Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Політична криза в лавах російських есерів наприкінці Української національно-демократичної революції

У 1919-1920 рр. відбувається падіння політичного впливу російських есерів в Україні через відсутність чіткого плану дій, хитання між різними воюючими таборами, бажання якнайкраще пристосуватись до політичної ситуації.

Зростання загрози з боку денікінщини та іншої білої контрреволюції, створило певний вплив на позиції партії есерів. Наприкінці 1918р. – на початку 1919р. партія російських есерів почала розглядати питання про зміну своїх взаємовідносин із буржуазними партіями і визнавала неприпустимість збройної боротьби з радянською владою.

Це основне положення „нової” тактики партії дістало найбільш нового виразу в рішеннях дев‘ятої наради партії есерів, яка відбулася 18 – 20 червня 1919р. в Москві. В прийнятій значною більшістю голосів резолюції говорилося, що нарада „підтримує рішення зупинити збройну боротьбу проти більшовицької влади і замінити її звичайною політичною боротьбою”. Нарада дозволила, але вказувала, що неможливо злити свою боротьбу проти білої контрреволюції з боротьбою більшовицької влади [5, арк. 52].

Але праві есери Києва, Харкова, Катеринослава, Одеси не тільки ігнорували рішення ЦК, а навіть проводили свою власну лінію, підтримуючи денікінців. У зв’язку з цим, Всеукраїнський комітет есерів уже на початку вересня 1919р. прийняв спеціальне рішення про негайне виключення з партії лідерів київських есерів Є. Рябцева, П. Нєзлобіна, К.Загірного і М. Львова за підтримку денікінців, а київську міську організацію есерів, яка намагалася захистити своїх ватажків і не виконувала рішення Всеукраїнського комітету – розпустити й створити нову організацію, яка буде проводити загальнопартійну лінію ЦК і Всеукраїнського комітету партії есерів [4, арк. 45; 6, арк. 17, 34].

Уже 12 вересня 1919р. Всеукраїнський комітет партії есерів розіслав у всі місцеві комітети „циркулярний лист”, у якому в категоричній формі заборонялося вступати у Добровольчу армію або підтримувати її, а якщо член партії попав під примусову мобілізацію, то повинен проводити в армії свою революційно-партійну роботу. ЦК закликав усіх місцевих есерів підійматися на боротьбу з білою контрреволюцією, вступати до її лав Червоної Армії, співпрацювати з більшовиками, підтримувати радянську владу [6, арк. 15-16].

Політику підтримки радянської влади проводили організації російських есерів Херсона і Миколаєва. Вони виступали за встановлення федерації України і Росії з подальшим об’єднанням у єдине ціле обох держав [7, арк. 140, 147, 150]. Разом з тим. есери Катеринослава стояли на правих позиціях, не бажаючи йти на компроміс з більшовиками. Замість гасла радянської влади есери, як і раніше, висували гасло Установчих зборів [6, арк. 46, 47].

В цілому, захоплення денікінцями України прискорило процес розшарування серед есерів Києва, Харкова, Катеринослава, Одеси та інших міст на правих, які підтримували білогвардійців, та нових лівих, які, навпаки, закликали до рішучої боротьби з білою контрреволюцією всіх есерів, робітників та селян.

Багато есерів перейшли до рядів партії більшовиків. Згідно з даними проведеного у 1922р. Всеукраїнського перепису членів РКП(б), в Україні у лавах КП(б)У перебувало тоді 1480 осіб колишніх есерів [1, с. 44].

Наприкінці листопада – на початку грудня 1919 р. ЦК партії російських соціалістів – революціонерів надіслав інструкцію до всіх організацій партії, в якій говорилося, що „партія повинна зайняти різко ворожу позицію як по відношенню до дій А.Денікіна, так само і по відношенню до сепаратистсько-самостійницьких планів С.Петлюри” [2, с. 521]. „Українське самостійництво” есери визнавали „найменшим злом” у порівнянні з денікінщиною: „Там, де проти денікінщини прапор повстання підіймають українські націоналісти, тактика наша повинна висловлюватись формулою „Окремо йти, разом бити” [2, с. 534]. Тому есери не заважали Директорії боротися з білою владою, але й не допомагали.

Праві есери еволюціонували вправо, активно підтримували денікінців, пристосовувалися до нової влади. Ліві створювали нові революційні, прокомуністичні партії, течії, і тісно співробітничали з більшовиками.

12 грудня 1919р. Червона армія звільнила Харків, 16 грудня - столицю Київ, а 7 лютого зайняла Одесу. Майже вся Україна була звільнена від денікінців і тепер остаточно й надовго встановилася радянська влада - влада більшовиків. Враховуючи попередні недоліки, які заважали встановити тверду владу, більшовики переглянули свою політику в Україні. Вона мала на меті надати радянський владі в Україні українського забарвлення [3, с. 462-463].

Після розгрому білогвардійців і остаточного утвердження радянської влади в Україні партійний диктат набув всеохоплюючого характеру. В Україні ще діяла організація російських правих есерів. Однак російські соціалісти скомпрометували себе співробітництвом з денікінцями, що для того часу було, за думкою всіх революціонерів, самим страшним злочином.

