в лавах Червоної армії нараховувалось 96 трофейних та вітчизняних танків.Крім того, 2 листопада 1919 року в газеті "Известия Народного комисариата по военным делам", були опубліковані умови конкурсу на проект нового танка для Червоної армії. У 1922 році було проведено другий відкритий конкурс на проект нового танка. Однак, знищена громадянською війною, економіка молодої Радянської держави не давала можливість організувати навіть дослідного виробництва танків.У 1923 році роботу із систематизації наявного досвіду проектування танків було покладено на Головне управління військової промисловості ВРНГ1. На рік пізніше, 6 травня 1924 року, в Москві у складі Орудійно-арсенального тресту (ОАТ) було відкрито Головне танкове конструкторське бюро (ГКБ ОАТ), під керівництвом С.П. Шукалова. В ГКБ ОАТ протягом 1924-1925 років було розроблено декілька цікавих проектів танків. Однак через відсутність у складі ГКБ ОАТ виробничої бази, жоден з них не було доведено навіть до створення дослідного зразка.Керівництво Червоної армії вимагало від ГУВП ВРНГ негайних дій щодо переоснащення броньованих сил новою матеріальною частиною, через те що в строю знаходилися застарілі, без запчастин і гранично зношені трофейні та вітчизняні машини. Крім того, у квітні 1925 року склалося критичне становище з танковим озброєнням. Забезпеченість танків "Рикардо" (Mk V) справними 57-мм гарматами становила лише 10 %, а гарматні танки "Рено" та "Рено Русский" були зовсім не озброєними. Як часткову заміну було запропоновано використовувати кулемети "Максим".24 жовтня 1925 року в Мобілізаційно-плановому управлінні РСЧА відбулась нарада з питань танкового будівництва, на якій були розглянуті всі проектно-конструкторські роботи. Рішенням наради було фактично згорнуто проектування позиційного (важкого) танка, а всі зусилля концентрувалися на створенні малого (легкого) та маневреного (середнього) танків.Другого червня 1926 року командуванням РСЧА2 та керівництвом ГУВП ВРНГ було прийнято трирічну програму танкобудування. Кількість та типи необхідних бойових машин визначалися з необхідності прориву укріпленої оборони супротивника на дільниці 10 кілометрів силами двох дивізій з можливістю розвитку успіху в глибину до 30 кілометрів та виходу на оперативний простір.У світлі виконання цієї програми було виготовлено перший танк, створений на українській землі.

