Реферат на тему

Діловодчі акти козацьких органів влади як джерело до історії міст Гетьманщини другої половини XVII–XVIII століть

Найбільшим за кількістю документів зібранням актів діловодства органів козацької влади є фонд 51 Центрального державного історичного архіву у м. Києві – "Генеральна Військова Канцелярія". Цей архівний фонд нараховує 22584 справи, які охоплюють 1656-1765 рр. Зауважимо, що хоча найбільш ранні документи фонду датуються серединою XVII ст., друга половина цього століття і навіть початок наступного репрезентовані поодинокими актами через втрату їх в наслідок війн і стихійних лих. Наприклад, є достовірні свідчення про крупні пожежі в Новгороді-Сіверському, Пирятині, Києві, Чернігові, Переяславі, Глухові, Гадячі, Полтаві, під час яких згоріли актові книги магістратів і ратуш, акти діловодства полкових і гетьманської канцелярій [2, С.12]. Війни також спричиняли знищення архівів. У 1708 р. в Батурині загинули документи Генеральної Військової Канцелярії. Куди зникли документи за 1709-1721 рр., до цих пір є загадкою. Іноді архіви знищувалися і через невігластво канцеляристів та міської влади, як то трапилося, наприклад, з глухівськими архівами в 30-х роках ХІХ ст., роменськими – в 50-х роках ХІХ ст. [3, С.45] Тобто, документи фонду охоплюють головним чином останні 45 років вказаних хронологічних рамок. Проте в деяких справах (в чолобитних, слідчих справах, ревізіях тощо) в якості доказів на права володіння чи на привілеї додані копії грамот, універсалів, купчих і інших власницьких актів, датованних більш раннім часом.

Справи даного фонду мають обсяг від двох до тисячі аркушів. Великі за обсягом справи складаються з самостійних документів (оригіналів і копій) різного змісту і походження. Сотні актів на власність, універсалів і грамот в кількох копіях відтворюються в одній і тій же, або в різних справах. В фонді у розпорошеному вигляді знаходяться також і документи Генерального Військового Суду. Зауважимо, що в тому ж архіві існує й окремий фонд 56 – Генеральний Військовий Суд (4002 справи за 1708-1786 рр.). У фонді 51 – це одиничні документи, що торкаються питання закріпачення селян та козаків, участі їх і міщан в гайдамацькому русі.

За формою документи, зосерджені в фонді 51 (ГВК) можна поділіти на такі основні групи: а) універсали, подорож­ні листи, рапорти, промеморії; б) ревізії, компути, реєс­три, відомості; в) позови, розшуки, слідства; г) доношення, чолобитні, скарги; д) журнали вхідних та вихідних паперів.