Більшовики України проводили політику жорстоких репресій з значним посиленням ідейно – політичної боротьби проти російських есерів як центральної течії, так і правого крила. ЦК КП(б)У не бачив, як і раніше, суттєвої різниці між течіями есерів. Не враховувалося також, що серед есерів вже з середини 1919р. значно посилилося ліве крило, яке почало підтримувати більшовиків, радянську владу.

Есери продовжували проводити політику „третьої сили”, підтримуючи радянську владу, вони виступали під своїми, а не більшовицькими прапорами. Прихід до влади більшовиків есери, взагалі, зустріли, нерадісно: „Третій прихід більшовицької влади, ознаменований, перш за все, урочистою заявою, що помилка минулого часу повторюватись більше не буде... В дійсності ж сутність більшовицької влади ні в якій мірі не змінилася… Більшовики в Україні владу зможуть утримати шляхом залізної політики, в іншому випадку вони не зможуть використати українські землі в своїх інтересах…” [6, арк. 83].

У цілому в есерівських організаціях в Україні панував розбрід, вони розпадалися на лівих і правих, невпинно скорочувалась їх чисельність.

Спираючись на довіру і підтримку робітничих мас, більшовики України наносили рішучі удари по есерам. Так, в серпні – вересні 1920р., коли планувалося провести чергову Всеукраїнську нараду есерів, українські чекісти заарештували всіх її посланців. Хвиля арештів серед есерів прокотилася і по іншим містам України. Безумовно, репресії значно послабили лави російських соціалістичних партій, але їх діяльність в Україні продовжувалась ще кілька років. Процес ліквідації есерівських організацій в Україні остаточно завершився в 1923р.

Російські есери сподівалися на співпрацю з новою українською соціалістичною владою, але політичні розрахунки есерів на союз з українськими соціалістами не виправдались. Стосунки есерів з Директорією взагалі не склалися і були непослідовні: спочатку російські соціалісти зайняли до неї спостережено-очікувальну, а потім і ворожу, позицію. Шовіністична політика прибічників С.Петлюри швидко дискредитувала Директорію в очах національних меншин, а її невизначена політична програма, дрібнобуржуазна, на погляд російських соціалістів, соціальна база цієї влади, обмежене виборче право - усе це не сприяло порозумінню сторін. Після другого встановлення радянської влади в Україні головною проблемою для російських есерів стали стосунки з більшовицькою владою, тим більше, що власних сил на реалізацію своєї програми вони не мали. Головні надії на майбутнє України російські соціалісти пов’язували з „демократизацією” радянської влади.

Денікінська окупація подіяла на есерів в Україні як деморалізуючий фактор. Праві есери, вважаючи що ця влада встановилася назавжди, пристосовувалися до неї і активно співробітничали з денікінцями. Ліві соціалісти відразу висловили своє негативне ставлення до А.Денікіна та його політики, засудивши своїх правих товаришів по партії за співробітництво з окупантами. Значна частина лівих есерів і меншовиків виступила у підтримку радянської влади, але не заважала Директорії боротися з білою владою, дотримуючись тактики „окремо йти, разом бити”.

Останнє встановлення радянської влади наприкінці 1919 - на початку 1920 рр. передало до рук більшовиків усі важелі тиску на російських есерів, які не могли протистояти більшовикам ні в політичному, ні в ідейному впливі. Визнавши радянську владу, російські есери лише „умовно” підтримували її, прагнучи „демократизувати”. Це призвело до репресій з боку більшовицького уряду, який незабаром остаточно ліквідував загальноросійські організації есерів і меншовиків в Україні, залучивши до себе лівих та репресувавши всіх правих.

Література:

1. 1. Всеросийская перепись членов РКП. Итоги переписи 1922г. на Украине. – Х.: Изд-во ЦК РКП(б), 1922. – 162 с.

2. 2. Партия социалистов-революционеров после Октябрьского переворота 1917г.: Документы из архива П.С.-Р. – Amsterdam, 1989. – 541 с.

3. 3. Рафес М. Очерки по истории „Бунда”. – М.: Госиздат, 1923. – 440 с.

4. Російський центр збереження і вивчення документів новітньої історії

(РЦЗВДНІ) м. Москва. - Звернення, циркулярні листи, повідомлення,

бюлетені ЦК партії есерів до всіх організацій партії. –Ф. 274. – Оп. 1. Од.зб.2.

– 48 арк.

5. Протокольні записи засідань ЦК соціалістів-революціонерів. – РЦЗВДНІ. –

Ф. 274. – Оп. 1. – Од. зб. 7. – 56 арк.

6. Резолюції, листи та інші матеріали Всеукраїнського комітету партії есерів з

питань поточної партійної роботи; звіти про роботу, резолюції по поточному

моменту Київської та ін. українських організацій партії есерів. 23 квітня 1918

– червень 1920 рр. – РЦЗВДНІ. – Ф. 274. – Оп. 1. – Од. зб. 19. – 161 арк.

7. Резолюції, листи та інші матеріали Всеукраїнського комітету партії есерів з

питань поточної партійної роботи; звіти про роботу, резолюції по поточному

моменту Київської та ін. українських організацій партії есерів. 23 квітня

1918 – червень 1920 рр. – РЦЗВДНІ. – Ф. 274. – Оп. 1. – Од. зб. 19. – 161 арк.