ПРОЕКТ ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО ТАНКА Т-12

Рішення про проектування маневреного танка було прийнято у 1927 році, коли виконання мінімального плану трирічного розвитку виробництва вітчизняних танків супроводу піхоти типу МС-1 (Т-18) було частково виконано.Технічне завдання на розробку маневреного танка було видано ГКБ ОАТ3 у Москві 17 жовтня 1927 року. За базовий завод для освоєння серійного виробництва нового танка було обрано ДХПЗ4. Таке рішення було зовсім не випадковим, оскільки на ДХПЗ, починаючи з 1923 року, вже було налагоджено серійне виробництво гусеничних тракторів "Комунар", прототипом якого був німецький гусеничний трактор "Hanomag". ДХПЗ також мав досвід виробництва дизельмоторів типу "Zulhcer" та "МAN".Офіційним документом, який визначав початок робіт зпідготовки виробництва танків на ДХПЗ, була Постанова постійної мобілізаційної наради. Постанова була прийнята 1 грудня 1927 року, згідно з якою, Головне управління металевої промисловості доручало керівництву ДХПЗ організувати на заводі виробництво танків та гусеничних тракторів5. У грудні 1927 року на ДХПЗ зі складу тракторного виробництва було створено конструкторську групу для сумісного з ГКБ ОАТ проектування маневреного танка.ГКБ ОАТ здійснювало загальне керівництво проектом, а також розробляло броньовий корпус, башту танка, установку озброєння та робочі місця членів екіпажу. Танковий відділ у складі КБ ДХПЗ розробляв трансмісію та ходову частину танка, а також супроводжував виробництво дослідного зразку маневреного танка, який отримав індекс Т-12 (Т1-12). Загальне керівництво проектом здійснював головний конструктор КБ ОАТ С. Шувалов. Відповідальним виконавцем проекту було призначено ведучого конструктора секції гусеничних машин КБ ОАТ. Танковий відділ у складі КБ ДХПЗ очолив завідуючий відділом І.М. Алексієнко. За виготовлення танка на ДХПЗ відповідав заступник головного інженера заводу М. Андріянов та заступник начальника тракторного цеху В.Дудка. Безпосереднє керівництво роботами по маневреному танку на ДХПЗ здійснював інженер О.Н. Махонін. Представником ОАТ було призначено військового інженера Н.М. Тоскіна. До складу танкового відділу в складі КБ ДХПЗ входили молоді конструктори А.С. Бондаренко, В.М. Дорошенко, М.І. Таршинов та інші. З жовтня 1928 року до танкового відділу було зараховано техніка з креслення А. Морозова.Основний тягар робіт з проектування маневреного танка ліг на плечі молодих харківських конструкторів, яких було направлено до Москви.Концепція танка Т-12 складалася з синтезу досвіду, отриманого при проектуванні та серійному виробництві танка Т-18, та ідеї багатошарового розміщення озброєння, яке послідовно випробовувалося американськими інженерами при проектуванні дослідних зразків середнього танка типу Т-1 (моделі 1921 - 1925 років). Озброєння маневреного танка Т-12 повинно було складатися з 45-мм півавтоматичної гармати конструкції Соколова та двох спарених кулеметів конструкції Федорова-Іванова у кульовій установці, що була спроектована Шпагиним, у головній еліпсоподібній башті, а також ще одного спареного кулемета Федорова-Іванова в окремій циліндричній кулеметній башті, яка розташовувалась на даху головної башти. Боєкомплект танка повинен був складатися з 100 патронів до 45-мм гармати та 4000 патронів до кулеметів. У КБ ОАТ розглядалося питання озброєння маневреного танка 57-мм гаубицею конструкції Сечентова та трьома кулеметами. Екіпаж танка складався з чотирьох осіб: командира танка (він же обслуговував кулемет малої башти), командира башти, баштового стрілка та механіка-водія. Броньований корпус та башта мали виготовлятися з 12 та 22-міліметрових броньованих листів. Як силову установку на танк планувалося встановити вітчизняний танковий карбюраторний двигун потужністю 180 кінських сил, замовлення на виготовлення якого отримав завод "Більшовик". За проектом бойова вага танка повинна була становити 14,5 тонн.Технічний проект танка Т-12, який було виготовлено в КБ ОАТ, декілька раз переглядався відповідно до виробничих можливостей ХПЗ. Так, наприклад, еліпсоподібну башту було замінено на багатогранну.До виготовлення дослідного зразка маневреного танку Т-12 на ХПЗ приступили 13 жовтня 1928 року. Виготовлення дослідного зразка Т-12 проходило в умовах повної відсутності якісних матеріалів, спеціального обладнання, кваліфікованих кадрів. Незважаючи на труднощі та відсутність досвіду виготовлення танків, виготовлення дослідного зразка проходило рекордними темпами. Броньований корпус, башта та ходова частина танка були зібрані 15 жовтня 1929 року. Для зменшення вартості дослідного зразка та заощадження часу броньований корпус і башту танка було виготовлено з конструкційної, неброньованої сталі. Зібраний у Харкові танк суттєво відрізнявся від проекту КБ ОАТ.Перший самостійний пробіг по заводському цеху танк здійснив у січні 1930 року. Починаючи з лютого 1930 року, почалися заводські випробування танка та усунення виявлених вад у конструкції танка. Наприклад, 2 квітня 1930 року танк пройшов 2 кілометри по м'якому ґрунту, після чого зупинився внаслідок поломки у трансмісії. Процес доводки окремих вузлів трансмісії та ходової частини тривав до кінця квітня. З кожним днем дослідний зразок танка долав усе більшу відстань. У звітах було вказано, що по м'якому ґрунту танк рухається легко та плавно. Однак має місце перегрів коробки передач, відмовляє друга передача, кипить вода в системі охолодження двигуна, спадає права гусенична стрічка при повороті на м'якому ґрунті.Офіційні випробування танка проходили з 28 квітня по 9 травня. Одночасно було проведено артилерійській обстріл 22-мм та 18-мм еталонних броньових плит. Акти випробувань затвердив головний інженер зводу О.Н. Махонін та начальник КБ І. М. Алексієнко.Після проведення офіційних випробувань дослідний зразок маневреного танка Т-12 залізницею було направлено до підмосковного полігону в селищі Кубинка для проведення військових випробувань. 11 липня 1930 року відбувся показ нового танка командуванню РСЧА. На випробуваннях були присутні нарком К. Є. Ворошилов, начальник УММ РСЧА6 Халепський та начальник Технічного управління УММ Бокис. Від ХПЗ на випробуванні були присутні Махонін та Володимиров. Незважаючи на присутність військового начальства, танк успішно виконав денну програму випробувань. Під час руху по твердому ґрунту танк легко розвивав швидкість 26 кілометрів на годину, а під час короткочасного підвищення оборотів двигуна до 2000 обертів за хвилину швидкість руху танку становила 30 кілометрів на годину. Танк легко подолав окопи завширшки 2 метри, навіть на піщаному ґрунті. На м'якому ґрунті, рухаючись на першій передачі танк подолав підйом 35 - 36 градусів.Крім того, в цей день танк вперше вийшов на випробування з озброєнням: станковий кулемет Кольта було встановлено у кульовій установці Шпагіна у головній башті. Перша стрільба кулемета з танка була досить вдала - під час руху танка в мішень попадало до 60 % куль.Взагалі, питання з озброєнням дослідного зразка маневреного танка довгий час залишалося відкритим: 45-мм танкова гармата конструкції Соколова не була своєчасно подана на полігон, а замість 6,5-мм кулеметів Федорова-Іванова було прийнято рішення про встановлення 7,62-мм танкових кулеметів ДТ7, які також ще не прибули на полігон. Першу пробну стрільбу з 45-мм гармати конструкції Соколова, яка все ж була встановлена в башту танку Т-12, було проведено 12 липня 1930 року.Під час військових випробувань дослідного зразка маневреного танка Т-12 було виявлено ряд суттєвих вад. Внаслідок налипання ґрунту на спрямовуюче колесо спадала гусенична стрічка. Після 20 переключень у коробці передач перестали фіксуватися ввімкнені передачі. Після витрати 90 літрів пального з невідомих причин зупинилась його подача до двигуна, хоча в баках ще залишалося понад 130 літрів бензину. В цілому, за результатами випробувань, танк було рекомендовано для прийняття на озброєння РСЧА після усунення виявлених вад. Однак, незважаючи на рішення про прийняття танка на озброєння та позитивні результати військових випробувань, маневрений танк Т-12 у серійне виробництво не пішов. Уже наприкінці липня 1930 року до кубинського полігону з Харкова було доставлено дослідний зразок нового маневреного танка Т-24. Всі роботи над Т-12 було припинено.