За походженням документи можна систематизувати таким чином: а) канцелярські чернетки відправлених за призначенням оригіналів документів (універсали, укази, промеморії, подорожні листи, слідства за позовами), ревізії і компути, проведені призначеними ГВК комісарами; б) папери вхідні, які надійшли з полкових та сотенних канцелярій (рапорти, відомості і реєстри, доношення полковників та сотників), на відміну від документів першої групи завірені не лише підписами, але й печатками канцелярій, з яких воні були надіслані; в) папери вхідні, які надійщли до ГВК від приватних осіб (доношення, чолобитні, скарги, позови і боргові розписки) і які мають тільки підписи (особисті печатки мали лише представники вищої козацької старшини). В другій і третій групах названі "доношення". Причислення документів до тієї або іншої групи визначається їх найменуванням в самому формулярі. Після адресата і дати складання документу окремим рядком посередині або правіше писалось: "Доношення", "Рапорт", "Промеморія" і т.д. При цьому "доношення" (рос. – "доношение", а не "донесение") або виходили від посадових осіб козацької чи міщанської влади (напр. "Доношення" миргородського полковника Гамалії про стягнення бригадиром Капністом в м. Сорочинці надмірних податків і побиття "робітних людей" – 1751 р., оп.2, спр.66), або являли собою чолобитні, написані представником влади від імені міщан чи групи осіб (напр. "Доношення" глухівських міщан про вимагання у них грошей купцями для побудови комор у місті – 1700 р., оп.3, спр.1810). Між рапортами і "доношеннями" існує принципова різниця. Рапорти з нижчої за рангом установи направлялися у відповідь на запит чи указ ГВК (про ціни на продукти в місті, про ратушні прибутки і видатки тощо). Доношення ж, котрі теж направлялися виключно "знизу вверх" в структурі органов влади, виникали з власної потреби низових установ і частіше всього мали характер прохання. Наприклад, ніжинський магістрат (1756 р.) доносив, що прохорський сотник Григорович під час проведення ревізії в Ніжині вписав до козацького списку магістратських людей. В тому ж році полтавський магістрат в своєму доношенні скаржився на те, що на міщанській землі за містом полтавські жителі (різних станів) побудували торгові будки, але відмовляються вносити до міської казни відповідну плату. У 1759 р. чернігівський магістрат у доношенні опротестував порядок, за яким козаки-ремісники повинні були "в цехах только в некотором послушании, а впротчем должны они состоять под сотнею" [4]. Доношення дуже різні за змістом, тому важко піддати їх систематизації за цією ознакою. Зауважимо лише, що часті повтори в міщанських рапортах і доношеннях потреб і вимог, які вони пробували вирішити через втручання ГВК, свідчать про їх безрезультативність навіть при реагуванні на них з боку гетьманської влади.

Взагалі, порядок проходження документів в діловодстві різних інстанцій обумовлювався особливостями адміні­стра­тив­ної ситеми управління на Гетьманщині в другій половині XVII – середині XVIIІ ст. Так, "магдебурзькі" міста зноси­ли­ся з ГВК безпосередньо або через полкову канцелярію у випадку, коли розпорядження ГВК магістрату поступало через неї. Тому одні документи, складені в магістратах, адресовані беспосередньо ГВК, а інші – осідали в полкових канцеляріях, а замість них в ГВК з полкової канцелярії направлявся рапорт за підписами полкової старшини (іноді лише полковника і писаря) зі змістом, аналогічним магіс­трат­ському документу. Іноді магістрат і полкова канцелярія направляли до ГВК один, спільний рапорт за підписами ма­гіс­тратських урядників і полковника. Ратуші рідко направляли свої документи до ГВК безпосередньо. Як правило, з ратушних міст і містечок через полкові канцелярії до ГВК находили рапорти чи доношення за підписом сотника (іноді – сотника і війта). Це пояснюються тим, що в багатьох містах і містечках ратушні і сотенні канцелярії фактично злилися в одну установу.

За нашими підрахунками, в фонді 51 ЦДІА України зберігається 49 справ, у яких містяться рапорти і доношення магістратів до ГВК з питань загальноміських або тих, що відносяться виключно до міщанського стану. Обсяг цих справ – від 2 до 264 аркушів. Більшість справ (29) невеликі за обсягом (до 10 аркушів) і складаються з одного документу, що надійшов до ГВК з магістрату. Всі ці документи являють собою оригінали. Хоча деякі магістратські рапорти і доношення "обросли" дотичними до їх змісту документами – копіями універсалів і грамот, матеріалами слідств, тощо.

Всі документи написані російською мовою, як того вимагав царський уряд, але зі значною долею українізмів (і полонізмів) в окремих словах і навіть реченнях.

Формуляри документів залежали від їх походження, призначення і змісту. Якщо документ направлявся канцеляярією установи влади підпорядкованому органу влади або особі, то його формуляр мав такий вигляд: а) вказівка, від кого виходить документ (з титулами і без титулів; якщо ГВК чи гетьман тільки ставили до відома полкові і сотенні канцелярії, магістрати і ратуші про укази царя, Сенату, Колегії іноземних справ, то писалось: "По указу … з Генеральної Військової Канцелярії"); б) адресат; в) причина, що спонукала до появи документу; г) зміст (правового чи указаного характеру); д) місце і час написання документу і завірчі надписи та печатки.

