Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Поворот большевиків

В другій половині 1944 р. вже всі українські землі опинилися знов під большевицькою окупацією.

На українські землі поверталися большевики з позою визволителя. Про свою допомогу "братньому українському народові" в його боротьбі проти німецького наїздника трубіли большевики при кожній нагоді: на мітінгах, улаштовуваних в кожній оселі, по радіо, в пресі, на афішах, приправляючи при тому свою пропаганду обіцянками господарських та політичних полекш та всяких інших благ. Доцінюючи силу національних почувань українського народу Москва дала наказ своїм українським пахолкам гречухам та корнійчукам засурмити в національну нуту, переконуючи українське населення, що цеж большевицька Москва помогла оце Україні здобути самостійність і соборність.

А дійсність була така, якої мож було від большевиків сподіватися; привернення каторжної праці, нужда і голод - в господарській ділянці, русифікація й винищування всього самостійниького елементу - в політичній, і поворот до большевицького примітивізму - в культурній.

Першим "благом" большевицьких "визволителів" був - примусовий загальний набір до війська. В армію забирано всіх, хто тільки міг носити кріс. Мобілізованих не висилано на ніякі, хоча б кількатижневі вишколи, а відразу висилано на фронт і то звичайно так, що тільки перша лава наступаючих мала кріси; друга і третя лава повинні були забирати зброю в тих, що впали і з нею наступати на німецькі становища. Ясно, що при такій практиці годі говорити про нормальну мобілізацію; це було плянове винищування війною українського населення. На села поверталися важко ранені червоноармійці, якими ніхто не піклувався. Тому то на західньо-українських селах, як тільки появлялися большевики, все чоловіче населения ховалось по криївках та лісах, щоб уникнути мобілізації.

Не дивлячись на величезне воєнне спустошення українських земель, большевики негайно після свого вмаршу наложили на українські села контингенти хліба і м'яса, незмірно високі, і стягали їх з жорстокою безоглядністю.

Про розміри грабунку українського населення такими контингентами свідчить хоча б факт, що протягом одного року, з дванадцяти районів Львівської области (Лопатин, Радехів, Сокаль, Мости Великі, Рава Руська, Немирів, Магерів, Жовква, Куликів, Кам'янка, Буська, Яричів, Ново-Милятин) було стягнено: 83.655 цт. зерна, 153.413 цт. картоплі, 44.500 цт. паші, 18.496 цт. м'яса. ("На чатах", ч. 1).

На східньо-українських землях ті контингенти були тимбільш дошкульнї, ще із-за браку рук до праці та тяглової сили весною 1944 р. було оброблено дуже малий відсоток землі привернених усюди колгоспів. Щоб вирівняти визначений контингент, большевики стягнули зі села майже весь урожай так, що колгоспним магазинам не залишилось зерна навіть на т. зв. посівний фонд. Весь харч колгоспника становила та жменька картоплі та буряків, що вродились на присадибній землі. У висліді цього зимою 1944-45 й, головне, навесну 1945 р. в східніх та осередніх областях України почав лютувати голод, що забрав велику кількість жертв.

В західній Україні большевики заводили колгоспи багато обережніше. Вони знали ненависть українського селянина до колгоспу, а побут большевиків на західньоукраїнських землях в 1939-41 рр. був закоротким для того, щоб зломати спротив західньо-українського селянства проти колгоспів так, як це зробили вони в 1930-тих роках в східній Україні. Замість колгоспів стали большевики по свому повороті пропагувати на західньо-українських землях "гром-госпи", "громадські-господарства", що їх метою мала бути спільна праця кількох, чи кільканадцятьох окремих одноосібних господарств. Очевидно, як це скоро виявилось, це мало бути тільки тимчасово, щоб так приучувати селян до колгоспу.

І визначенням контннгенту, і ще більше, відомими большевицькими мегодами пропаганди й терору введено в усій Україні фактичний стан панщизняних робіт. Кинувши клич: "Від зорі до зорі на колгоспнім лані", большевики заставили все сільське населення працювати по 17-18 годин денно. До роботи гнано теж старців і дітей.

Із-за браку тяглової сили змушувано дуже часто жінок та дітей впрягатися замість коней до плугів та жниварок.

В лісистих околицях введено "лісові норми": На село накладають обов'язок нарубати наприклад, продовж одного місяця та відвезти 1.000-1.200 кубометрів дерева. До цієї праці зганяють людей зі сіл, віддалених нераз від даного лісу 50-100 км. Про зарплату за цю каторжну працю не треба й говорити.

На східньо-українських землях, де лісів майже немає, наложено подібні "норми" при відбудові міст, фабрик, шляхів.

На властителів індивідуальних господарств, крім контингентів здачі хліба і м'яса, наложено ще грошові податки. Пересічний галицький селянин, що має 2-3 гектари землі, повинен заплатити 2.000-3.000 карбованців податку річно.