ПЕРШИЙ СЕРІЙНИЙ ВІТЧИЗНЯНИЙ ТАНК Т-24

У кінці 1929 року, не чекаючи результатів випробування танка Т-12, конструкторський колектив танкового відділу КБ ДХПЗ, та насамперед завідуючий КБ І.М. Алексієнко, звернувся до керівництва Головного управління металевої промисловості з ескізним проектом нового, більш досконалого маневреного танка. Рішення харківських інженерів про створення нового маневреного танка було зовсім не випадковим. По-перше, враховуючи невдалий досвід сумісного з КБ ОАТ проектування Т-12, коли проект танка було виготовлено без врахування можливостей завода-виробника, було прийнято рішення про самостійне проектування нового танка. Новий танк, зберігаючи концепцію танка Т-12, повинен був мати потужніше озброєння, вітчизняний двигун, надійну трансмісію та удосконалену ходову частину. По суті, харківські конструктори відмовились від доведення та модернізації Т-12, а взявши його за основу приступили до проектування нового танка.Проект нового танка зустрів рішучу відсіч керівництва галузі, яке вимагало віх ДХПЗ зосередження всіх зусиль на удосконаленні дослідного зразка Т-12. Несподівано танкобудівники знайшли підтримку у головного замовника - військових, які пильно слідкували за ходом заводських випробувань дослідного зразка Т-12. Головним аргументом замовника про доцільність створення нового танка став недостатній запас ходу Т-12, що не дозволяв використовувати його для знищення комунікацій супротивника. Крім того, військових непокоїла дуже висока ціна танка, тому новий маневрений танк, якому було присвоєно індекс Т-24, мав бути значно дешевшим від попередника. Бойову вагу нового танка потрібно було підвищити до 17,5 тонн, а бронювання корпусу танка повинно було бути більш диференційованим.До проектування нового танка харківські танкобудівельники приступили наприкінці листопада - початку грудня 1929 року, а вже наприкінці липня 1930 року було виготовлено перші три екземпляри нового танка. Один з перших танків Т-24 було терміново направлено до підмосковної Кубинки для порівняльних випробувань з Т-12.Зовні новий танк суттєво відрізнявся від свого попередника. Новий, просторіший корпус танка мав розвинені броньові ніші, які були розташовані зверху надгусеничних полиць. У них, подібно до МС-1, було розташовано додаткові паливні баки. У зв'язку з цим було зменшено висоту обводу гусеничних стрічок. У спеціальному виступі підбаштової коробки, ліворуч від люку механіка- водія, було розташовано кульову установку лобового кулемета ДТ. Зазнала змін конструкція люка механіка-водія та бортового люка для посадки екіпажу. У зв'язку із встановленням нового двигуна та зміною конструкції окремих елементів трансмісії зазнала змін кормова частина корпусу танка.Суттєвих змін зазнала конструкція обох башт. Головна башта циліндричної форми мала більший внутрішній об'єм, і зручніше розташування озброєння та робочих місць екіпажу. Для покращення огляду в бортових стінках башти було виготовлено оглядові щілини, які прикривалися броньованими заслонами. Кулеметна башта нової конструкції мала додаткову нішу, в якій було розташовано кульову установку кулемета ДТ. На даху башти було встановлено колоподібний люк з відкидною кришкою. Це надавало можливість командиру танка вести спостереження за місцевістю та керувати діями підрозділу не залишаючи кулеметної башти. Броньований корпус та башти танка мали диференційовану товщину броні. Вертикальні лобові листи корпусу та башти мали товщину 22 міліметри. Товщину бортових листів корпусу знизили до 20 міліметрів, а даху та днища відповідно до 8,5 міліметрів. Це забезпечувало захист танка від вогню великокаліберних кулеметів на усіх дистанціях. У зв'язку з встановленням лобового кулемета екіпаж танка збільшився до п'яти осіб - з'явився додатковий стрілок. Корпус танка поділявся на чотири відділення: відділення управління, бойове, моторне та трансмісійне. У відділені управління, яке знаходилося в передній частині корпусу танка, були розташовані органи управління танком, частина боєкомплекту та робочі місця механіка-водія і стрілка лобового кулемета, який одночасно був помічником механіка-водія. Це надавало можливість швидкої заміни останнього у разі його загибелі або поранення. Бойове відділення було розташоване в центральній частині корпуса танка. В ньому було розташовано озброєння у двох баштах, робочі місця командира танка, командира башти та баштового стрілка, а також решта боєкомплекту. 