Документи, отримані ГВК з полкових і сотенних канцелярій, магістратів і ратуш, в більшості випадків (виклю­чаю­чи різні прохання і скарги) є відповідями на розпорядження ГВК. В формулярах таких документів на першому місці вказувався адресат, назва которого написана з дотриманням всіх правил і титулів. Потім детально переказувався зміст отриманого указу чи розпорядження. Укладачі документу, як правило, суворо дотримувалися поставлених питань чи завдань. Закінчуються такі документи вказівкою на місце і час складення документу. Підписи старшини чи міських урядників завірялися підписами писарів і печатками.

Папери, які надійшли в ГВК від приватних осіб, не мають суворо регламентованої форми, але спільні головні елементи в них можна відокремити: а) звернення; б) суть справи; в) прохання; г) запевнення в поважанні і висловлення надії на справедливе, з точки зору чолобитника, вирішення питання; д) підпис. Дата могла бути проставлена як на початку, так і в кінці документу.

За змістом документи фонду 51, які мають пряме відношення до соціально-економічної історії міст, можна звести до таких груп: а) правові акти, які регулюють відносини між міщанами і козацькою старшиною; б) документи, які утримують в собі кількісні і якісні характеристики населення міст за становою і майновою ознакою; в) акти на землеволодіння в містах і містечках, а також на право міщан займатися різними видами промислів (млинарством, винокурінням, тощо); г) акти про розвиток зовнішньої і внут­ріш­ньої торгівлі; д) чолобитні і універсали, які характеризують розвиток цехового ремесла; е) відомості, слідства та інші документи про розшуки в містах і містечках Гетьманщини російських втікачів з пограничних земель.

Оскільки в містах і містечках проживали міщани, козаки, козацька старшина, духовенство, селяни, а також внаслідок відсутності твердо встановлених і єдиних для всієї Гетьманщини прав і привілеїв кожного стану, в середовищі міських жителів відбувалися постійні конфлікти, частіше всього, в сфері економічній. Вони й породили багато указів і універсалів гетьманів і ГВК зі спробами врегулювати відносини між станами чи приватними особами, але не загалом на території гетьманського регіменту, а в окремих містах, містечках, сотнях і полках. Міщани іноді переходили в козацький стан, продовжуючи займатися ремеслом, промислами і торгівлею. Взагалі, багато городових козаків займалися ремеслами, промислами і торгівлею, тобто, тими видами економіічної діяльності, які здавна (згідно з магдебурзьким правом) знаходилися у відомстві магістрату, влади міщанської. Це вело до виникнення суперечок між магістратами і ратушами, з одного боку, полковими і сотенними канцеляріями – з іншого. Багато документів породжено конфліктами, які виникали внаслідок переходів підвідомчих магістратам людей під протекцію козацької старшини і монастирів.

Стосовно міщанських чолобитних відзначимо одну особливість. Міщани, враховуючи традиційну їх підтримку в протистоянні з козацько-старшинською владою з боку царського уряду, спрямовували потік своїх чолобитних переважно в установи царської влади. Тому нині багато таких чолобитних зберігається в Центральному Державному архіві Давніх Актів Росії в Москві (Ф.24 – Малороссийские дела). Але деякі чолобитні потрапляли і в ГВК. Наприклад, у 1717 р. міщани магістратського міста Погар скаржилися гетьману І. Скоропадському на сотника Семена Галицького, которий "многие необиклые и за прежних сотников небывалые зоставши на том уряде з ратуши себе повимишлял взятки, а именно кождого року з меской важницы по 130 золотых грошей, ралце (подарунки – Г.Ш.) о Рождественском и Воскресенском праздниках немалое число витягает, а бывшие сотники погарские только по 15 золотых брали, под час каждого походу войскового двое коней, борошно и 100 золотых грошей" [5, Арк.219-220].