В квітні і травні 1945 р. розписали большевики нову "Четверту Воєнну Позику", перейменовану опісля на "Позику Перемоги". Кожний селянин мусів "добровільно" підписати позику щонайменше на 100 карбованців; тих, що відмовлялися, арештовано й звільнювано щойно по підписанні позики.

Обіцяючи в пропаганді всякі блага населенню, большевики на ділі не подбали навіть про підставове покращання санітарних відносин. Постійне недоживлювання, нужда, брак мешкань і, до всего того, перемарш маси забруджених большевицьких військ причинились до великого поширення пошесних недуг, зокрема плямистого й черевного тифу. В 1944-45 рр. тиф шалів головно в Карпатах, на Підгір'ю й Буковині; не оминули його й східньо-українські землі та Волинь. Большевицька влада не робила ніяких серйозних заходів для поборювання пошесних недуг в Україні, навпаки, є підстави припускати, що большевики пляново поширювали ті недуги по українських селах.

В нелекшому положенні від селян опинилось по приході большевиків і міське робітництво. Не міняючи й так нужденної заробітньої платні робітника, визначеної за 8 годин денної праці, большевики запровадили як стан фактичний - обов'язуючий кожного робітника 12-годинний день праці, при чому після праці обов'язково ще йти на мітінги, агітацїйні лекції, лекції для вивчення марксизму-ленінізму та історії ВКП(б), тощо. На добавок - від грудня 1944 р. запроваджено нову інституцію "недільників", тобто "добровільну", безплатну працю в неділю, при відбудові міст, фабрик, шляхів. За невихід до праці, або спізнення карається примусовими роботами в концтаборах або до 3 роки тюрми.

Незавидним стало й положення інтелігенції. Правда, большевицька партія і большевицька влада підкреслюють завжди "велику, почесну ролю трудової інтелігенції в побудові соціялістичного суспільства" та демонструють упривілейоване становище інтелігенцїї визначенням вищої ставки заробітньої платні (наприклад: зарплата звичайного робітника в 1945 р. 500-1.000 карб., зарплата університетського професора 2.000-3.000 карб.). Та при тому большевицька влада вимагає від кожного інтелігента не тільки його фахової праці, але й "особливого вияву совєтського патріотизму" у виді організування різних мітінгів, докладів, пропагандивних промов та різіних інших агіт-праць. Західньо-українську інтелігенцію взялись большевики зараз по свойому приході заставляти до "роз'яснювальної кампанії" проти УПА, ОУН та УГВР, метою якої мало бути представлювання цих формацій українського підпілля як німецько-нацистівських агентур. Так напр. в грудні 1944 р. зорганізували большевики у Львові спеціяльний "з'їзд інтелігенції ЗУЗ", а в січні 1945 р. великий учительський з'їзд, на яких виступали з доповідями представники партії та уряду УССР - Гречуха, Хрущов, Коротченко, Тичина, Рильський, Остап Вишня, Мануїльський та інші. Головною доповіддю на великому учительському з'їзді була доповідь Мануїльського на тему: "Українсько-німецькі націоналісти - пси Гітлера", (за що на тому 7 з'їзді нагороджено його титулом доктора "гоноріс кавза" львівського університету). З доповідями проти УПА, ОУН та УГВР заставлено на тих з'їздах виступати й представників західньо-української інгелігенції - проф. Барвінського, академіка М. Возняка, проф. Ф. Колессу, проф. І. Крип'якевича, стягаючи отак найбільших учених до ролі політруків.

В політичній площині поведено гострий курс русифікації. Адміністраційний апарат не тільки в східній Україні, але й західній, де між автохтонним населенням не було досі ніодного росіянина, обсаджено спровадженими зі сходу русскими. Це видно насамперед у Львові, де російська мова стала нагло панівною. Росіянами обсаджено керівні пости геж в усіх інших містах і містечках західньої України. Наприклад: в Радехівському районі, Львівської области, на 118 урядовців в 1945 р. було 79 русских, 2-ох жидів і кількох поляків, - при чому керівні пости зайняли москалі. ("На Чатах", ч. 1). Російську мову введено як викладову на університетах та вищих школах у Львові, в Станиславові та в Чернівцях. На львівський та чернівецький університети спроваджено велику кількість російських студентів, які стали ядром студентського комсомолу та енкаведівських сексотів.