45-мм гармату було розташовано в кульовій установці лівого лобового листа. Праворуч від гармати в кульовій установці було розташовано 7,62-мм кулемет ДТ. Другий кулемет був розташований у лівому борті башти. Механізм повороту головної башти було розташовано біля правого борту башти. Обслуговував його командир башти. Одночасно він же вів вогонь з кулемета ДТ. Баштовий стрілок обслуговував 45-мм гармату та другий кулемет. На даху головної башти було закріплено підлогу малої башти, погон якої було зміщено праворуч від повздовжньої вісі головної башти. На задній стіні кулеметної башти було розташовано спинний упор, за допомогою якого командир танка здійснював обертання малої кулеметної башти.У моторному відділенні танка Т-24, яке було відокремлене від бойового відділення броньованою перегородкою, був встановлений вітчизняний авіамотор М-6, серійне виробництво якого було освоєно на одному з вітчизняних заводів Авіопрому. Крім того, в моторному відділені були розташовані обслуговуючі системи двигуна, бак для мастила та акумуляторна батарея. Запас пального, яке було розташовано у двох паливних баках на надгусеничних полицях становив 460 літрів. Це надало можливість підвищити запас ходу танка до 120 кілометрів.Трансмісія танка була розміщена в окремому відділенні на кормі танка. Вона складалася з Головного фрикціону, планетарної коробки передач з подвійним диференціалом, двох бортових фрикційних муфт з стрічковими гальмами та двох одноступеневих бортових редукторів. За конструкцією основних агрегатів трансмісія танка Т-24 була виготовлена на досить високому для свого часу рівні. Однак якість виготовлення агрегатів трансмісії бажала бути кращою.Ходова частина танка зберігала принципову схему, прийняту для Т-12. Однак конструктивно ходова частина танка Т-24 відрізнялася від попередника. Танк отримав нову гусеничну стрічку, яка складалася з 63 литих стальних траків з розвиненими ґрунтозацепами та гребнями. Між собою траки з'єднувалися за допомогою сталевих пальців, осьове переміщення яких обмежували спеціальні штифти. Наново були спроектовані теліжки підвіски, спрямовуючі та ведучі колеса.Електрообладнання танка було виконано за однодротовою схемою з виводом плюсового полюса акумуляторної батареї на корпус танка. Напруга бортової мережі становила 12 вольт. Як джерело електричної енергії використовувалися генератор постійного струму потужністю 250 ват істартерна акумуляторна батарея СТЭ-14БС. Система запалювання від магнето. Запускався двигуна від електричного стартера або за допомогою пускової рукоятки.Військові випробування маневреного танка Т-24 почалися 24 липня 1930 року, одразу після прибуття дослідного зразка танка на кубинський полігон. Перший день випробувань не приніс ніяких несподіванок. Однак і оплесків у військових новий танк не викликав. Незважаючи на меншу бойову вагу, максимальна швидкість руху нового танка по сухому ґрунту становила лише 22 кілометри за годину, проти 26 кілометрів за годину у Т-12. За рештою показників Т-24 суттєво не відрізнявся від Т-12. Протягом наступної доби на танку встановили 45-мм гармату Соколова, яку було демонтовано з Т-12. На 26 липня було призначено випробування озброєння стрільбою. Однак під час руху танка на артилерійський полігон з боєкомплектом у 10 снарядів сталася пожежа у моторному відділенні: зайнявся пожеженебезпечний авіаційний двигун М-6. Механік-водій танка Володимиров зупинив машину, допоміг артилеристам розвантажити боєкомплект та залишити танк, після чого, за допомогою ручного вогнегасника збив полум'я, та за допомогою піску і власного одягу загасив пожежу. Танк було врятовано, однак для продовження випробувань необхідно було проводити капітальний ремонт двигуна. Після пожежі озброєння танка було демонтовано та знову встановлено на Т-12. Військові випробування Т-24 були тимчасово припинені.Не чекаючи результатів випробувань, 27 березня 1930 року в Управлінні механізації та моторизації РСЧА відбулася нарада з питань прийняття маневреного танка Т-24 на озброєння РСЧА, та виготовлення п'ятнадцяти танків установочної партії. ДХПЗ виконав замовлення військових, виготовив три танки у липні, п'ять у серпні та сім у вересні 1930 року. Подальша програма випуску танків передбачала нарощування темпів зборки з семи танків у жовтні 1930 року до двадцяти п'яти танків у вересні 1931 року. До того ж, на ДХПЗ було введено в дію спеціальний корпус Т2 для виробництва танків та створено самостійне танкове конструкторське бюро Т2К, яке очолив І. М.Алексієнко. Ядром КБ Т2К стали конструктори спеціального танкового відділу КБ ДХПЗ. Керівником танкового виробництва було призначено О.