Універсали, укази, постанови (рос.–"определения") зав­жди зўявлялися після отримання чолобитної, зміст якої викладався в документі, що видавався від імені гетьмана або ГВК. Наприклад: "Пану полковникове нежинському з старши­ною и кождому, кому бы колвек о том ведати надлежало, сим универсалом нашим ознаймуем, иж Денис Адамович, войт борзенский з прочими рядниками и мещанами тамошни­ми предложили нам значную города своего и мешкаючих в оном посполитого стану обывателей тяжесть и трудность …" [6, Арк.3].

Аналіз актів діловодства адміністративних установ дозволяє побачити в складних взаємовідносинах різних станів у місті основну лінію суперечностей: між козацькою стар­шиною і верхівкою міщанства (переважно, члени ма­гіс­трату і купці, що вели закордонну торгівлю), з одного боку, міщанами, козаками, селянами – з іншого.

Яблуком розбрату в містах і містечках були млинарський і винокурний промисли. Окрім селян, всі стани доводили своє переважне чи виключне право займатися цими видами промислв. Зміст чолобитних, універсалів та інших діловодчих актів, які відображають господарські заняття і майнове становище населення міст і містечок, свідчить, що в питанні про володіння і заняття дохідними млинарським і винокурним промислами зіткнулися традиція (здавна станове право міщан), реальна влада (користуючись нею, козацька старшина привласнювала собі це право) і обўєктивна необхідність забезпечення себе засобами для існування (козаки, за різних обставин втрачаючи землю, займалися ремеслами, промислами і торгівлею).

В діловодстві ГВК є багато чолобитних, розшуків, рішень, повўязаних з захопленням міщанських земель монастирями і старшиною. Часто майнові тяжби продовжувалися десятки років, внаслідок чого справи по чолобитним тягнулися десятки років і збільшувалися до сотень аркушів. Зауважимо, що в паперах ГВК майже відсутні акти купівлі-продажу землі, її дарування чи відібрання за борговими розписками (тільки в позовних справах), бо все те фіксувалося в магістратських і ратушних актових книгах.

Спроби полковників підпорядкувати своїй козацькій владі всі або деякі цехи, змусити ремісників виконувати повинності на старшину, а також взяття нею ремісників під свою протекцію, призводили до появи в ГВК чолобитних цехових урядників і багатьох гетьманських універсалів, якими старшині суворо заборонялося утискувати ремісників і обмежувати права цехів.

Серед документів гетьманської канцелярії збереглися також чорнові і білові книги ревізій і компутів, різні відо­мості про жителів міст і містечок та їх майно. Зауважимо, що в фонді 51 не збереглися складені одночасно у всіх полках ре­ві­зії, компути, відомості. Ревізії і козацькі компути (від поль­ского: komput – чисельний склад армії, реєстр, список) на Гетьманщині з 90-х років XVII ст. проводилися часто, але не регулярно, з інтервалом 1-5 років. Це були переписи, різні за своєю формою і ступенем інформації про населення і гос­по­дарство, оскільки мета їх була різна – воєнна або фіс­кальна.

Кожна з книг ревізій і компутів має свої особливості, але є в них і загальні ознаки. Книги обовўязково мають заголовок (якщо титульний аркуш не втрачено). Напр.: "Полку Прилуцкого сотне Прилуцкой посполитых ревизия 1729 году учинена". Далі йде обширна преамбула, що пояснює, коли і за чиїм розпорядженням проводиться ревізія, для отримання яких відомостей (полкова канцелярія повідомляла, які практичні дії вона здійснила на виконання указу про ревізію), вказувалася дата завершення складання книги (часто вказані лише рік і місяць, а для числа залишений пропуск).

Ревізькі книги мають дві частини: а) перепис козаків; б) перепис міщан і посполитих. Першою записувалися (в обох частинах) старшина. Передмістя описувалися окремо. Підсусідки перераховулися з зазначенням їх господаря. При перепису міщан за майновим становищем (по різному в окемих книгах: "можные", "можногрунтовые", "среднегрун­то­вые", "малогрунтовые", "нищетные", "убогие") цехові ремісники перераховувалися окремо. Після ревізії населеного пунк­ту перепищики підводили підсумки ("Всех мещан мож­них, убогих, з дворами цеховими, з подсуседками, и мероч­ни­ков и подворчан в городе Переяславе числится 540 чел., дворов 362"). Показники ревізії за станами кожного населеного пункту завірялися підписами значкових товарищив. Перепис населення кожної сотні завершується підписом сотника. В деяких книгах ревізії кожної сотні і полку мають зведені таблиці (по населеним пунктам, станам, майновому становищу), що має особливе значення при втраті якоїсь частини ревізії.