Усі ділянки культурного життя перемінено в засіб політики. До всіх шкіл і на всі курси введено як основний, обов'язковий предмет навчання - марксизм-ленінізм та історію ВКП(б) й російську мову. Всю історію обов'язково викладати під кутом звеличування "великого русского народу", який все створив, все видумав, всім народам помагав творити свою національну культуру. Театр, кіно, красне письменство зробили большевики засобом пропаганди російського патріотизму, звеличування минулого Росії та виправдування російського імперіялізму. Обов'язковим репертуаром західньо-українських кін та театрів, як вже перед тим східньо-українських, стали фільми: "Петро Великий", "Суворов", "Цар Іван Грозний", виславлюючі Москву драми Корнійчука: "В степах України", "Богдан Хмельницький" та переклади, або й в оригілалі, в російській мові, різні патріотично-російські драми.

Нищівний удар нанесли большевики скоро й українським церквам, православній, що відродилась була за німецької окупації, на Наддніпрянщині та греко-католицькій в Галичині, в Карпатській Україні та на Буковині. Православну церкву просто підпорядковано московському "патріярхові", а фактично "Церковній Раді при МВД". Невигідних московським окупантам православних священиків виарештовано ніби то "за співпрацю з німцями", а на їх місце настановлено співробітників МВД.

Греко-католицької церкви в перших місяцях не рухано. В листопаді 1944 р. на спеціяльну вимогу їздила до Москви делегація греко-католицького духовенства з ігуменом Климентієм Шептицьким на чолі. Делегації було поставлено в Москві вимогу "доказів дійсної співпраці греко-католицької церкви зі совєтським урядом". Стан вичікування протривав приблизно пів року.

В квітні 1945 р. в "Радянській Україні" та львівській "Вільній Україні" появилася величезна стаття Росовича п. з.: "З хрестом чи ножем", з гострими нападами проти греко-каголицької церкви, її духовенства і зокрема на її вищу гієрархію від покійного Митрополита Андрея Шептицького починаючи. Кілька днів після появи тієї статті, 12 квітня 1945 р. сильні відділи НКВД окружили забудовання катедри св. Юра у Львові, перевели дуже основну ревізію, а після цього заарештовано Митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Микиту Будку і Степана Чарнецького та низку співробітників святоюрської консисторії, між ними й о. Гавриїла Костельника і о. Кладочного. 27 червня 1946 р. заарештовано перемиського єпископа Йосафата Коциловського, єпископа-помічника Лакоту, о. ректора Кузича, о. Решетила та о. канцлера Грицеляка. А в Станиславові заарештовано єпископів Григорія Хомишина, Івана Лятишевського та багаго інших священиків. По кількох днях переслухань звільнено о. Г. Костельника та о. Кладочного, а всіх інших відставлено на схід, де опісля відбувся над ними суд, засуджуючи всіх (понад сто осіб) за "протинародню" роботу на довголітню тюрму.

В травні 1945 р. появилася в большевицькій пресі відозва "Ініціятивної групи по по з'єдиненню греко-католицької церкви з православною з підписами: о, д-р Гавриїл Федорович Костельник, о. д-р Михайло Іванович Мельник і о. Андрій Андрієвич Пельвецький, в якій писалось:

"...Оцим повідомляємо Вас, Всечесні Отці, що з дозволу Державної Влади зав'язалась "Ініціятивна група по воз'єднанні греко-католицької церкви з православною церквою", з осідком У Львові. її метою є вивести нашу церкву з безвладдя та безвластя, в якому вона опинилася. Державна влада признаватиме тільки зарядження нашої "lніціятивної групи", а ніякої іншої адміністраційної влади в греко-католицькій церкві не буде признавати.

...Самозрозуміло, що наша "Ініціятивна група" стоїть і стоятиме на становищі щирого патріотизму до УССР і всього Радянського Союзу, бо це диктат здорового розуму і українського серця.

...Наші однодумці священики повинні якнайскоріше вступити в члени "Ініціятивної групи" у своєму власному інтересі, бо для них буде потрібна наша посвідка. Вступати в члени "Ініціятивної групи" можуть також і дяки".

При піддержці большевицької окупаційної влади "Ініціятивна група" розвинула дуже активну діяльність для притягнення нових членів. В Посланію "Екзарха України" Іоанна з датою 4 грудня 1945 р. читаємо:

"...Волі Божій угодно було, щоб у Великій Вітчизняній війні перемогу здобув не фашизм, любий Ватиканові, а Радянська країна, що і наша Православна Церква торжествує і радіє.

...Імена о. д-ра Г. Ф. Костельника, о. д-ра М. І. Мельника і о. д-ра А. А. Пельвецького увійдуть в історію, як імена поборників селянської правди і Христової істини.

4. грудня 1945 р. м. Київ, Іоанн, Митрополит Київський і Галицький".

Для ілюстрації того, як виглядала "допомога" большевицьких чинників "Ініціятивній групі" в переводженні греко-католицьких священиків на православ'я, подамо кілька фактів.

"Дня 23. 5. 46 р. в с. Добряни, р-н Щирець, група большевицьких бандитів з с. Дорифельд напала на дім о. Леоніда Щирби. Виваживши двері, родину священика загнали до пивниці, а його самого застрілили. о. Щирба не хотів перейти на православіє".