Н. Махоніна. Окрім ДХПЗ серійне виробництво танків Т-24 планувалося розгорнути на ЧТЗ. На 1930 - 1931 рік було заплановано випуск 200 танків Т-24. Однак, керівництво ГУВП прийняло зустрічні зобов'язання, в наслідок чого, план виробництва танків збільшився до 300 одиниць. Насправді ж було виготовлено лише 24 танки, 25 броньованих корпусів, 26 башт та 28 комплектів ходової частини та трансмісії. Після чого серійне виробництво танків Т-24 було остаточно припинено. Взагалі, прийнято вважати що танк Т-24 було знято з серійного виробництва внаслідок складності виробництва танка та виявлених під час експлуатації установочної партії вад у конструкції машини. Однак не менша кількість дефектів малого танка супроводу МС-1 зовсім не заважала його серійному виробництву. При тому, що більшість з них так і не була усунена, незважаючи на велику кількість модернізацій танка. Чому ж з маневреним танком Т-24 склалася зовсім протилежна ситуація Насправді, у маневреного танка Т-24 випадково з'явився впливовий конкурент - дослідний зразок середнього танка "ТГ" конструкції німецького інженера Е. Гроте, який дуже сподобався керівництву УММ РСЧА.Танк "ТГ" мав потужніше озброєння, ніж Т-24. Воно складалося з 76,2-мм та 37-мм танкових гармат та чотирьох кулеметів. Крім того, в конструкції танка "ТГ" було запропоновано ряд новітніх технічних рішень, таких, як шестерні з шевронним зчепленням, пневматичний сервопривід керування трансмісією, та гусеничну стрічку з паралельним гумово-металевим шарніром. Фінансово-планова комісія НКВМ8 запланувала виробництво на ДХПЗ 150 середніх танків "ТГ". Проте виготовлення та випробування дослідного зразка танка "ТГ" затримувались. А договір про виробництво на ДХПЗ маневрених танків Т-24 так і не було узгоджено. Завод залишився без фінансування та комплектуючих матеріалів.На неодноразові звернення керівництва заводу командування НКВМ не реагувало, пропонуючи заводу обходитися власними силами, та очікувало результатів випробувань середнього танка "ТГ". Така парадоксальна ситуація тривала більше року. Незважаючи на підтримку керівництва УММ РСЧА, середній танк "ТГ" так і не було прийнято на озброєння РСЧА.На початку травня 1931 року Комісія Оборони СРСР9 проаналізувала ситуацію навколо ДХПЗ та розглянула питання про можливе виробництво на заводі танків "БТ" ("Крісті"). За наказом Народного комісара з військових та морських справ 17 травня 1931 року начальником УММ РСЧА був затверджений план організації серійного виробництва танків "БТ" на ДХПЗ. Цей план став основою Наказу ВРНГ СРСР № 37 від 21 травня 1931 року про забезпечення організації виробництва танків "БТ" на ДХПЗ та створення спеціального конструкторського бюро БТ на базі конструкторського бюро Т2К. Проте, дирекція заводу до останньої спроби відстоювало проект власного танка Т-24. Директор ДХПЗ з метою дискредитації танка "Крісті" відкрито назвав його "Шкідливим". Остаточне рішення про згортання виробництва маневреного танку Т-24 та організацію серійного виробництва танка "Крісті" було закріплено у Протоколі № 6 Комісії Оборони "Про танкостроение" від 23 травня 1931 року.Танкам Т-24 не пощастило послужити у військах. Виготовлені 24 танки Т-24 передбачалося використовувати як танки підсилення. Однак з часом їх було переведено до розряду навчальних машин. Мала кількість виготовлених танків визначила їх локальне розташування. 18 танків Т-24 залишилися у Харківському військовому окрузі у складі учбового танкового підрозділу. Один танк Т-24 було приписано до Московського військового округу у складі Військової Академії механізації та моторизації РСЧА. П'ять танків Т-24 залишилися у розпорядженні НДАП10 та НДІБТ11 полігону. Однак їх служба була досить не довгою. На початку 1938 року 22 танки Т-24 було передано до військових складів НЗ. Стан танків був досить жахливим. Більшість з них мало несправні двигуни, трансмісію та озброєння. Деякі танки були зовсім роззброєні. У бойових діях маневрені танки участі не брали. Однак 2 березня 1938 року, згідно з розпорядженням, наркома озброєння, 22 танки Т-24, які не підлягали ремонту, було передано у розпорядження УРів12 прикордонних округів як нерухомі вогневі точки. При цьому двигуни, трансмісію та ходову частину танків було здано як металобрухт. На жаль, жодних даних про бойове застосування танків-ДОТ-ів не збереглося.До нашого часу жодного екземпляра танка Т-24 не збереглося. Останній маневрений танк Т-24, що знаходився у підмосковній Кубинці було знищено під час Другої світової війни. Вірогідніше за все, його було розібрано на металобрухт. На цьому історія створення першого серійного радянського середнього танка, виготовленого на території України, закінчується.

ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ АРТИЛЕРІЙСЬКІ ТЯГАЧІІсторія виготовлення першого спеціалізованого артилерійського тягача, як і історія створення перших танків, почалася з освоєння на ДХПЗ у 1924 році серійного виробництва гусеничного трактора "Комунар", прототипом якого був німецький гусеничний трактор "Hanomag".Для забезпечення серійного виробництва гусеничних тракторів у складі технічної контори ДХПЗ було створено конструкторську групу, на чолі з І.М. Костянтином. Ця ж група, після виділення з її складу танкового відділу, займалася подальшим удосконаленням конструкції гусеничного трактора "Комунар"Це був двогусеничний трактор з клепаною рамою, яка була одним цілим з рамами гусениць. Внаслідок жорсткого кріплення ходової частини до рам гусениць вони не могли прилаштовуватися до рельєфу місцевості. Тому лише частина опорної поверхні зчіплювалась з ґрунтом. Гусеничні рами та їх механізми, сприймаючи удари, передавали їх на остов трактора. Внаслідок чого в корпусі машини виникали значні навантаження. Тому конструкція корпусу була зроблена з великим запасом міцності, що призвело до зростання маси трактора та його вартості.Трактор випускався з трьома типами двигунів, які відрізнялися потужністю та типом пального, яке вони споживали. Циліндри двигуна виготовлялися та монтувалися в ряд, окремо один від одного. Двигун мав рідинну систему охолодження. Мастило на змащування двигуна поступало під тиском за допомогою шестеренчастого насосу. Запалювання від магнето високої напруги з автоматичним регулюванням моменту запалювання.Організація виробництва тракторів на ДХПЗ на перший погляд відповідала основним вимогам масового виробництва. Цех механічного відділення було розбито на десять прогонів, розташованих перпендикулярно до збирального цеху. В кожному прогоні виготовлялися окремі вузли трактора. Однак, не зважаючи на зовнішні ознаки, організувати масове виробництво тракторів не вдалося. Тому було багато причин. По-перше з 1,5 мільйона карбованців, передбачених на реконструкцію заводу, ДХПЗ отримав лише 250 тисяч. По-друге, обладнання та оснащення заводу було застарілим та не відповідало вимогам виробництва. Не вистачало якісних сталей, інструменту та підготовлених кадрів. Тому запланований річний випуск 300 тракторів на ДХПЗ було досягнуто лише у 1930 році.Тривалий час трактор "Комінтерн" використовувався у РСЧА як тягач для важких артилерійських систем. На базі трактора було виготовлено дослідний зразок самохідної 76,2-мм польової гармати.Через те, що на початку 30-х років трактор "Комунар" морально та фізично застарів і зовсім не відповідав вимогам керівництва РСЧА ні за потужністю, ні за швидкістю буксування артилерійських систем, Головне артилерійське управління видало ДХПЗ завдання на розробку нового спеціалізованого артилерійського тягача. Гусеничний тягач, а за тодішньою термінологією, важкий трактор, мав буксувати артилерійські системи вагою до 11 тонн зі швидкістю 15 кілометрів на годину.Конструкторська група під керівництвом Б.Н. Воронова приступила до розробки нового спеціального артилерійського тягача, який у 1933 році отримав назву "Комінтерн". З метою спрощення виробництва та забезпечення комплектуючими деталями було прийнято рішення про уніфікацію конструкції тягача та нового маневреного танка Т-24, виробництво якого почалося на ДХПЗ у липні 1930 року. В 1931 році було зібрано декілька дослідних зразків тягача, які отримали умовну назву БНВ-1 та БНВ-2 (за ініціалами керівника групи). Вони були виконані за тракторною схемою.При випробуванні дослідних зразків тягача з'ясувалося, що виготовлений за тракторною схемою він не мав ніяких переваг над попередником. Незважаючи на зняття з виробництва базового танка Т-24, роботи над удосконаленням тягача тривали. Хиби конструкції усувалися під керівництвом М.Г. Зубарева.Конструкція тягача зазнала кардинальних змін. Він отримав закриту кабіну та вантажну платформу. Кабіна тягача була частково уніфікована з автомобілем ЗИС-5, однак місце механіка-водія як і на танку Т-24 залишилося праворуч від поздовжньої вісі. У дерев'яній вантажній платформі з трьома відкидними бортами, тентом, який встановлювався за потребою, та двома поперечними сидіннями могли розташовуватися 12 чоловік. Крім того, розміри платформи дозволяли перевозити боєкомплект артилерійської системи, яка буксується. Він мав ще низку вдосконалень.Уперше у вітчизняній практиці на тягачі було встановлено тягову лебідку, потужністю 10 тисяч кілограм сил та робочою довжиною 30 метрів. Лебідку було розташовано у середній частині рами за коробкою передач. Вона мала спеціальну муфту, яка захищала її від перевантажень.При створенні тягача широко застосовувалися елементи ходової частини танка Т-24. Ходова частина тягача складалася з двох спрямовуючих та ведучих коліс і восьми балансирних теліжок з пружними амортизаторами.Машина вийшла дуже вдалою. У квітні 1934 року почалося виготовлення установочної партії з 50 тягачів. Починаючи з 1935 року на ДХПЗ почалося серійне виготовлення "Комінтернів". Кожного місяця завод виробляв 25 - 30 машин.