Компути відрізнялися від ревізій в першу чергу тим, що реєстрували тільки козаків. Це могли бути просто списки козаків або списки з різними додатковими даними (про майно, участь у походах, стан здоровўя, про дітей чоловічої статі тощо).

Велику групу становлять документи, що відображають торгівельну діяльність міщан, козаків, козацької старшини, а також грецьких (членів Ніжинського грецького братства) і російських купців. Це перш за все чорнові відпустки подорожних листів, без яких купці не могли відправитися не лише за кордон, але й на ярмарку у віддалені місця. В наданих купцям подорожних вказувалися конкретні пункти доставки чи купівлі товару. В подорожних листах, виданих офіційним особам на проїзд у визначений пункт призначення, наказувалося давати "з градских и уездных подвод две с проводником без задержания".

Науковий інтерес мають подані на запити ГВК рапорти купців про те, де і яким товаром вони торгують. Їх аналіз показує, що активну закордонну торгівлю вели деякі магістратські і ратушні урядники. Про це ж свідчать і купецькі чолобитні в ГВК, котрі за змістом можна звести в дві групи: а) про грабежі або арешт їх товару в дорозі, частіше всього, в Польщі; б) про стягнення грошей з дебіторів за взяті під розписки (обліки) товари. Найважливіша інфор­ма­ція в них – обсяг товарообігу в торгівлі українських, росій­ських та грецьких купців, а також порядок заключення тор­го­вельних угод між купцями.

Зміст ряду рапортів магістратів і ратуш торкається цін на продукти і фураж в містах. З середини XVIII ст. ГВК почала постійно збирати відомості про торгівельни ціни в різних містах Гетьманщини, особливо на хліб. Це обумовлювалося не тільки необхідностю утримувати свої і царські війська, але й значним розвитком винокуреного промислу, для якого хліб був сировиною. Аналіз показує, що ціни були різними в окремих містах, хоча розходження й невеликі. Простежити коливання цін на хліб (по роках, сезонах, регіонах, по врожайних і неврожайних періодах) неможливо через відсутність даних для порівняння. Тільки стосовно Новгорода-Сіверського є три відомості за 12 років, а стосовно Погару – дві за 8 років.

У 1756 р. ГВК направила в полкові канцелярії розпорядження надіслати відомості про кількість торгів і ярмарків, які є в кожному місті і містечку. Так, ніжинська полкова канцелярія 27 травня того ж року надіслала до ГВК необхідну відомость, зробивши оговорку, що магістрат не подав їй довідку про торги і ярмарки, як і не предўявив привілеїв (чи копій) і указів про торгівлю в місті. 28 серпня магістрат направляє рапорт безпосередньо до ГВК, вказуючи в ньому терміни проведення в місті торгів (двічі на тиждень) і ярмарків (три на рік) та зауваживши, що всі привілеї згоріли під час пожежі [7, Арк.482]. Ці рапорти полкових канцелярій і ніжинського магістрату з зазначенням не тільки термінів проведення торгів і ярмарків, але й відомостями про товари, якими на них торгували, найменуванням міст, звідки купці приїжджали на ярмарки, в свій час послужили основою для грунтовного дослідження Ф.Кітченка про торги і ярмарки Гетьманщини в середині XVIII ст.[8]

Великий науковий інтерес мають 15 рапортів магістратів і ратуш до ГВК про міські прибутки і видатки, складені одночасно (1751 р.). Нині всі вони зберігаються в фонді О.М.Лазаревського Інститут рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського НАН України, у справі "Материалы для истории городских поселений Малороссии" [9]. Їх цінність заключається не лише в детальному опису міського господарства і прибутків, визначенні статей видатків з міської казни, але і в тому, що більшість з них фіксує процес скорочення міського господарства внаслідок захоплення міських земель, сіножатей та інших маєтностей приватними особами. Ця група документів має відомості, які не знайшли відображення в жодних інших документах справи (ревізіях, слідствах, чолобитних по майнових справах) до рапортів додано копії грамот і універсалів, що відносяться до міських володінь і міських фінансів.