"Дня 3. 6. 46 р. о 22-гій год. приїхало автом до с. Запитів, р-н Новий Яричів, 7-ох большевиків зі сторони Львова. Зайшли до о. Купицького Осипа, літ 43, під претекстом провірки документів. Матір священика, служницю і ще одну жінку вкинули до пивниці, а священика почали в нелюдський спосіб катувати. Порізали його ножами, а відтак двома пострілами в голову смертельно його поранили. Конаючого священика залишили і, зграбувавши дім, від'їхали в напрямі Львова".

("На Чатах, р.1, ч. 1)

На початку 1946 р. "Ініціятивна група" начисляла вже 1.000 членів і в днях 8-10 березня 1946 р. відбувся у Львові "Собор", який м. і. прийняв такі постанови:

"Собор греко-католицького духовенства, скликаний "Ініціятивною групою по воз'єднанню греко-католицької церкви з православною церквою", що відбувся 8-9-10 березня у Львові, в катедрі св. Юра, вирішив ліквідувати Берестейську унію з 1596 р., відорватися від Риму і воз'єднатися з нашою батьківською православною церквою. "...В умовах, коли ввесь український народ, завдяки героїчним перемогам братських, об'єднаних в СССР, волелюбних народів дійсно народньої Червоної Армії, від Тиси через Карпати і від Сяну до Дону і від Пінських болот до Чорного Моря з'єдинився в одній Великій Соборній Українській Державі, закликаємо Вас всіх, священиків і вірних, щоб Ви послухали нашого голосу і прийняли наше вирішення: від нинішнього дня ми належимо до св. Православної Церкви, яка є Церквою наших батьків, історичною Церквою усього українського народу і всіх найближчих нам по крові народів, а Господь Бог напевне поблагословить наше велике діло, Амінь".

"За дорученням Собору, на якому було присутніх 216 делегатів-священиків від усіх трьох наших єпархій і всіх деканатів.

Провід Собору: Мітрофорний протоєрей Гавриїл (д-р Костельник); Єпископ Дрогобицький Михаїл (Мельник); Єпископ Станиславівський Антоній (Пельвецький)".

Вслід за тими постановами прийшло до кожного священика візвання адміністраційної влади, виказатись посвідкою переходу на православіє, або негайно передати ключі церкви й опустити дану місцевість. Усі священики, які цьому не повинувались, були негайно заарешговані й вивезені на схід.

Так перестала існувати легально в західній Україні греко-католицька Церква.

Побіч усіх згаданих засобів винищування українського народу й української культури, завели большевики знов теж свої випробувані методи терору: безупинні труси, арешти, вивози, грабіж, вбивства, вищення "куркульських" господарств, прилюдні катування підозрілих в націоналізмі, тощо. Для характеристики розмірів тих московсько-большевицьких звірств наведемо кілька статистичних зведень, опублікованих в 1948 р. в підпільному краєвому виданні "Бюро Інформації УГВР" ч. 2. серпень 1948.:

"В 12-ти районах Львівської области: Лопатинському, Радехівському, Сокальському, Великомостівському, Рава-Руському, Немирівському, Магерівському, Чортківському, Куликівському, Яричівському, Каліянка-Бузькому, Ново-Милятинському, - в часі від 17. 7. 44 р. - 17. 7. 47 р. большевицькі злочинці заслали на Сибір - 2.123 осіб, в тому числі 624 чол., переважно стариків, 898 жінок і 601 дітей; вивезли на примусові роботи в Донбас - 649 осіб, вбили 1.817 осіб, в тому числі 120 стариків, 90 жінок, 68 малих дітей; арештували - 3.479 осіб; спалили - 2.706 господарств; ограбили і здемолювали - 2.650 госп.; ограбили і здемолювали - 40 церков; знищили - 136 бібліотек.

При тому - в подане число арештованих не входять особи, що були арештовані на короткий час, а тільки ті, що отримали судові вироки чи перебували в тюрмі довше. Особи арештовані і після короткого часу звільнені, становлять у кожному районі західніх областей України 50-70 процент усього дорослого населення, особи притримані і поліційно переслухані 75-100 процент.

...В районі Краковець, Львівської области (15 сіл) в часі 20.7.44 р. - 20.7.47 р.:

Насильно змобілізували до Ч. А. - 1.488 осіб, з того загинули - 394; стали інвалідами - 190, повернулися здоровими - 762.

...В концтаборі МВД в с. Берегомет (район Вижниця, Чернівецької области) весною 1945 р. емведівські опричники знищили голодною смертю 200 політв'язнів..."

В такій ситуації - єдиним оборонцем українською населення перед московсько-большевицькими звірами стала Українська Повстанська Армія.