Військові випробування вдосконаленого тягача "Комінтерн" проводилися з серпня по листопад 1937 року. Випробування показали, що в цілому машина відповідає вимогам щодо буксування артилерійських систем калібру до 152 міліметрів. Тягач масою 10,5 тон мав непогану прохідність по м'якому ґрунту. Він долав підйом крутизною до 34 градусів, а з причепом - до 16 градусів. Міг рухатися по косогору з уклоном 19 градусів. З легкістю брав рів завширшки до 1,3 метрів та ескарп з висотою стіни близько 0,7 метрів. Тягач долав брід глибиною до 0,75 метрів.Однак у ході випробувань були виявлені окремі вади. Так, наприклад, тягач мав відносно вузьку колію, внаслідок чого був нестійкий у поперечній площині. Крім того, швидко зношувалися зубці ведучих коліс, внаслідок чого спадали гусеничні стрічки. Недостатньо міцним був первинний вал коробки передач. Більшість з цих вад було усунено під час серійного виробництва.Артилерійський тягач "Комінтерн" серійно виготовлявся до 1940 року, поки його не змінив досконаліший артилерійський тягач "Ворошиловець". За час виробництва було зібрано 1798 тягачів, які широко використовувались як в армії, так і в народному господарстві. До лав Червоної армії було передано 1712 тягачів. В артилерійських частинах РГК13 нараховувалося близько 1017 тягачів" Комінтерн". Вони використовувалися для буксування всіх типів гармат калібру від 122 до 152 міліметрів, а іноді і 203-мм гаубиць Б-4, які мали гусеничний хід. "Комінтерни" широко застосовувалися у війні. На початку 1945 року у лавах діючої армії нараховувалося 568 тягачів "Комінтерн". На жаль, до нашого часу не збереглося жодного тягача "Комінтерн".