Універсальними за змістом історичним джерелом напівофіційного походження є діаріуші, які вели канцеляристи ГВК. Їх збереглося мало. У фонді 51 ЦДІА України зберігся лише один – "Диаріуш року 1732 отправуючихся писем и всяких дел в Енеральной Войсковой Канцелярии приключающихся" [10, Арк.1-297]. Його текст читається важко, іноді зустрічаються нерозбірливі слова. На відміну від інших діаріушів подібного типу з яскраво вираженою позицією автора-канцеляриста по відношенню до зафіксованих ним подій, діаріуш 1732 р. характеризується сухими, короткими протокольними записами про вихідні папери ГВК. Власне, він мало відрізняється від "журналів" діловодства ГВК з виключно офіційними записами вхідних і вихідних документів. Такі журнали за 1727–1728, 1729–1731, 1750 рр. нині зберігаються у збірці О.М. Лазаревського в ІР НБУ [11, Арк.1-348]. Як "Діаріуш", так і журнали дають можливість уточнити дату події, у звўязку з якою зўявився той чи інший документ, вияснити, яких заходів вживав гетьманський уряд за скаргами міщан, козаків, селян, які справи контролював ро­сій­ський уряд тощо.

Збережені акти діловодства ГВК не вичерпуються тими, що знаходяться у фонді 51 ЦДІАУК. В цьому ж архіві окремі документи ГВК зустрічаються в кількох інших фондах: "Колекція документів Київського історичного товариства Археографічної комісії" (Ф.220), "Ко­лек­ція документів Київського історичного товариства Нес­тора-літописця" (Ф.222), колекції "Серія Б" (Ф.223). У великій кількості є вони у вигляді розрізнених відділів біб­ліо­тек, у фондах музеїв також можна знайти документи, які за різних обставин потрапили до них з архіву ГВК. Зауважимо, що акти діловодства ГВК, які в різний час і з різних причин відірвалися від архіву свого фондоутворювача, були опуб­лі­ко­вані, головним чином, в часописі "Киевская старина" (1882–1907).

Нижчими ланками козацько-старшинської адміні­стра­ції були полкові і сотенні канцелярії, документи яких зберігаються в ЦДІАУК [12]. Акти діло­вод­ства кожної полкової канцелярії складають окремий фонд. Проте збережених справ у цих фондах мало: мінімум – 15, максимум – 411. Хронологічні рамки, які охоплюють документи кожного фонду, також не співпадають, як це видно з наведеної нижче таблиці.

Отже, документи діловодства полкових канцелярій відносяться лише до XVIII ст. (крім однієй справи Гадяцької полкової канцелярії). У вказаних хронологічних рамках є роки, за які зберіглися по одному документу, є такі, що не репрезентовані жодним документом. Загалом, це випадово уцілілі розрізнені акти, більшість яких припадає на кінець 60-х – початок 80-х років XVIII ст. Тому інформативні можливості документів, зібраних у фондах полкових канцелярій, надто обмежені. До деякої міри це недолік названих фондів компенсується тим, що розрізнені папери полкових канцелярій осіли в інших фондах. Частина докумнтів потрапила в руки колекціонерів, деякі – опинялися в складі фамільних архівів. Так, "Мотижинський архів" роду Сулимів в якійсь час був поповнений офіційними паперами Переяславської полкової канцелярії (1653–1770 рр.) – всього 32 документи: універсали, купчі акти, рішення ГВК, відомості, грамоти, скарги, тестаменти, уривки Генерального слідства 1729-1731 рр. [13, С.115-223.]

Полкова канцелярія

Кількість справ

Роки

Київська

185

1724-1781

Чернігівська

168

1706-1781

Стародубська

56

1708-1780

Ніжинська

167

1719-1779

Переяславска

151

1731-1781

Полтавська

160

1710-1783

Гадяцька

59

1698-1781

Прилуцька

15

1735-1781

Миргородська

158

1711-1781

Лубенська

411

1711-1781

За видовими ознаками акти діловодства полкових канцелярій являють собою постанови ("определения"), журнали, ордери, універсали, грамоти, реєстри і відомості, скарги, купчі акти, тестаменти. За призначенням вони переважно торкаються справ козаків, старшини і монастирів. За змістом – це акти на володіння землею, судові тяжби за володіння маєтностями, справи про захоплення старшиною і монастирями земель і селян, відомості про кількість і повинності козаків, поставку провіанту тощо. Документів, які змістовно відносилися до міщан, дуже мало. Найбільш цінні з них – описи і ревізії полків, які включають відомості про населення містечок, але такі описи і ревізії в більш повному обсязі збереглися в інших фондах.

Малоінформативні для дослідження історії міст Гетьманщини також акти діловодства сотенних канцелярій. В ЦДІАУК зберігаються документи 87 сотенних канцелярій, зосереджені в 90 фондах. Загальна кількість одиниці зберігання в них – 801 справа. При цьому, в 66 фондах знаходиться всього від 1 до 5 справ. На інші 24 фонди припадає 670 справ, з них у фонді 115 (Глинська сотенна канцелярія) – 121 справа за 1742-1779 рр., а у фонді 181 (Шептаківська сотенна канцелярія) – 439 справ за 1735-1768 рр. Загалом же збережені документи сотенних канцелярій охоплюють період від 1704 по 1781 рік, хоча переважна більшість їх відноситься до середини і другої половини XVIII ст.

В діловодстві сотенних канцелярій зустрічаються лише окремі акти, які безпосередньо відносяться до історії міст і містечок – власницькі акти на землю, відомості про промисли і ярмарки, податкові відомості, які сотенні канцелярії відправляли в полкові канцелярії, а тому їх оригінали осіли в діловодствах останніх.

Таким чином, навіть короткий аналіз діловодчих актів адміністративних установ козацької влади на Гетьманщині свідчить про значні інформативні можливості цього комплексу джерел для дослідження соцільно-економічної історії міст другої половини XVII – середини XVIII ст.

Література

1. Источниковедение истории СССР / Под. ред. И.Д. Коваль­чен­ко.-,М.-1973.

2. Швидько А.К. Источники по истории городских поселений Ле­во­бережной Украины в отечественных архивохранилищах (вторая половина XVII- середина XVIII вв.) – Днепропетровск, 1986.

3. КС.-1887.-№2.-С.296; Курилов И.А. Ромен­ская старина.-Ромны, 1897.

4. ЦДІАУК.-Ф.51.Генеральна Військова Канцелярія.-Оп.3.-Спр.13798, 13869, 16031.

5. ІР НБУ.-Ф.1.Збірка О.М. Лазаревського.-Спр.54541.

6. ЦДІАУК.-Ф.51.-Оп.3.-Спр.206.

7. ІР НБУ. -Ф.1.-Спр.54604.

8. Китченко Ф. О торговле и торговых пунктах в Малороссии за сто лет назад//Черниговские губернские ведомости.-1852-1853.

9. ІР НБУ -.Ф.1.-Спр.54484-54662

10. ЦДІАУК.-Ф.51.-Оп.3.-Спр.19249.

11. ІР НБУ -.Ф.1.-Спр.53762.- Арк.1-403; Спр. 53763-53968.

12. ЦДІАУК.-Ф.63, 72, 75, 80, 83, 94, 96, 98, 102, 108 (полкові канцелярії Лівобережної України).

13. Мотыжинский архив. Акты Переяславского полка XVII- XVIIІ вв..-Киев, 1890.


загрузка...