Висновок

Неприємною несподіванкою для іноземних військових спостерігачів був показ нової бойової техніки на військовому параді 7 листопада 1931 року на честь 14-ї річниці Жовтневої соціалістичної революції у Москві. Серед нових зразків військової техніки вперше було продемонстровано нові середні, а за тодішньою класифікацією - маневрені, танки Т-24, які були виготовлені на Державному Харківському паровозобудівному заводі - ДХПЗ. Грізні бойові машини плавно рухалися по Червоній площі столиці. Присутні тоді на параді керівники оборонної промисловості, командири РСЧА, інженери та конструктори, які брали участь у створенні цього танка, навіть гадки не мали про те, що усього за десять років по тому з цієї самої площі прямо в бій підуть усесвітньо відомі середні танки Т-34. За ці десять років українські танкобудівники пройдуть нелегкий шлях від перших, зібраних в кустарних умовах дослідних зразків танків, до серійного виробництва кращого танка Другої світової війни. Але до цього було ще дуже далеко.Наприкінці 20-х - початку 30-х років минулого сторіччя вітчизняне танкобудівництво знаходилося у стадії формування. Розроблялися його основні концепції, готувалися конструкторські та виробничі кадри, створювалися нові, оригінальні конструкції. Серед них і маневрені танки Т-12 та Т-24. Вони несли на собі печатку пошуку - оцінювалося оптимальне співвідношення таких показників, як бронювання, озброєння, швидкість, маневреність та інші. Відпрацьовувалися різні варіанти силових установок і трансмісій, підвісок та гусеничних ланцюгів, відпрацьовувалися різні варіанти і схеми розташування озброєння. Все виготовлялося вперше. Тому отримати досконалі конструкції було дуже важко, а точніше зовсім неможливо.Характерними вадами перших вітчизняних танків були часті поломки моторно-трансмісійної групи та ходової частини, важкість виготовлення, обслуговування та ремонту. Перші вітчизняні танки не користувалися особливою повагою ні у танкістів, ні у виробників танків. Однак перші проекти танків та бажання налагодити їх серійне виробництво надали можливість накопичити попередній досвід, який став основою для проектування та виготовлення наступних, більш удалих та досконалих зразків.Крім того, на базі перших серійних танків Т-24 було створено артилерійський тягач "Комінтерн", який справедливо вважався одним з кращих середніх артилерійських тягачів тридцятих років. Завдяки йому вдалося різко підвищити оперативну і тактичну рухомість артилерійських частин.

Використана література

1 Вараксин Ю.Н., Бах И.В., Вигодский С.Ю. Бронетанковая техника СССР (1920-1974). - М.: ЦНИИ информации, 1981.

2 Вознюк В.С., Шапов П.Н. Бронетанковая техника. - М.: Изд-во ДОСААФ СССР, 1987.

3 Евсеев Л. Историческая серия ТМ - "Комунар" //Техника молодёжи. - 1975, № 5.

4 Жолтов И., Павлов И., Павлов М. Танки БТ. Часть 1// Приложение к журналу "М-ХОББИ". - М.: "Армада", 1998.

5 Карпенко А.В. Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905 - 1995 гг.). - С.-Петербург: Невский бастион, 1996.

6 Мостовенко В.Д. Танки. Издание второе,исправленное и дополненное. - М.: Военное издательство МО СССР, 1956.

7 Прочко Е. Историческая серия ТМ - "Коминтерн" // Техника молодёжи. - 1993, № 3.

8 Ромадин С., Барятинский М., Шпаковский В. Первые средние// Моделист-конструктор. 1989, № 9.

9 Свирен М., Бескурников А. Первые советские танки // Приложение к журналу "М-ХОББИ". - М.: "Армада", 1995.

10 Харьковское конструкторское бюро по машиностроению имени А.А. Морозова (ХКБМ). - Харьков: "Ирис", 1998.

11 Шмелёв И.П. Танки БТ. - М.: Хоббикнига, 1993.

12 Шмелёв И.П. Танки в бою. - М.: Молодая гвардия, 1984.